Постанова

від 23.04.2013 по справі 801/2433/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 р. (10:06) Справа №801/2433/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

секретар судового засідання Устінова І.В.,

за участю представника позивача Скрипченко Г.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Бельведер»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про признання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 13.02.2013 № 0002432204 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13 443 грн. та № 0002422204 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 535,00 грн. , в тому числі: 11 690 грн. за основним платежем, 5 845 грн. за штрафними санкціями. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що відповідач, в ході перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та валових витрат.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та надав пояснення по суті спору.

Відповідач заперечення на позов до суду не надіслав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про місце, час та день його проведення був повідомлений належним чином (а.с. 92-93), про причини неявки суд не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обв'язки. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, приймаючи до уваги розумні строки розгляду справи, визначені КАС України, пояснення позивача, суд вважає за можливе розглянути позовну заяву на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Приватне підприємство «Бельведер» є юридичною особою (код за ЄДРПОУ 32435052), зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим 14.03.2003 року (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 631732).

Таким чином, судом встановлено, що Позивач являється суб'єктом господарювання, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Суд зазначає, що Приватне підприємство «Бельведер» взято на облік платника податків 26.03.2003 за № 6972-Ц в ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС (а.с.17), відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 09.05.2010 № 100282138, виданого ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС (а.с.16), являється з 29.04.2003 платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що в грудні 2012 року ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Позивача з питань достовірності формування податкового кредиту за листопад 2011 року та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011 року, при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Максвел-буд» (ЄДРПОУ 37109200), за результатами якої складений Акт від 11.01.2013 № 44/22-3/32435052 (а. с. 23-29).

Згідно з висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення:

· п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст. 198; п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та заниження внаслідок цього податку на додану вартість на загальну суму 11 690 грн., в т.ч. за листопад 2011 р. - у сумі 11 690 грн.;

· п. п. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, п.144.3 ст. 144 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та заниження внаслідок цього податку на прибуток за 4 квартал 2011 року у розмірі 13 443 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС винесені податкові повідомлення-рішення від 13.02.2013 № 0002432204 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 13 443 грн. (а.с.31) та № 0002422204 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 535,00 грн., в тому числі: 11 690 грн. за основним платежем, 5 845 грн. штрафних санкцій (а.с.30).

Не погодившись з вищевказаними діями відповідача, ПП «Бельведер» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС від 13.02.2013 № 0002432204 та № 0002422204.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність прийняття ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС податкових повідомлень-рішень від 13.02.2013 № 0002432204 та № 0002422204, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2011 р. між ТОВ «Максвел -Буд» (Продавець) та ПП «Бельведер» (Покупець) був укладений договір постачання № 56, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця Товар, що належить Продавцю, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити згідно з рахунком-фактурою та накладною (а.с.33). Згідно умовам даного договору ТОВ «Максвел-Буд» проведена реалізація товарів ПП «Бельведер» на загальну суму 70 140,00 грн., у т.ч. ПДВ - 11 690,00 грн.

За придбаний товар Позивачем на користь ТОВ «Максвел-Буд була проведена оплата, що підтверджується платіжними дорученнями:

· від 04.11.2011 року на суму 30 099,00 грн.( в тому числі: без ПДВ - 25 082,50 грн., ПДВ - 5 016,50 грн. (а.с.36);

· від 28.11.2011 року на суму 40 041,00 грн. ( в тому числі: без ПДВ - 33 367,50 грн., ПДВ - 6 673,50 грн.) (а.с.37).

Суд, вважає за необхідне зазначити, що з акту перевірки, вбачається, що відповідачем не встановлено порушень при виконанні зобов'язань по укладеному договору між позивачем та контрагентом, зокрема таких як відсутності фактичного постачання товару та не проведення розрахунків.

Податковий Кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень п. п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від. того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4 - 201.6 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрах податкових накладних.

Згідно до положень п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

ТОВ «Максвел-Буд» на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ПП «Бельведер» були виписані податкові накладні:

· податкова накладна № 63 від 04.11.2011 на суму 30 099,00 грн.( в тому числі: без ПДВ - 25 082,50 грн., ПДВ - 5 016,50 грн. . (а.с.35 (об.);

· податкова накладна № 240 від 28.11.2011 р. на суму від 28.11.2011 року на суму 40 041,00 грн. (в тому числі: без ПДВ - 33 367,50 грн., ПДВ - 6 673,50 грн.) (а.с.34 (об.).

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997р., з наступними змінами і доповненнями.

Крім того. у підтвердження формування податкового кредиту позивачем були надані виписані ТОВ Максвел-Буд» видаткові накладні: № МБ-411002 від 04.11.2011 року на суму 30 099,00 грн.( в тому числі: без ПДВ - 25 082,50 грн., ПДВ - 5 016,50 грн.) (а.с.35.), № МБ-2811002 від 28.11.2011 року на суму 40 041,00 грн. (в тому числі: без ПДВ - 33 367,50 грн., ПДВ - 6 673,50 грн.) (а.с.34) та рахунки-фактури: МБ-411001 від 04.11.2011 року на суму 30 099,00 грн.( в тому числі: без ПДВ - 25 082,50 грн., ПДВ - 5 016,50 грн.) (а.с.121), № МБ-2811001 від 28.11.2011 року на суму 40 041,00 грн. ( в тому числі: без ПДВ - 33 367,50 грн., ПДВ - 6 673,50 грн.) (а.с.122), які свідчать про відвантаження товару контрагентом позивачу.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон № 996).

Згідно зі ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, виходячи з наведених норм податкового законодавства до валових витрат звітного податкового періоду законодавець відносить, зокрема, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, формування яких здійснюється в тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та при наявності первинних бухгалтерських документів, підтверджуючих їх здійснення.

Відповідно до п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відтак, приймаючи до уваги, що валові витрати ПП «Бельведер» (код за ЄДРПОУ 32435052) по взаємовідносинам з ТОВ «Максвел-Буд» (код за ЄДРПОУ 37109200) за листопад 2011 р. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача, вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України.

Що стосується використання позивачем придбаного товару то, як встановлено судом, придбані товари були ним використані у власній господарсько-фінансовій діяльності:

· на підставі договору підряду № 26/ПД/11 від 04.05.2011 р. (а.с.98-102) та Додаткової угоди до нього № 1 від 14.10.2003 р. (а.с.103) з використанням придбаних в ТОВ «Максвел-Буд» матеріалів ПП «Бельведер» (Підрядник) виконало роботи з благоустрою території ТОВ «СПБ «Форт-Січ» (Замовник), що підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт за січень 2012 р. (а.с.49), актом прийому виконаних будівельних робіт за січень 2012 р. (а.с.50-51), підсумковою відомістю ресурсів (а.с.52-54);

· на підставі договору підряду № 44/ПД/11 від 14.10.2011 (а.с.110-114) з використанням придбаних в ТОВ «Максвел-Буд» матеріалів ПП «Бельведер» (Підрядник) виконало роботи з посилення існуючого огородження території ТОВ «СПБ «Форт-Січ» (Замовник), що підтверджується: довідкою про вартість виконаних робіт за лютий 2012 р. (а.с.42), актом прийому виконаних будівельних робіт за лютий 2012 р. (а.с.43-44), підсумковою відомістю ресурсів (а.с.45-48);

· на підставі договору підряду № 33/ПД/11 від 08.08.2011 (а.с.104-108) та Додаткової угоди до нього № 2 від 22.11.2011 р. (а.с.109) з використанням придбаних в ТОВ «Максвел-Буд» матеріалів ПП «Бельведер» (Підрядник) виконало роботи з благоустрою території ТОВ «Истинвестментс» (Замовник), що підтверджується: довідками про вартість виконаних робіт за листопад, грудень 2011 р. (а.с.75, 68), актами прийому виконаних будівельних робіт за

· листопад, грудень 2011 р. (а.с.76, 69), підсумковими відомостями ресурсів (а.с.70-74, 77-83);

· на підставі договору підряду № 47/ПД/11 від 04.11.2011 (а.с.115-119) з використанням придбаних в ТОВ «Максвел-Буд» матеріалів ПП «Бельведер» (Підрядник) виконало роботи з ремонту інженерних мереж на території дільниці 1 пансіонату для батьків з дітьми ім. Терлецького в смт. Форос (замовник - ТОВ «Истинвестментс» ), що підтверджується: довідками про вартість виконаних робіт за лютий 2012 р. (а.с.55, 60), актами прийому виконаних будівельних робіт за лютий 2012 р. (а.с.56,61-62), підсумковими відомостями ресурсів (а.с.57-59, 63-67);

Суд підкреслює, зо відповідачем під час перевірки не встановлено та не надано суду у порядку ч.2 ст.71 КАС України, доказів відсутності реального виконання господарських операцій між ПП «Бельведер» та ТОВ «Максвел Буд», на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит.

Таким чином, судом встановлено, що податковий кредит позивача по спірним операціям з ТОВ «Максвел Буд» в розмірі 11 690,00 грн., підтверджується відповідними первинними документами.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків на дані комп'ютерних автоматизованих систем ДПІ, то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про порушення позивачем податкового законодавства, адже відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акт перевірки контрагента позивача, а також комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного Позивачем з ПП «Севелітстрой» договору підряду на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до вимог діючого законодавства державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями самостійно, в позасудовому порядку визначати нікчемними правочини й дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Таким чином, суд вважає, що ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ТОВ «Максвел-Буд» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до п.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі зазначених вище обставіин, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 443 грн., збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 690,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 5 845,00 грн.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 13.02.2013 № 0002432204 та № 0002422204 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 310,00 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено квитанцією від 06.03.2013 року. (т. 1 а.с.2).

Під час судового засідання, яке відбулось 23.04.2013 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі складено 29.04.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 13.02.2013 № 0002432204 та № 0002422204.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Бельведер» (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Каверіна, б. 33; ЕДРПОУ 32435052) 310,00 грн. судового збору, шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Кузнякова С.Ю.