Постанова

від 28.05.2013 по справі 2а-7629/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-7629/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» (далі - Позивач, ТОВ «Трансбуд-2» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.12.2011 року №00054123070/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2012 року у задоволенні позивних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було доведено реальності укладеного з контрагентом договору та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не були з'ясовані всі фактичні обставини справи та перевірено їх доказами.

У судовому засіданні повноважний представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд задовольнити вимоги останньої повністю.

Представник Відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Розглядаючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у листопаді - грудні 2011 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Трансбуд-2» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Фірма Лілея» за період: серпень 2011 року, вересень 2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ТОВ «Трансбуд-2» при придбання та продажу товарів (робіт, послуг) у серпні та вересні 2011 року; п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 063 667,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 08.12.2011 року №13857/23-07/32373468. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22.12.2011 року №0005412307/0, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 329 584,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 063 667,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 265 917,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Вирішуючи питання про реальність укладених між контрагентами договорів, суд першої інстанції встановив, що між Позивачем та ТОВ «Фірма Лілея» було укладено договір від 02.06.2011 року №02-06/11 на поставку будівельних матеріалів (далі - Договір). Згідно додаткової угоди №1 від 02.06.2011 року до вказаного Договору ТОВ «Фірма Лілея» постачає Позивачу річковий пісок на загальну суму 10 000 000,00 грн. вартістю 76,20 грн. за тону в кількості 132 000,00 тони.

Надаючи оцінку реальності вказаного договору, суд першої інстанції зазначив наступне.

На виконання Договору Позивач отримав від свого контрагента у вересні 2011 року річковий пісок за видатковими накладними на загальну суму 6 382 000,70 грн., а також ТОВ «Фірма Лілея» виписала ТОВ «Трансбуд-2» податкові накладні на загальну суму 6 382 000,70 грн. у тому числі ПДВ 1 063 666,78 грн.

При цьому суд зауважив, що доказів оплати ТОВ «Трансбуд-2» поставленого товару в сумі 3 974 590,00 грн. Позивачем не надано, а також останнім не надано доказів щодо виду будівельних робіт, який останній повинен виконати, кошторисної документації, а також не визначено місце відпуску товару, строку та умов його зберігання на складах постачальника, відсутні відомості щодо строків поставки тощо та документів, які підтверджують виникнення податкових зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, а також за наслідками системного аналізу положень ст. ст. 203, 204, 215, 228 ЦК України, ст. ст. 54, 123, 198, 201 ПК України суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту здійснення господарських операцій між контрагентами і, як наслідок, неправомірність формування податкового кредиту.

За таким твердженням суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому колегією суддів враховується, що відповідно до абз. 3 п. 1 затвердженого постановою КМ України від 25.02.2009 року №207 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах товарно-транспортна накладна.

Тобто, наявність товарно-транспортної накладної є у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним документом, що підтверджує рух товарно-матеріальних цінностей.

Як було встановлено раніше, між Позивачем та ТОВ «Фірма Лілея» було укладено Договір, на підтвердження виконання якого ТОВ «Трансбуд-2» були надані податкові та видаткові накладні, виписані контрагентом останнього.

Крім того, у ході апеляційного розгляду справи Позивачем було подано документи, які, як вбачається з матеріалів справи, останній не міг подати до суду першої інстанції, про що зазначив у судовому засіданні 30.07.2012 року (а.с. 102). Вказані документи, на думку Апелянта, підтверджують факт здійснення транспортування піску ТОВ «Фірма «Лілея» (товарно-транспортні накладні), передачі останнього (акт №1 приймання-передачі від 30.09.2011 року), а також факт зберігання контрагентом Позивача придбаного в останнього ТОВ «Трансбуд-2» товару (договір від 01.09.2011 року №01-09/11).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про нікчемність правочину, засноване виключно на матеріалах податкової перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Фірма «Лілея» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00054/2307/0 від 22.12.2011 року у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Трансбуд-2», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приписи ч. 6 ст. 94 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Трансбуд-2» 3 219,00 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2011 року №00054/2307/0, винесене Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» 3 219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.