Рішення

від 03.06.2013 по справі 904/3316/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.06.13р. Справа № 904/3316/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амід-С" ,м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг

про стягнення заборгованості у розмірі 21 653 грн. 15 коп.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Горєліков М.М. - представник за дов. від 01.05.2013 б/н

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Амід-С" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення основної заборгованості у розмірі 15 721 грн. 60 коп., пеню у розмірі 2 313 грн. 00 коп., інфляційні втрати - 155 грн. 95 коп., 3% річних - 462 грн. 60 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань за договором поставки № 170601 від 17.06.2011 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2013 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 20.05.2013.

Також у позовній заяві міститься клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові суми відповідача. Однак, позивачем не сплачено судовий збір за розгляд даної заяви, який передбачений пп. 3 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", а тому суд залишає клопотання позивача про забезпечення позову без розгляду.

Ухвалою від 20.05.2013 розгляд справи відкладено на 03.06.2013.

03.06.2013 позивач подав до суду контрозрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витязі з ЄДРПОУ № 937249 станом на 02.03.2013 (арк. с. 75-77), оскільки поштовий конверт (арк. с. 89) з ухвалою суду, який направлявся на адресу відповідача, повернувся з поштовою відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.06.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.06.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амід-С" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 170601 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару визначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Розділом 2 договору передбачено, що загальна вартість договору складається із вартості фактично отриманого товару у відповідності до видаткових накладних, за весь термін його дії.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару та підписання видаткової накладної (п. 3.7. договору).

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 80 608 грн. 20 коп., що підтверджується видатковими накладними, що містяться у матеріалах справи (арк. с. 29-46).

Відповідач частково сплав вартість поставленого товару у розмірі 55 886 грн. 60 коп., що підтверджується платіжними дорученнями (арк. с. 13-28).

Таким чином, не сплаченою залишається заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 24 721 грн. 60 коп. Позивач, у позовній заяві, просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 15 721 грн. 60 коп., що є його правом.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав відповідачу лист-претензію від 02.02.2012, в якому просить сплати заборгованість за поставлений товар протягом 10 (десяти) днів з дня отримання даної претензії. Вищезазначену претензію відповідач отримав 21.03.2012, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа (арк. с. 70-72).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 15 721 грн. 60 коп. грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 15 721 грн. 60 коп.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2 313 грн. 00 коп. за період з 09.04.2012 по 04.03.2013.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 8.3. договору за прострочення строків платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент порушення виконання даного зобов'язання, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2 313 грн. 00 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем невірно визначений період нарахування пені, який відповідно до ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 155 грн. 95 коп. за період з квітня 2012 року по лютий 2013 року та 3% річних у сумі 462 грн. 60 коп. за період з 09.04.2012 по 01.04.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування і інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення: місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за колений місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, (дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з квітня 2012 року по лютий 2013 року не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція, що суперечить вищезазначеним позиціям Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

При помноженні за період з 01.04.2012 до 01.02.2013 індексів інфляції сукупний індекс інфляції становить 99,20110578 %.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 462 грн. 60 коп., заявленою позивачем за прострочення платежу на 358 днів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1 492 грн. 77 коп.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інші витрати, пов'язані із наданням позивачу правової допомоги за договором про надання юридичних послуг № 23011/12 від 26.01.2012, укладеного між Приватним підприємством "Правовий центр - Гарант" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амід-С" (далі - замовник), відповідно до якого виконавець надає замовнику юридичні послуги стосовно представництва інтересів замовника у суді по справі стягнення боргу за договором поставки № 170601/2011 р., підписаним з ФОП ОСОБА_1.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач перерахував ПП "Правовий центр - Гарант" 3 000грн. 00 коп. , що підтверджується платіжними дорученнями №1702 від 27.01.2012 та № 1709 від 01.02.2012 (арк. с. 83-84).

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004р. №01-8/1270 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», визначено, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Отже, статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З вищезазначених норм вбачається, що для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат, такий гонорар має бути сплачено саме адвокату. А тому, сплачені відповідачем витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн., не можуть бути віднесені до судових витрат та не підлягають поділу між сторонами спору за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (50029, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Амід-С" (02660, м. Київ, вул. Червоноткатська, буд. 61, корп. 57, код ЄДРПОУ 36356582) суму основного боргу у розмірі 15 721 грн. 60 коп. (п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять одна грн. 60 коп.), 3% річних у розмірі 462 грн. 60 коп. (чотириста шістдесят дві грн. 60 коп.) та 1 492 грн. 77 коп. (одну тисячу чотириста дев'яносто дві грн. 77 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя В.І. Ярошенко

Повне рішення складено 05.06.13р.