Рішення

від 30.04.2013 по справі 917/299/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2013 Справа № 917/299/13-г

за позовом Приватного підприємства "Хімтекс-Д", вул. Героїв Сталінграду, 118-А, м. Дніпропетровськ, 49033

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка", вул. Ковпака, 39, м. Полтава, 36007

про стягнення 9 431,61 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Даценко Ольга Миколаївна, довіреність б/н від 16.04.2013 р..

Суть спору : розглядається позовна заява Приватного підприємства "Хімтекс-Д" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" 9 431,61 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 03.01.2012 р. між сторонами договору поставки № 0301-3, з яких : 8 984,87 грн. основний борг та 446,74 грн. пеня за період з 23.03.2012 р. по 11.02.2013 р..

Позивач представництво у судове засідання не забезпечив. Останній надіслав суду клопотання № б/н від 09.04.2013 р. (вх. № 5071 від 09.04.2013 р., вх. № 5260 від 12.04.2013 р.) та № б/н від 23.04.2013 р. (вх. № 5899 від 23.04.2013 р., вх. № 6126 від 26.04.2013 р.) про розгляд справу за наявними в ній матеріалами за відсутності його представника. Крім того, позивач надав суду пояснення № б/н від 25.04.2013 р. (вх. № 6116 від 25.04.2013 р.), відповідно до яких заперечує проти мотивів відзиву на позов.

Відповідач надав суду відзив на позов № 75 від 14.03.2013 р. (вх. № 4904 від 05.04.2013 р.), а також клопотання вх. № 5425 від 16.04.2013 р., відповідно до якого просив суд направити до Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області запит щодо результатів розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" про вчинене кримінальне правопорушення та зупинення провадження у даній справі до надходження відповіді.

Заявлене відповідачем клопотання відхилене ухвалою суду від 16.04.2013 р. з огляду на необґрунтоване відповідно до приписів ст. 38 ГПК України в частині витребування доказів та неправомірне відповідно до приписів ст. 79 ГПК України в частині зупинення провадження у справі.

Крім того, відповідач надав суду клопотання :

- вх. № 6318 та вх. № 6319 від 30.04.2013 р. про залучення до матеріалів справи додаткових доказів;

- вх. № 6320 від 30.04.2013 р. про витребування оригіналів документів від позивача, яке судом відхиляється як таке, що не відповідає приписам ст. 36, ст. 38 ГПК України. Крім того, судом враховано приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору з урахуванням ч. 3 ст. 69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників відповідача, оцінивши надані документальні докази, суд,

встановив:

03.01.2012 р. між Приватним підприємством "Хімтекс-Д" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" (покупець) було укладено договір поставки № 0301-3 (а.с. 12, далі - Договір поставки), за умовами якого Приватне підприємство "Хімтекс-Д" (постачальник) зобов'язувалося поставити (передати у власність покупця) товар - газозварювальне обладнання, резинотехнічні та електроізоляційні вироби, рукави та трубки з пластику відповідно накладних та інших супровідних документів на кожен факт поставки, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" (покупець) зобов'язувалося прийняти цей товар та оплатити його.

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне:

- специфікації до договору або рахунки складаються на кожен випадок поставки товару і ціна на товар протягом дії договору може змінюватися (п. 1.2 Договору поставки);

- строк поставки - до 10 днів з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок, строк оплати - повна попередня оплата, форма розрахунків - безготівковий розрахунок (п. 2.1, п. 2.2, п. 2.3 Договору поставки);

- за несвоєчасну оплату покупець сплачує продавцеві пеню, яка обраховується від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п. 3.3 Договору поставки);

- Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012 р. (п. 4.6 Договору поставки).

Факт виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки товару відповідачу та факт отримання представниками останнього товару на загальну суму 8 984,87 грн. підтверджується наявною у матеріалах справи копією видаткової накладної № ХД-0002562 від 23.10.2012 р. (а.с. 13). Факт отримання товару представниками відповідача - інженером з маркетингу відділу експлуатаційних матеріалів Гайном Олегом Миколайовичем - підтверджуються довіреністю на отримання товароматеріальних цінностей № 1222 від 22.10.2012 р. (а.с. 14).

21.11.2012 р. Приватне підприємство "Хімтекс-Д" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" з претензією № 21/11-01 (а.с. 15), відповідно до якої з посиланням на договірні відносини між сторонами, що виникли на підставі рахунку-фактури ХД-0003173 від 19.10.2012 р., видаткової накладної № ХД-0002562 від 23.10.2012 р. та довіреності на отримання товароматеріальних цінностей № 1222 від 22.10.2012 р.. Направлення даної претензії відповідачеві підтверджується описом вкладення ф № 107 (а.с. 16) та відповіддю відповідача на вказану претензію (а.с. 16).

За даними позивача на момент подання позову до суду в порушення умов Договору поставки відповідач оплату за отриманий товар не здійснив, заборгованість останнього складає 8 984,87 грн..

З огляду на викладене та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" 9 431,61 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 03.01.2012 р. між сторонами договору поставки № 0301-3, з яких : 8 984,87 грн. основний борг та 446,74 грн. пеня за період з 23.03.2012 р. по 11.02.2013 р..

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Загальний порядок укладення господарських договорів унормовано у ст. 181 Господарського кодексу України, зокрема, п. 1, п. 6 якої визначено наступне : господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Враховуючи, що зазначена вище видаткова накладна № ХД-0002562 від 23.10.2012 р. та довіреність на отримання товароматеріальних цінностей № 1222 від 22.10.2012 р. містять визначення найменування, асортименту товару, його кількість, ціну, підписані як представником позивача, так і відповідача, скріплені печатками сторін, між сторонами мав місце факт укладання правочину - договору купівлі-продажу. При вказане свідчить також претензія Приватного підприємства "Хімтекс-Д" від 21.11.2012 р. № 21/11-01 (а.с. 15).

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами у спрощеній формі договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору купівлі-продажу.

Відповідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (п. 1 та п. 5 ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за укладеним у спрощеній формі договором купівлі-продажу щодо здійснення ним поставки товару. Дана обставина відповідачем не спростована. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України з урахуванням ст. 530 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар, після отримання претензії та під час розгляду справи у суді суму боргу не оспорив, заборгованість останнього складає 8 984,87 грн..

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 8 984,87 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. При цьому судом враховано приписи ст. 204 Цивільного Кодексу України щодо презумпції правомірності правочину.

Посилання позивача в обґрунтування підстав позову на укладений 03.01.2012 р. між сторонами договір поставки № 0301-3 судом оцінюється критично, оскільки як вказані первинні документи, так і претензія № 21/11-01 від 21.11.2012 р. не містять посилань на вказаний Договір поставки. Крім того, за умовами останнього визначено обов'язок покупця оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), в той час як продаж товару за видатковою накладною № ХД-0002562 від 23.10.2012 р. відбувся без отримання попередньої оплати від відповідача (покупця).

При цьому судом враховано приписи ст. 1 Закону України № 996-XIV від 16 липня 1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями), якою передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. За змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Крім того, при здійсненні операції на одержання матеріальних цінностей має складатися довіреність, форма якої затверджена наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" (далі - Інструкція). Пунктом 3 Інструкції визначено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи вбачається, що довіреність на отримання товароматеріальних цінностей № 1222 від 22.10.2012 р. представниками відповідача - інженером з маркетингу відділу експлуатаційних матеріалів Гайном Олегом Миколайовичем (а.с. 14) - містить відповідні підписи посадових осіб відповідача та відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка".

Твердження відповідача щодо фальсифікації вказаної довіреності в порушення принципу змагальності сторін не підтверджено останнім допустимими доказами, факт поставки товару та дійсність укладеного у спрощений спосіб договору відповідач не заперечує, клопотань щодо призначення судової експертизи відповідачем не заявлено. Крім того, у матеріалів справи наявні ряд інших довіреностей, що видані саме даному представникові на отримання у позивача товароматеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Пункт 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 ст. 231 Господарського кодексу України),

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Таким чином, у зв'язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір неустойки у разі порушення покупцем строків поставки товару, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з останнього 446,74 грн. пені.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача проти позову спростовуються викладеним.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 8 984,87 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача 446,74 грн. пені у позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати при поданні позову з оплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених судових витрат, а саме : в сумі 81,55 грн. - на позивача, в сумі 1 638,95 грн. - на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма-Сільгосптехніка" (вул. Ковпака, 39, м. Полтава, 36007), ідентифікаційний код юридичної особи 13944062, р/р 26001619995653 в КБ Приват Банк, МФО 331401 на користь Приватного підприємства "Хімтекс-Д" (вул. Героїв Сталінграду, 118-А, м. Дніпропетровськ, 49033), ідентифікаційний код юридичної особи 24436765, р/р 26009182433 в АТ "Райффайзен банк Аваль" м. Києва, МФО 380805 : 8 984,87 грн. основного боргу, 1 638,95 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення 446,74 грн. пені у позові відмовити.

СУДДЯ О.В.КІВШИК

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.