Рішення

від 23.05.2013 по справі 761/534/13- ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/534/13- ц

Провадження №2/761/2538/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 травня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Івченко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анна СП» про розірвання договорів, стягнення боргу та відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анна СП» про розірвання договорів, стягнення боргу та відшкодування шкоди.

Просить розірвати договори поставки №8966 від 22.12.2006 року, №1155 від 17.12.2006 року та №1158 від 19.12.2006 року, укладених між позивачем та відповідачем; стягнути з відповідача на користь позивача: сплачені позивачем грошові кошти по договору поставки №8966 від 22.12.2006 року у розмірі 2570 грн., грошові кошти у розмірі 419,51 грн. в якості процентів за користування чужими грошовими коштами по договору поставки №8966 від 22.12.2006 року, сплачені позивачем грошові кошти по договору поставки №1155 від 17.12.2006 року у розмірі 24387 грн., грошові кошти у розмірі 3537,79 грн. в якості процентів за користування чужими грошовими коштами по договору поставки №1155 від 17.12.2006 року, грошові кошти по договору поставки №1158 від 19.12.2006 року у розмірі 17 000,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені збитки у розмірі 27524 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем було укладено три договори поставки: №8966 від 22.12.2006 року, №1155 від 17.12.2006 року, №1158 від 19.12.2006 року (далі договори поставки). Позивач свої зобов'язання по укладеним договорам виконав належним чином та оплатив грошові кошти за поставку товару. На виконання договору поставки №8966 від 22.12.2006 року позивач сплатив відповідачу 8 653,00 грн., проте відповідач не поставив дві тумбочки, вартість яких складає 2570,00 грн. На виконання договору поставки №1155 від 17.12.2006 року позивач сплатив відповідачу 47 369,00 грн., проте відповідач не поставив товари на суму 24 387,00 грн. На виконання договору поставки №1158 від 19.12.2006 року позивач сплатив відповідачу 17 000,00 грн., проте відповідач свої зобов'язання також не виконав. Позивач просить стягнути з відповідача 3% проценти річних за прострочення виконання зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України. Також позивач просить стягнути збитки у розмірі 27 524,00 грн., оскільки у зв'язку з невиконанням договору поставки №1155 від 17.12.2006 року, він змушений був купити іншу аналогічну кухню, яка вже коштувала на 27 524,00 грн. дорожче. На думку позивача, у зв'язку з невиконанням відповідачем договорів поставки, він зазнав моральних страждань, а тому просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою від 04.03.2013 року справу прийнято до провадження.

Позивач та представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримували, просили задовольнити.

Представник відповідача позов визнав частково. Заперечив щодо стягнення 3% річних, збитків та моральної шкоди. Також просив застосувати строк позовної давності.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено наступні договори поставки: №8966 від 22.12.2006 року, №1155 від 17.12.2006 року та №1158 від 19.12.2006 року.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. (ст. 693 ЦК України).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій квитанцій, позивач оплатив послуги відповідача з поставки товару по договорах поставки: №8966 від 22.12.2006 року, №1155 від 17.12.2006 року та №1158 від 19.12.2006 року в повному обсязі. А саме: по договору поставки №8966 від 22.12.2006 року позивач оплатив 8653,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій (а.с.10,11). Відповідач поставив позивачу товари, визначені специфікацією, окрім двох тумбочок, вартість яких складає 2570,00 грн. Даний факт сторонами не заперечується та не підлягає доведенню.

На виконання договору поставки №1155 від 17.12.2006 року позивачем було сплачено 47 369,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 15), проте відповідач товари на суму 24 387 грн. по даному договору не поставив.

На виконання договору поставки №1158 від 19.12.2006 року позивачем було сплачено 17 000,00 грн., що підтверджується копією квитанції (а.с. 16), проте відповідач умови договору не виконав.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.4. договору поставки №8966 від 22.12.2006 року продавець зобов'язується поставити товар протягом 60 робочих днів з моменту поступлення грошових коштів на банківський рахунок продавця або в касу підприємства.

Пунктом 3.4. договору поставки №1155 від 17.12.2006 року передбачено, що продавець зобов'язується поставити товар протягом 45 робочих днів з моменту поступлення грошових коштів на банківський рахунок продавця або в касу підприємства

Отже, судом встановлено, що позивач виконав зобов'язання по договорам поставки №8966 від 22.12.2006 року, №1155 від 17.12.2006 року та №1158 від 19.12.2006 року належним чином, проте відповідач товар у визначені договорами строки не поставив.

На підставі вищевикладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених позивачем грошових коштів по договору поставки №8966 від 22.12.2006 року у розмірі 2570 грн., сплачених позивачем грошових коштів по договору поставки №1155 від 17.12.2006 року у розмірі 24387 грн. та грошових коштів по договору поставки №1158 від 19.12.2006 року у розмірі 17 000,00 грн. підлягає до задоволення.

Як передбачено ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по договорам поставки, здійсненого позивачем (а.с. 4), розрахунок здійснений за періоди 12.07.2007 року по 17.12.2012 року по договору поставки №8966 та за період з 18.02.2008 року по 17.12.2012 року по договору поставки №1155.

Розрахунок перевірений судом. Проте враховуючи заяву відповідача, суд вважає за необхідне застосувати позовну давність щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позов в частині стягнення грошових коштів у розмірі 419,51 грн. в якості процентів за користування чужими грошовими коштами по договору поставки №8966 від 22.12.2006 року, та грошових коштів у розмірі 3537,79 грн. в якості процентів за користування чужими грошовими коштами по договору поставки №1155 від 17.12.2006 року підлягає до задоволення частково. З відповідача на користь позивача слід стягнути 3% річних у розмірі 231,72 грн. по договору поставки №8966 та 2 198,84 грн. по договору поставки №1155 в межах строку позовної давності.

Щодо позовної вимоги про розірвання договорів поставки, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено судом, відповідач не поставив позивача товар у встановлений строк, що є істотним порушенням договору.

Тому, позовна вимога про розірвання договорів поставки №8966 від 22.12.2006 року, №1155 від 17.12.2006 року та №1158 від 19.12.2006 року, укладених між позивачем та відповідачем підлягає до задоволення.

Позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача понесені збитки у розмірі 27524 грн. не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 1166. ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз'яснено у п. 2 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Позивач не довів, що між діями відповідача та заподіяною йому шкодою є безпосередній причинний зв'язок.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода полягає , зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Пунктом 5 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.19995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з відповідними доповненнями та змінами, роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової шкоди) підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оцінюючи надані позивачем, його представником докази в їх сукупності, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не надано доказів про те, що позивач зазнав втрат немайнового характеру, а також те, що дії відповідача вимагали від нього додаткових зусиль для організації його життя, втрати нормальних життєвих зв'язків, а тому не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анна СП»(код 30637266) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 46387(сорок шість тисяч триста вісімдесят сім)грн. 56 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анна СП»(код 30637266) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 463(чотириста шістдесят три)грн. 87 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.

Суддя: