Рішення

від 14.05.2013 по справі 919/355/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року справа № 919/355/13 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Головко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу:

за позовом Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик",

ідентифікаційний код 16506701

(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 12)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення 29 110,70 грн,

Представники сторін:

позивач - Монько С.В. - представник, довіреність № 27/1 від 02.04.2013;

відповідач - не прибув, явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду міста Севастополя (далі - суд) перебуває справа за позовом Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 29 110,70 грн, з яких: 27 171,11 грн - сума відшкодування експлуатаційних витрат; 445,75 грн - 3% річних; 1 493,84 грн - пеня (згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог від 17.04.2013 /арк. с. 81-84/).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 1-э від 23.10.2006 про участь у спільних експлуатаційних витратах щодо своєчасного та повного відшкодування щомісячних витрат позивача на утримання Громадсько-торгівельного центру.

У судовому засіданні 14.05.2013 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві /арк. с. 10-13/, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.04.2013 /арк. с. 81-83/.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, наданими йому статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову та інші витребувані судом документи не надав, у судові засідання 23.04.2013 та 14.05.2013 явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином - рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення /арк. с. 41, 107/, за адресою, зазначеною у свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця /арк. с. 40/; про причини неявки суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду від 25.03.2013 про порушення провадження у справі та ухвала від 23.04.2013 про відкладення розгляду справи, які надіслані за місцем проживання відповідача, отримані ним особисто, про що свідчать його підписи на повідомленнях про вручення поштових відправлень /арк. с. 41, 107/.

За таких обставин суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що явка відповідача обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, суд вирішив розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами - в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №м 147 від 17.11.1992 Малому приватному науково-виробничому підприємству „Сердолик" на праві постійного користування належить земельна ділянка, площею 2,1870 га, яка розташована в місті Севастополі по пр. Генерала Острякова, що підтверджується Державним актом на право постійного користування серії КМ, виданим Севастопольською міською Радою 30.07.1993, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 27 /арк. с. 44-47/.

23.10.2006 між Малим приватним науково-виробничим підприємством „Сердолик" (Учасник-1) та Приватним підприємством „Глобус Плюс" (Учасник-2) укладено Договір № 1-э про участь у загальних експлуатаційних витратах Торгівельно-культурного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (далі - Договір) /арк. с. 10-13/.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.12.2010 у справі № 5020-5/168, яке набрало законної сили 17.12.2010, задоволено позов Приватного підприємства „Глобус Плюс" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик" про внесення змін до Договору № 1-э від 23.10.2006 у вигляді Додаткової угоди до нього від 3.08.2010 /арк. с. 36-39/.

Згідно з вказаною Додатковою угодою, права і обов'язки Учасника-2 за Договором № 1-э від 23.10.2006 про участь у загальних експлуатаційних витратах в повному обсязі перейшли від Приватного підприємства „Глобус Плюс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Можливість заміни кредитора (права) та боржника (обов'язки) у зобов'язанні передбачена статтями 512 та 520 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1.1 Договору його предметом є участь Учасника-2 у загальних експлуатаційних витратах Торгівельно-культурного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (далі - Об'єкт), який входить до складу Громадсько-торгівельного центру, розташованого за адресою: місто Севастополь, проспект Генерала Острякова, в районі будинків №№ 150-168, шляхом відшкодування Учаснику-1 витрат, понесених останнім по утриманню Громадсько-торгівельного центру.

Участь Учасника-1 та Учасника-2 у загальних експлуатаційних витратах Об'єкта здійснюється з моменту здачі його до експлуатації та включає в себе, серед іншого, порядок відшкодування Учасником-2 витрат, понесених Учасником-1 по утриманню Об'єкта та прилеглої території (пункт 2.1 Договору).

Згідно з підпунктами „Б", „В", „Г" пункту 2.1.3 Договору відповідач зобов'язався відшкодовувати експлуатаційні витрати позивача з утримання: частини земельної ділянки площею 1250 м 2 , на якій безпосередньо розташований Об'єкт, у сумі, яка станом на 22.09.2006 складала 1 034,30 грн; частини земельної ділянки площею 647,75 м 2 , яку відведено для площ загального користування соціально-культурного центру та Об'єкту, у сумі, яка станом на 22.09.2006 складала 535,97 грн; охоронної зони каналізаційних мереж, що знаходяться на земельній ділянці площею 198 м 2 ,у сумі, яка станом на 22.09.2006 складала 163,83 грн.

Підпунктом 2.1.4 Договору передбачено, що відшкодування експлуатаційних витрат відповідачем здійснюється щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставленого позивачем рахунку. Рахунок вважається врученим Учаснику-2 з моменту відправки його Учасником-1 на адресу Учасника-2, вказану у Договорі, простою письмовою кореспонденцією. Відшкодування експлуатаційних витрат Учасником-2 відбувається шляхом щомісячного перерахування коштів у розмірі, передбаченому підпунктами „Б", „В", „Г" пункту 2.1.3 Договору на розрахунковий рахунок Учасника-1. Сума експлуатаційних витрат, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу, збільшується в разі, якщо відповідно до нормативних та законодавчих актів витрати позивача підлягають збільшенню .

Рішенням Севастопольської міської Ради № 2163 від 20.12.2011 „Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель в адміністративних межах міста Севастополя та введенні її в дію" з 01.01.2012 в адміністративних межах міста Севастополя введено нову нормативну грошову оцінку земель, яка відповідно до статті 217 Податкового кодексу України є базою оподаткування.

Введення нової нормативної грошової оцінки з 01.01.2012 спричинило збільшення витрат позивача по утриманню частки земельної ділянки, на якій знаходиться Торгівельно-культурний центр, розташований за адресою АДРЕСА_2, у вигляді збільшення податку на землю, що підлягає сплаті до бюджету, а також стало підставою для збільшення суми експлуатаційних витрат, що підлягає щомісячному відшкодуванню відповідачем позивачеві, - до 2 745,01 грн (з ПДВ). Про збільшення з 01.01.2012 суми експлуатаційних витрат позивач повідомив відповідача листом за вих. № 2 від 06.01.2012 /арк. с. 62/ із доданням відповідного розрахунку /арк. с. 63/.

З 01.10.2012, у зв'язку зі зменшенням площ фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на 19%, позивач відповідно зменшив відповідачеві розмір його відшкодування до 2 223,46 грн (2 745,01 грн * 81% = 2 223,46 грн) /арк. с. 48/, про що також повідомив останнього листом за вих. № 65 від 15.10.2012 /арк. с. 72/.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі Договору відповідачу за період січень 2012 року - лютий 2013 року були виставлені рахунки на відшкодування експлуатаційних витрат позивача (сплаченого земельного податку) на загальну суму 35 822,39 грн /арк. с. 15-28, 64-71, 73-78/. Отже, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі.

Проте, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 умови Договору порушив: відшкодування витрат позивача по сплаті земельного податку здійснював несвоєчасно і не в повному обсязі, сплативши лише 8 651,28 грн, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість за вказаний період у сумі 27 171,11 грн.

Наведене спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін є зобов'язальними, а тому підпадають під правове регулювання нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що 23.10.2006 між Малим приватним науково-виробничим підприємством „Сердолик" (позивач) та Приватним підприємством „Глобус Плюс", права і обов'язки якого відповідно до Додаткової угоди від 23.08.2010 у повному обсязі перейшли до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач), укладено Договір № 1-э про участь у загальних експлуатаційних витратах /арк. с. 10-13/. Саме цей Договір є підставою виникнення у відповідача зобов'язання щодо відшкодування позивачеві понесених ним експлуатаційних витрат.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

На виконання умов Договору позивач щомісячно виставляв відповідачеві рахунки на відшкодування експлуатаційних витрат (земельного податку) у сумі 2 745,01 грн за період з січня по вересень 2012 року /арк. с. 15-23/ та у сумі 2 223,46 грн за період з жовтня 2012 року по лютий 2013 року /арк. с. 24-28/, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних рахунків-фактур та супровідними листами позивача на адресу відповідача /арк. с. 64-71, 73-78/.

Оплата позивачем земельного податку, який за Договором підлягає відшкодуванню відповідачем, за спірний період підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи /арк. с. 86-100/. Розмір земельного податку підтверджено податковими деклараціями за 2012 та 2013 роки /арк. с. 29-34/ та Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.01.2012 /арк. с. 101/.

За умовами Договору (пункт 2.1.4) відповідач зобов'язаний перераховувати суму відшкодування експлуатаційних витрат щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставленого позивачем рахунку. Отже, рахунок-фактуру № СК-0000051 від 01.02.2013 на суму 2 745,01 грн за січень 2012 року відповідач був зобов'язаний оплатити не пізніше 10.02.2012 і так далі. Останній рахунок-фактура № СК-0000084 від 04.03.2013 на суму 2 223,46 грн за лютий 2013 року мав бути оплачений відповідачем не пізніше 10.03.2013.

Водночас як убачається із матеріалів справи, рахунки-фактури за період з січня по квітень 2012 року оплачені відповідачем частково - в сумі 8 651,28 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача /арк. с. 49-51/, а решта - не оплачені взагалі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам відповідачем не надано належних та допустимих доказів вжиття вичерпних заходів, спрямованих на безумовне виконання свого обов'язку щодо своєчасного відшкодування експлуатаційних витрат позивача за спірним Договором.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 27 171,11 грн за період з січня 2012 року по лютий 2013 року є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 445,75 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 82/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів в сумі 445,75 грн підлягають до задоволення.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків відшкодування експлуатаційних витрат відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Водночас, в силу частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій припиняється з дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

З урахуванням наведених норм позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 1 493,84 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 82-83/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1 493,84 грн підлягають до задоволення.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у сумі 29 110,70 грн, з яких: 27 171,11 грн - сума основного боргу за Договором № 1-э від 23.10.2006 про участь у спільних експлуатаційних витратах (відшкодування земельного податку за період з січня 2012 року по лютий 2013 року); 445,75 грн - 3% річних; 1 493,84 грн - пеня.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача і підлягає стягненню з нього на користь позивача в розмірі 1 720,50 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Малого приватного науково-виробничого підприємства „Сердолик" (ідентифікаційний код 16506701; 99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 12; п/р 26005733905001 у СФ ПАТ „КБ „Приватбанк " , м. Севастополь, МФО 324935) 29 110,70 грн (двадцять дев'ять тисяч сто десять грн 70 коп.), з яких: 27 171,11 грн - сума основного боргу за період з січня 2012 року по лютий 2013 року; 445,75 грн - 3% річних; 1 493,84 грн - пеня, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720,50 грн (одна тисяча сімсот двадцять грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.05.2013.

Суддя підпис В.О. Головко