Ухвала

від 29.05.2013 по справі 2а/1570/7751/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 р.Справа № 2а/1570/7751/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

03 жовтня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000521530 від 27.05.2011 року (а.с. 3-15 т. 1).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно зроблені висновки про нікчемність правочинів між позивачем та TOB «Востоктранскомплект» і ПП «Товіс», оскільки не наведено жодних обґрунтованих доводів, що ці правочини порушують публічний порядок та не надано жодних доказів щодо наявності наміру у сторін правочинів порушити публічний порядок. Разом з тим, позивач вказує, що договори №15т від 05.11.2010 р. та №16/т від 09.12.2010 р. укладені між ПП «Товіс» та ТОВ «ТІС» є реальними договорами, спрямованими на настання правових наслідків, що ним обумовлені, в результаті чого TOB «ТІС» дійсно отримало (прийняло) та оплатило роботи з ремонту душових 19-20 споруди побутового комплексу ПК-1 та ремонту майстерні СЦБ ст. Хімічна. Підтвердженням вказаного є договори, підписані уповноваженими на те особами, оформлені у встановленій формі, з погодженими істотними умовами договору та з відповідними додатками, в яких встановлений перелік необхідних до виконання робіт. Роботи за вказаними договорами виконані належним чином, про що свідчить фактичний стан об'єкту та оформлені акти приймання виконаних підрядних робіт установленої форми КБ2-2в, та сплата підприємством коштів за виконання робіт ПП «ТОВІС», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Також, позивач зазначає, що договір №180211 від 18.02.2011 року, укладений між ТОВ «Востоктранскомплект» та ТОВ «ТІС» є реальним договором, спрямованим на настання правових наслідків, підтвердженням фактичного виконання якого є відповідні товаротранспортні накладні, підписані уповноваженими представниками сторін, а також оплата підприємством коштів за поставлений товар ПП «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ», що підтверджується платіжним дорученням.

Отже, позивач вважає, що правочини, які було укладено TOB «ТІС» з TOB «Востоктранскомплект» і ПП «Товіс» ніяким чином не були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Зазначені договори реально виконувалися сторонами, на підтвердження чого наявна первинна документація, яка спростовує висновки відповідача відносно того, що договори підряду та договір поставки фактично не були виконані. Документи, надані TOB «ТІС» до перевірки, мають всі ознаки первинних документів, які встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», Податковим кодексом України, а отже, на думку позивача, цілком правомірним є підтвердження відомостей, які містяться у договорах та відповідних податкових накладних.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що укладені між TOB «ТІС» та TOB «Востоктранскомплект» і ПП «Товіс» правочини є чинними і такими, що відповідають вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України та не підпадають під дію норм ч.1, 2 ст. 215, ст. 216, ст.228 ЦК України. Таким чином, як зазначає позивач, висновки відповідача в акті перевірки щодо порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України, та п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1. п.198.2, п. 198.6 ст198 п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України є необґрунтованими, а прийняте на його на підставі податкове повідомлення-рішення №0000521530 від 27.05.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року позов був задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі №0000521530 від 27.05.2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 137613,22 грн. (а.с. 33-36 т. 3).

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (надалі - TOB «ТІС», товариство) зареєстровано Виконавчим комітетом Южненської міської ради 16.04.1996 року, на момент перевірки підприємство знаходилось на податковому обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, та у період, за який проводилась перевірка, TOB «ТІС» було зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість, що підтверджується п.п. 2.3, 2.4.1, 2.4.2, 2.4 акту перевірки (т.1, а.с. 19), та не заперечувалось сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 11.05.2011 року №316 (т.2, а.с.68-69), згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст.79 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізор-інспектором відділу податкового супроводження підприємств функціонування інфраструктури водного транспорту СДПІ по роботі з ВПП у місті Одесі Радлинською К.С. 13.05.2011 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (код ЄДРПОУ 22447500) з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року, лютий 2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ПП «ТОВІС» (код ЄДРПОУ 34334724), ТОВ «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» (код за ЄДРПОУ 36072944).

За результатами вказаної перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі складено акт від 13.05.2011 року №266/15-3/22447500/16, яким встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п. 198.6 ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011 року - 8668,10 грн., за лютий 2011 року - 128943,12 грн. (т.1, а.с.18-31).

На підставі вказаного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у місті Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000521530 від 27.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 137613,22 грн., в тому числі, за основним платежем -137611,22 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2,00 грн. за порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п. 198.6 ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (т.1, а.с.16).

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням скористався досудовим порядком врегулювання спору та оскаржив вказане рішення, подавши скаргу до ДПА в Одеській області від 24.06.2011 року №2406/24 та доповнення до скарги (т.1, а.с.32-42). Рішенням ДПА в Одеській області від 25.08.2011 №29602/10/25-0007 про залишення первинної скарги без розгляду визначено, що податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 137611,22 грн. та фінансові санкції у розмірі 2 грн., визначені у податковому повідомленні-рішенні СДПІ по роботі з ВПП у місті Одесі № 0000521530 від 27.05.2011 року вважаються узгодженими, і зазначене рішення не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, проте в межах строків давності може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено, що ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» віднесено до складу податкового кредиту у січні 2011 року податок на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами ПП «ТОВІС» у сумі 8668,10 грн., що відображено у додатку 5 Декларації з податку на додану вартість від 20.02.2011 року, у лютому 2011 року податок на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Востоктранскомплект» у сумі 128943,12 грн., що відображено у додатку 5 Декларації з податку на додану вартість від 21.03.2011 року.

Висновку про порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п. 198.6 ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, ґрунтувався на відомостях, зазначених в акті ДПІ у місті Южному від 13.04.2011 року №195/17/23-1007/31783074 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки приватного підприємства «ТОВІС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період січень 2011 року» (т.2, а.с.79-90), в якому, зокрема, вказується, що до перевірки ПП «ТОВІС» було надано договори, рахунки, видаткові накладні, укладені із ПП «Технодім трейдинг». Згідно реєстру виданих податкових накладних за січень 2011 року ПП «ТОВІС» до складу податкового зобов'язання було включено 8668 грн., що підтверджується даними бухгалтерського обліку: валовий дохід ПП «ТОВІС» утворився внаслідок виконання робіт по ремонту душових 19-20 споруди побутового комплексу ПК-1 та майстерні СЦБ ст. Хімічна пост ЕЦ ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс», виконаних з використанням матеріалів, отриманих від ПП «Технодім трейдинг». Відповідно до акту «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Технодім трейдинг» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами у січні 2011 року» від 18.03.2011 року №1102/23-5, складеного ДПІ у Приморському районі м. Одеси, у ПП «Технодім трейдинг» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, згідно до ч. 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності. І як наслідок, зазначається, що у зв'язку з тим, що податкове зобов'язання ПП «ТОВІС» утворилось внаслідок нікчемних договорів, укладених із ПП «Технодім трейдинг», в результаті перевірки податкове зобов'язання по податку на додану вартість підлягає зменшенню на суму 6335 грн.

Також, відповідачем при проведенні перевірки взято до уваги довідку ДПІ у Жовтневому районі м.Луганську від 19.04.2011 року №351/23/36072944 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Востоктранскомплект» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків за період з 01.02.11 по 28.02.11» (т.2, а.с. 73-77), у висновку якої зазначається, що враховуючи те, що у ТОВ «Востоктранскомплект» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до ч. 1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, встановлено, що операції ТОВ «Востоктранскомплект» з продажу товарів (послуг) ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс», ТОВ «Метінвест холдинг» за період лютий 2011 року на загальну суму 915423,48 грн., у тому числі ПДВ - 152570,58 грн., є нікчемними у розумінні статей 203,215,216 та ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, так як вони укладені без наміру викликати правові наслідки, що обумовлені ними, та спрямовані на незаконне заволодіння майном держави у вигляді заниження об'єкту оподаткування та несплати податків до бюджету.

На підставі викладеного, в акті перевірки відповідачем зазначено, що в зв'язку з тим, що ПП «ТОВІС» не сплатило до бюджету податок на додану вартість за надані послуги, відсутня надмірна сплата податку на додану вартість, та податковий кредит ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» не підтверджено податковими зобов'язаннями ПП «ТОВІС», в порушення п.201.4, п.201.6 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» до складу податкового кредиту неправомірно включена сума податку на додану вартість всього у розмірі 8668,10 грн.

Також, в акті перевірки зазначено, що в порушення п.п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» до складу податкового кредиту включені суми ПДВ по податкових накладних, оформлених з порушенням діючого законодавства, а саме: постачальниками визначені недостовірні відомості щодо розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, по періодах: за січень 2011 року - 8668,10 грн., за лютий 2011 року - 128943,12 грн. Враховуючи викладене, у ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» відсутній об'єкт оподаткування, який підпадає під визначення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, а тому дані про обсяги податкового кредиту не відповідають показникам фінансово-господарської діяльності та даним декларації по податку на додану вартість, а саме на 137611,22 грн., в тому числі: за січень 2011 року - 8668,10 грн., за лютий 2011 року - 128943,12 грн.

На підставі викладеного, відповідач у висновках акта перевірки зазначив, що в порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п. 198.6 ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість за січень 2011 року - 8668,10 грн., за лютий 2011 року - 128943,12 грн.

Колегія суддів вважає вірним рішення суду першої інстанції, у якому суд не погодився з вказаними висновками акту перевірки, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ТІС» (Замовник) та ПП «ТОВІС» (Підрядник) укладений договір №15т від 05.11.2010 р. на виконання робіт по капітальному ремонту душових 19-20 споруди побутового комплексу ПК-1 (314251) ТОВ «ТІС» (т.1, а.с.94-95). Згідно п.2.1 ст.2 цього Договору, вартість виконаних робіт складає 38011,00 грн., в тому числі ПДВ -6335,24 грн. Підпунктами 4.1.1, 4.1.2 п.4.1 ст.4 передбачено, що оплата здійснюється в два етапи: аванс та кінцевий розрахунок, - на підставі акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2) після його підписання, надання оригіналу рахунку та податкової накладної. В п.5.1 ст.5 Договору вказано, що Підрядник залучає працівників необхідної кваліфікації і в достатньої кількості.

Вказаний договір підписаний від імені TOB «ТІС» - генеральним директором Ставніцер А.О., та від імені ПП «ТОВІС» - директором Тимків В.М.

Судом першої інстанції враховано, що виконання вищевказаного договору підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2 по ремонту душових 19-20 споруди побутового комплексу ПК-1 (314251) ТОВ «ТІС» за січень 2011 року на суму 38008,61 грн., підписаним представниками TOB «ТІС» та ПП «ТОВІС»(т.1, а.с.108-112). При цьому, в примітках до вказаного акту зазначається, що будівельні роботи - це будівельні, монтажні, пусконаладчі та інші роботи, які виконуються при новому будівництві, реконструкції, реставрації, при капітальному та поточному ремонтах будівель та споруд.

Також, в обґрунтування фактичності здійснення господарської операції, позивачем надано до суду завірені належним чином: копію договірної ціни (т.1, а.с. 97-98), копію локального кошторису № 2-1-1 (т.1, а.с. 99-102), копію підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 (т. 1, а.с. 103-106), копію довідки про вартість виконаних підрядних робіт за січень 2011 року (т.1, а.с. 107), копію підсумкової відомості ресурсів (витрати за фактом) за січень 2011 року (т.1, а.с.113-116).

Разом з цим, матеріали справи містять копію належним чином завіреної податкової накладної № 03 від 28.01.2011 року (т.1, а.с.82), отриманої від постачальника робіт - ПП«ТОВІС», яка також підтверджує факт здійснення вищевказаної господарської операції з виконання ремонтних робіт та дає право на включення податку на додану вартість до складу ціни послуг (робіт) та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що вказана податкова накладна, належним чином оформлена, була отримана позивачем від його контрагента відповідно до договору на всю кількість робіт, виконаних відповідно до укладеної угоди, що поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (т.1, а.с.78).

Також, між ТОВ «ТІС» (Замовник) та ПП «ТОВІС» (Підрядник) укладений договір №16/т від 09.12.2010 року на виконання робіт по ремонту майстерні СЦБ ст. Хімічна пост ЕЦ ТОВ «ТІС» (т.1, а.с.117-118). Згідно п.2.1 ст.2 цього Договору, вартість виконаних робіт складає 28261,00 грн., в тому числі ПДВ -4710,17 грн. Підпунктами 4.1.1, 4.1.2 п.4.1 ст.4 передбачено, що оплата здійснюється в два етапи: аванс - 14000 грн. та кінцевий розрахунок - 14261 грн., на підставі акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2) після його підписання, надання оригіналу рахунку та податкової накладної. В п.5.1 ст.5 Договору вказано, що Підрядник залучає працівників необхідної кваліфікації і в достатньої кількості.

Вказаний договір підписаний від імені TOB «ТІС» - генеральним директором Ставніцер А.О., та від імені ПП «ТОВІС» - директором Тимків В.М.

З матеріалів справи вбачається, що виконання вищевказаного договору підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2 по ремонту майстерні СЦБ ст. Хімічна пост ЕЦ ТОВ «ТІС» за лютий 2011 року на суму 28256,22 грн., підписаним представниками TOB «ТІС» та ПП «ТОВІС» 28.02.2011 року (т.1, а.с.128-132). При цьому, в примітках до вказаного акту зазначається, що будівельні роботи - це будівельні, монтажні, пусконаладчі та інші роботи, які виконуються при новому будівництві, реконструкції, реставрації, при капітальному та поточному ремонтах будівель та споруд.

Також, в обґрунтування фактичності здійснення господарської операції, позивачем надано до суду завірені належним чином: копію договірної ціни (т.1, а.с.119-120), копію локального кошторису № 2-1-1 (т.1, а.с.121-124), копію підсумкової відомості ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 (т.1, а.с.125-127).

Разом з цим, матеріали справи містять копії належним чином завірених податкових накладних № 02 від 26.01.2011 року, № 01 від 21.01.2011 року та № 04 від 28.01.2011 року на загальну суму 14000 грн. (т.1, а.с.79-81), отриманих від постачальника робіт - ПП«ТОВІС», які також підтверджують факт здійснення вищевказаної господарської операції з виконання ремонтних робіт та дають право на включення податку на додану вартість до складу ціни послуг (робіт) та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Так, вказані податкові накладні, належним чином оформлені, були отримані позивачем від його контрагента відповідно до договору виконаних робіт, відповідно до укладеної угоди, що поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (т.1, а.с.78).

Як вбачається з вищевказаних первинних документів, за відповідними господарськими операціями позивач отримав від його контрагента роботи по ремонту.

Також правовідносини між підприємствами підтверджуються наступними доказами: оборотно-сальдова відомість по рахунку: 63 «розрахунки з постачальниками та підрядниками» (договори, контрагенти: ПП «ТОВІС») за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року, журнал проводок за січень 2011 року - 631,311 (договір 16/т), аналіз рахунка по субконто: 631 (договори, контрагенти: ПП «ТОВІС») за січень 2011 року, карткак рахунку: 63 «розрахунки з постачальниками та підрядниками» (договори, контрагенти: ПП «ТОВІС») за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року (т.1, а.с.133-139), які є документами електронної програмної системи бухгалтерського обліку на підприємстві, та свідчать, в тому числі, про фактичне отримання позивачем ремонтних робіт від ПП «ТОВІС» за вищезазначеними договорами.

Також на підтвердження виконання ремонтних робіт позивачем було надано до суду лист від 08.11.2011 року за підписом директора ПП «ТОВІС» В.М. Тимків разом із довідкою ПП «ТОВІС», в якої зазначається перелік робітників ПП «ТОВІС», які були задіяні при виконанні робіт за договорами № 15 від 05.11.2010 року та № 16/т від 09.12.2010 року, довідкою щодо обладнання, яке використовувалось для виконання робіт за договорами № 15 від 05.11.2010 року та № 16/т від 09.12.2010 року, а також завірені копії видаткових та податкових накладних на придбання товару ПП «ТОВІС», виданих ПП «Технодім трейдинг» (т.1, а.с.191-199).

Також, на підтвердження того, що вказані роботи дійсно виконувались ПП «ТОВІС», позивачем надані копії листів за підписом директора ПП «ТОВІС» В.М. Тимків від 10.12.2010 року та від 05.11.2010 року, зареєстровані позивачем, в яких ПП«ТОВІС» просило останнього надати перепустки робітникам ПП «ТОВІС» для виконання ремонтних робіт за договорами № 15 від 05.11.2010 року та № 16/т від 09.12.2010 року (т.1, а.с. 200-201 та копії разових перепусток для працівників ПП «ТОВІС» (т.2, а.с. 243-245).

На підтвердження здійснення оплати за виконані роботи по договорах №15т від 05.11.2010 р. та №16/т від 09.12.2010 р. в матеріалах справи знаходяться платіжні доручення № 689, 830, 968, 1154, 1303, 1576, 1682, 1993, 182, 451, 560 (т.1, а.с.83-92, т.2, а.с.246-250, т.3,а.с.1-3).

Як вбачається з матеріалів справи, суми податку на додану вартість відповідно до вищевказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 року у розмірі 8668,10 грн., що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за січень 2011 року та додатками до неї (т.2, а.с. 224-235).

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що між ТОВ «ТІС» (Покупець) та ПП «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» (Постачальник) укладений договір поставки №180211 від 18.02.2011 року (т.1, а.с.47-48). Згідно п.1.1. вказаного Договору, ПП «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» зобов'язується поставити, а ТОВ «ТІС» прийняти та оплатити продукцію за кількістю та якістю відповідно до специфікацій. Пунктами 2.2-2.4 Договору визначено, що поставка продукції на адресу Покупця здійснюється автотранспортом Постачальника. Дозволяється дострокова поставка продукції. Постачальник на протязі трьох робочих днів по першій з подій надає Покупцю видаткову та податкову накладні. Згідно п.4.1, 4.3 Договору Покупець оплачує Постачальнику надану продукцію за ціною згідно наданих специфікацій. Оплата здійснюється в безготівковій формі в порядку, зазначеному в специфікаціях до даного договору.

Сторонами складено специфікацію №1 та специфікацію №2 до вказаного договору (т.1, а.с.49-51), в якій визначено строки поставки та умови розрахунку за придбаний товар, які також включають передплату у розмірі 40% від загальної суми специфікацій.

Передача товару від ПП «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» до ТОВ «ТІС» підтверджується відповідними видатковими накладними: №000011 від 23.03.2011 року, №000008 від 15.03.2011 року, №000015 від 31.03.2011 року, № 000027 від 29.04.2011 року, №000021 від 14.04.2011 року (т.1, а.с.245-249); поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними: від 31.03.2011 року за номерами №310302, №310305, №310304, №310303, №310301; від 23.03.2011 року за номерами №230303, №230304, №230301, №230302; від 14.04.2011 року за номерами №140402, №140404, №140401, №140403; від 14.06.2011 року за номерами №140603, №140602, №140601; від 29.04.2011 року за номерами №290401, №290402, №290403; від 15.03.2011 року за номерами №150301, №150302, №150303 та від 17.05.2011 р. за №170501, що підписані уповноваженими представниками сторін (т.1, а.с.52-74).

Разом з цим, матеріали справи містять копію належним чином завіреної податкової накладної № 0000006 від 18.02.2011 року (т.1, а.с.45, т.2, а.с.242), отриманої від постачальника продукції - ПП «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ», яка також підтверджує факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання продукції та дає право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вказана податкова накладна, належним чином оформлена, була отримана позивачем від його контрагента відповідно до специфікації до договору на кількість товару відповідно до укладеної угоди, що поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (т.1, а.с.77).

Як вбачається з вищевказаних первинних документів, за відповідними господарськими операціями позивач придбав у його контрагента товар (блоки релейні, реле, електроприводи, трансформатори, з'єднувачі та інше) для використання у власній господарській діяльності.

Про фактичне отримання та оприбуткування вказаного товару свідчать зокрема, накладні на внутрішнє переміщення: № ТС-0005272, №ТС-0006056, №ТС-0006051, №ТС-0006432, №ТС-0006433, №ТС-0000167, № ТС-0008141, відповідно до яких придбаний товар з складу підприємства ОКС (інфраструктура) переміщувався на станцію Хімічну (ОСОБА_4) (т.1, а.с.238-244), картка рахунку: 201 «сировина й матеріали»: місця зберігання ОСОБА_4 (т.2, а.с.45), яка є документом електронної програмної системи обліку товарно-матеріальних цінностей на підприємстві, та свідчить про наявність отриманих ТМЦ, відображених в бухгалтерському обліку підприємства, та придбаних з метою використання в господарській діяльності, картка рахунку:63 (т.1, а.с.75), аналіз рахунку по субконто:631 (т.1, а.с.76).

Позивач зазначив, що на підставі вказаних накладних на внутрішнє переміщення, частина придбаних товарів від ТОВ «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» була переміщена зі складу позивача на станцію Хімічна, що є під'їзною колією, яка знаходиться у власності позивача згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2006 року. А також, позивач зазначив, що придбані у ТОВ «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» товари були придбані з метою забезпечення безпечного руху поїздів на під'їзних коліях станції Хімічна та використовувались позивачем для проведення заміни застарілих приладів СЦБ, на під'їзній колії станція Хімічна ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс».

Крім того, на підтвердження використання позивачем придбаних у ТОВ «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» товарів, в матеріалах справи містяться, зокрема: наказ №718/9 від 30.06.2011 року «Про введення в експлуатацію об'єкту «Електропровід СП-6м з електричним двигуном МСТ-0,3», наказ №718/5 від 30.06.2011 року «Про введення в експлуатацію об'єкту «Світлофор лінзовий 2-зн 14930-00-00», наказ №718/4 від 30.06.2011 року «Про введення в експлуатацію об'єкту «Світлофор карликовий двохзначний У7112-00-ОД», наказ №718/17 від 30.06.2011 року «Про введення в експлуатацію об'єкту «Мачта світлофорна МСЦ-8», наказ №718/14 від 30.06.2011 року «Про введення в експлуатацію об'єкту «Перетворювач ППВ-1», наказ №718/13 від 30.06.2011 року «Про введення в експлуатацію об'єкту «Панель ПВ-ЕЦК» (т.2, а.с.10-15), акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т.2, а.с.16-44), складені на підставі зазначених наказів.

Також, на підтвердження того, що вказані товари дійсно були придбані у ТОВ «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ» та використані позивачем у власній господарській діяльності, позивачем надано: договір № 110408 від 11.04.2011 року на перевірку та регулювання механічних та електричних характеристик приборів СЦБ та іншої залізничної апаратури, укладений між позивачем та Одеською залізницею, акт про прийняття приладів для виконання робіт по перевірці механічних та електричних характеристик від 11.07.2011 року, підписаний уповноваженими представниками підприємства та Одеської залізниці, акт виконаних робіт по перевірці, регулюванню механічних та електричних характеристик реле, блоків та іншої апаратури СЦБ, акт про повернення приладів для виконання робіт по перевірці механічних та електричних характеристик від 25.07.2011 року, підписаний уповноваженими представниками підприємства та Одеської залізниці (т.2, а.с.213-233).

Тобто, з вказаних документів вбачається, що Одеською залізницею у липні 2011 року здійснено роботи по перевірці, регулюванню механічних та електричних характеристик реле, блоків та іншої апаратури СЦБ, отриманих, зокрема, від ТОВ «ВОСТОКТРАНСКОМПЛЕКТ».

На підтвердження здійснення оплати за отриманий товар по договору №180211 в матеріалах справи знаходиться платіжне доручення № 1775 (т.3,а.с.4).

Суму податку на додану вартість відповідно до вказаної вище податкової накладної позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за лютий 2011 року, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за лютий 2011 року та додатками до неї (т.2, а.с.211-220).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з абз.1 п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а)порядковий номер податкової накладної; б)дата виписування податкової накладної; в)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ)місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е)опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж)ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з)загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и)вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином суд правильно виходив з того, що, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності. Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вже встановлено судом першої інстанції, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період, були надані податкові декларації та податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Водночас колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який відхилив посилання відповідача в акті перевірки на те, що позивачем в порушення пп.201.1 ст.201 ПК України до складу податкового кредиту включені суми ПДВ по податкових накладних, оформлених з порушенням діючого законодавства, а саме: постачальниками визначені недостовірні відомості щодо розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, по періодах: за січень 2011 року -8668,10 грн., за лютий 2011 року -128943,12 грн., оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, до наявних в матеріалах справи довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.12.2011 року (т.2, а.с.46-49) не внесено жодного запису щодо відсутності контрагентів позивача - ПП «Товіс»і з ТОВ «Востоктранскомплект» за їх юридичними адресами, зазначеними останніми в виданих податкових накладних.

Крім того нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції вірно враховано, що позивачем отримано від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні та інші супровідні документи, відповідно до договорів на кількість товару та робіт, придбаних (отриманих) відповідно до умов укладених угод, що, поміж іншого, підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Також, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

До того ж суд першої інстанції правильно зазначив, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем підтверджено належними доказами факт оприбуткування отриманого від контрагента-постачальника ТОВ «Востоктранскомплект» товару та подальшого використання його у власній господарській діяльності, а також підтверджено фактичність наданих ремонтних робіт ПП«Товіс».

Таким чином суд дійшов обгрунтованого висновку про реальність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагентів-постачальників ПП«Товіс» - ремонтних робіт та від ТОВ «Востоктранскомплект» - товарів, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Окрім цього колегія суддів суд погоджується з судом першої інстанції, який виходив з того, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Позивач, і його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Окрім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який зазначив, що діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації .

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб.

Необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», які є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес» АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія довідки ДПІ у Жовтневому районі м. Луганську від 08.07.2011 року №85/23/36901508 «Про результати документальної невиїзної звірки ТОВ «Востоктранскомплект» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» та ТОВ «Метінвест холдинг» за лютий 2011 року» (т.1, а.с.168-170), у висновку якої зазначається, що перевіркою ТОВ «Востоктранскомплект» не встановлено розбіжностей з відомостями, отриманими від ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» та ТОВ «Метінвест холдинг» за лютий 2011 року, які мали правові відносини з платником податків.

Разом з тим, судом правильно зауважено, що згідно акту Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі від 28.12.2011 року №487/16-3/22447500/78 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2011 року» (т.2, а.с.97-190), у розділі 3.2.2 «податковий кредит» відсутнє жодне посилання на порушення позивачем податкового законодавства за період січень-лютий 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Востоктранскомплект» та ПП «Товіс».

Таким чином, суд першої інстанції вірно вирішив, що позивачем у відповідності до вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1. п.198.2, п. 198.6 ст.198. ст.201 Податкового кодексу України Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, отриманих робіт, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємствами, що на момент здійснення господарської діяльності мали статус платника податку на додану вартість.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що угоди, укладені між ТОВ «ТІС» та ПП «Товіс» і ТОВ «Востоктранскомплект» мають ознаки нікчемності та не спричиняють реального настання правових наслідків, зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договори поставки та виконання робіт укладені в письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується відповідними видатковими накладними, здійснення господарських операцій контрагентами підтверджується виданими податковими накладними, а тому суд робить висновок, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладені угоди відповідають загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В даному випадку договори поставки та виконаних робіт, як вже зазначалося вище відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також данні договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними.

В свою чергу, відповідач в акті перевірки зазначав на нікчемність договору на підставі відсутності ТОВ «ВОСТОКТРАСКОМПЛЕКТ» за своїм місцезнаходженням.

З довідок з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців станом на 15.12.2011 року вбачається, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Товіс», та між позивачем та ТОВ «Востоктранскомплект», відносно контрагентів позивача не вносилось жодних записів щодо відсутності вказаних юридичних осіб за місцезнаходженням.

Крім того, відповідачем в силу ст.71 КАС України не надано жодного доказу того, що на момент видачі податкових накладних ПП «Товіс» і ТОВ «Востоктранскомплект» не знаходилися за адресою, що зазначена у податкових накладних. Поряд із тим, суд враховує, що акти перевірки контрагентів, на які посилається відповідач, зазначаючи, що контрагенти не знаходяться за юридичною адресою, складені після отримання позивачем відповідних податкових накладних.

Слід також зазначити, що незнаходження юридичної особи за її місцезнаходженням тягне наслідки передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», із застосуванням певної процедури, встановленої цим законом, серед яких невизнання органом ДПС даних податкової звітності контрагентів такої юридичної особи, як і встановлення ознак нікчемності його угод не значиться.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Так, зокрема, з товарно-транспортних накладних на поставку товару від ТОВ «Востоктранскомплект», вбачається, що автопідприємствами, які здійснювали поставку товарів є: СПД ОСОБА_5, СПД ОСОБА_6, ПП ОСОБА_7, ТОВ «Саатранс» та інші. Таким чином, суд правильно відхилив посилання в акті перевірки на той факт, що у ПП «Товіс» і ТОВ «Востоктранскомплект» відсутні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, з мотивів безпідставності та недоведеності.

Таким чином судом першої інстанції зроблений вірний висновок про фактичний рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними постачальниками, та зв'язок між фактом придбання позивачем товару та робіт, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав у відповідача для віднесення договорів №15т від 05.11.2010 року та №16/т від 09.12.2010 року на ремонт душових 19-20 споруди побутового комплексу ПК-1 та ремонту майстерні СЦБ ст. Хімічна, укладених між TOB «ТІС» та ПП «Товіс» і договору №180211 від 18.02.2011 року на поставку товару, укладеного між ТОВ «ТІС» та «Востоктранскомплект» до нікчемних угод, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави, а відтак вважає правомірним віднесення TOB «ТІС» до складу податкового кредиту за січень та лютий 2011 року суми податку на додану вартість у розмірі 137611,22 грн.

Колегія суддів вважає, що визначення відповідачем TOB «ТІС» суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є протиправним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій на підставі цих порушень є також протиправним.

Таким чином, виходячи з викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі №0000521530 від 27.05.2011 року підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятого відповідачем рішення.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов