Постанова

від 14.05.2013 по справі 804/4909/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 р. Справа № 804/4909/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій Ю.Г. за участю: позивача відповідача Бірюкова С.В. Хоміч Ю.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Дніпропостачупаковка" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства «Дніпропостачупаковка» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №25822/10/22-2 від 13.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість ПП «Дніпропостачупаковка» (код ЄДРПОУ 30627682) на суму 911790,50 грн. (дев'ятсот одинадцять тисяч сімсот дев'яносто грн. 50 коп.), в тому числі за основним платежем в розмірі 772997 грн. та за штрафними санкціями 138793,50 грн. № 0001222307 від 12.12.2012 року, повністю;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №25819/10/22-2 від 13.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток ПП «Дніпропостачупаковка» (код ЄДРПОУ 30627682) на суму 1026946, 75 грн. (один мільйон двадцять шість тисяч дев'ятсот сорок шість грн. 75 коп.), в тому числі за основним платежем 927866 грн. та за штрафними санкціями 99080,75 грн., повністю.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Дніпропостачупаковка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 25.10.2012 року №4064/22-2/30627682. На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення №25822/10/22-2 від 13.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість ПП «Дніпропостачупаковка» на суму 911790,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 772997 грн. та за штрафними санкціями 138793,50 грн. та №25819/10/22-2 від 13.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток ПП «Дніпропостачупаковка» на суму 1026946,75 грн., в тому числі за основним платежем 927866 грн. та за штрафними санкціями 99080,75 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби при прийнятті податкових повідомлень-рішень №25822/10/22-2 від 13.11.2012 року та №25819/10/22-2 від 13.11.2012 року діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволені позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Дніпропостачупаковка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

Перевіркою встановлені порушення:

1) п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями, п.п. 138.1.1, п.138.1, п. 138.4 ст.138, п.139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.п. 14.1.27, ст.138, ст..140, ст..142, ст..143 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на 927866 грн., в т.ч. у 3 кварталі 2010 року на 183296 грн., у 4 кварталі 2010 року на 213023 грн., у 1 кварталі 2011 року на 90188 грн., у 2 кварталі 2011 року на 167528 грн., у 3 кварталі 2011 року на 202409 грн., у 4 кварталі 2011 року на 71423 грн.

2) п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» за № 168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями, ст.185, ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 772997 грн., в т.ч. у липні 2010р. на суму 40091 грн., у серпні 2010 року на суму 48167 грн., у вересні 2010р. на суму 58379 грн., у жовтні 2010р. на суму 58911 грн., у листопаді 2010р. на суму 53647 грн., у грудні 2010р. на суму 57860 грн., у січні 2011р. на суму 28447 грн., у лютому 2011р. на суму 24286 грн., у березні 2011р. на суму 19417 грн., у квітні 2011р. на суму 45845 грн., у травні 2011р. на суму 46080 грн., у червні 2011р. на суму 53752 грн., у липні 2011 р. на суму 63634грн., у серпні 2011р. на суму 58586 грн., у вересні 2011р. на суму 53788 грн., у жовтні 2011р. на суму 62107 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 25.10.2012 року №4064/22-2/30627682 на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення №25822/10/22-2 від 13.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість ПП «Дніпропостачупаковка» на суму 911790,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 772997 грн. та за штрафними санкціями 138793,50 грн. та №25819/10/22-2 від 13.11.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток ПП «Дніпропостачупаковка» на суму 1026946,75 грн., в тому числі за основним платежем 927866 грн. та за штрафними санкціями 99080,75 грн.

Вищевказані податкові повідомлення-рішення оскаржено в порядку адміністративного оскарження до органів ДПС України згідно чинного законодавства України, проте ПП «Дніпропостачупаковка» відмовлено в задоволенні скарг.

Згідно матеріалів справи та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні, висновки в акті перевірки щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток ПП «Дніпропостачупаковка» ґрунтуються на висновках актів перевірки контрагентів позивача:

ТОВ «П'ятий фактор» від 24.05.2011 року № 2963/149/23-206/36981232, від 03.06.2011 року № 3189/169/23-4/36981232, від 02.08.2011 року № 3508/245/23-408/36981232 ДПІ у м.Дніпродзержинську «Про результати документальних позапланових невиїзних перевірок по ТОВ «П'ятий фактор» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за січень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Нафта XXI» (код ЄДРПОУ 31418937) та далі по ланцюгу постачання, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності за лютий 2011 року, за грудень 2010 року»;

ПП «Техноснаб» від 10.02.2012 року №294/231/32513727 ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська «Про результати документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Техноснаб» (код ЄДРПОУ 32513727) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по декларації за жовтень-листопад 2011 року»;

ТОВ «Дормашавто» від 13.03.2012 року №30/2304/36791493 ДПІ у Голосіївському районі м.Києва з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарської діяльності за квітень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року;

ТОВ «Буд.-метал-постач» (код ЄДРПОУ 33619318) від 11.09.2012 року № 924/15- 300/33619318 ДПІ у Ленінському районі м.Луганську з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарської діяльності за квітень, червень, липень,жовтень, листопад 2011 року;

ТОВ «Авто Парітет-Д» (код 36901597) запит на проведення зустрічної звірки до ДПІ в Ленінському районі м.Луганська, на момент складення акту перевірки відповідь не отримана.

Згідно перелічених вище актів перевірки контрагентів ПП «Дніпропостачупаковка» не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків по операціях з придбання послуг та їх подальшої реалізації по ланцюгу постачання, тобто такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків, такими що порушують публічний порядок та є нікчемними, тому у позивача відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами п.5.1 cт. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з вимогами п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, що виплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно з п.п.5.3.9 cт.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника додатку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Згідно п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, якою є, зокрема, виробництво чавуну, сталі та феросплавів. Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Отже, позивачем у повній мірі доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також реальна зміна його господарського стану в результаті проведення таких операцій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Крім того, відповідач не навів жодної норми закону з посиланням на чинне законодавство України, яка б передбачала наявність повноважень органів ДПС України на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст.203, 215, 228, 662, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо необгунтованості висновків перевірки та як наслідок протиправності податкових повідомлень-рішень форми «Р» про збільшення сум грошового зобов'язання, а тому позовні вимоги мают бути задоволені.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.11.2012 року №25822/10/22-2 (0000372202) та №25819/10/22-2 (0000362202), винесені Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 2294,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 травня 2013 року

Суддя О.В. Єфанова