Б-31/28-06
УКРАЇНА
Харківський апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2006 року Справа № Б- 31/28-06
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.А.Істоміної,
судді Т.В.Гончар,
судді Т.В.Кравець
при секретарі –Андросовій О. В.
за участю представників:
ліквідатора боржника (арбітражного керуючого ) -Наконечного М.В.
кредитора - Красноградської МДПІ Харківської області-Зінченко В.І. (дов. № 3109/10/10 від 31.07.06 р.)
ТОВ “Фрегат” –Мельник С.О. (дов. від 03.03.06 р.)
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ “Фрегат” (вх. №3862Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.09.2006 р. по справі № Б-31/28-06
за заявою Красноградської МДПІ Харківської області
до Відкритого акціонерного товариства “Сахновщинська райагрохімія”, смт. Сахновщина
про визнання банкрутом
встановила:
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.09.2006 р. по справі № Б- 31/28-06 (суддя Пуль О.А.) скаргу кредитора - ТОВ “Фрегат” (далі -ТОВ) про зобов*язання ліквідатора задовольнити вимоги скаржника в сумі 9250,73 грн. та звільнення арбітражного керуючого Наконечного М.В. від обов*язків ліквідатора у зв*язку з неналежним їх виконанням задоволено частково, зобов*язано ліквідатора врахувати при погашенні вимог кредиторів боржника у встановленому ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі-Закон) порядку вимоги ТОВ фірма “Фрегат”до ВАТ “Сахновщинська райагрохімія”в сумі 43,74 грн. боргу з врахуваням індексу інфляції, 06,99 грн. нарахованих трьох відсотків річних та 51,53 грн. пені. В іншій частині вимог - скаргу залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою ТОВ звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій порушує питання про скасування ухвали господарського суду Харківської області від 19.09.2006 р. в частині відмови у визнанні пені в сумі 8700,00 грн. та відмови у звільненні арбітражного керуючого Наконечного М.В. від обов*язків ліквідатора у зв*язку з неналежним їх виконанням, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Красноградська МДПІ в Харківської області просить апеляційний суд оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає доводи апелянта безпідставними.
Ліквідатор боржника - арбітражний керуючий Наконечний М.В. у відзиві на апеляційну скаргу визнає оскаржувану ухвалу законною та обгрунтованою.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 16.05.06 року скаржник повідомив господарський суд Харківської області та ліквідатора про те, що ТОВ є кредитором боржника та заявив до боржника свої грошові вимоги в сумі 9250,73 грн, посилаючись на підтвердження зазначеної заборгованості визнаною претензією, однак розрахунку вимог до боржника не містить ні сама претензія, ні відповідь на претензію.
Тільки під час розгляду скарги на дії ліквідатора скаржник надав докази укладення між кредитором та боржником цивільно-правового договору на супроводження господарського спору від 25.10.05 р., акту прийомки- здачі робіт від 17.11.05 р. згідно договору від 25.10.05 р., претензію на суму 9250, 73 грн з розрахунком нарахувань у зв'язку з прострочкою сплати, докази сплати заборгованості в сумі основного боргу, а також були надані деякі інши документи боржника - оригінал статуту в редакції від 03.02.03 р., два оригінали свідоцтв про державну реєстрацію від 09.06.97р. та від 03.02.03 р., довідка про включення і боржника до ЄДРПОУ станом на 14.05.03р., оригінал свідоцтва на право власності від 20.07.00 р. за №292, протокол загальних зборів акціонерів від 20.08.02 р., протокол №1 засідання правління від 21.08.02 р. та інші документи, які за поясненням скаржника були передані йому особисто посадовою особою боржника Токарем Г.В. Факт передачі зазначених документів боржника підтвердив в судовому засіданні Токар Г.В.
Приписами п. 6.4.1 Статуту ВАТ „Сахновщинська райагрохімія" передбачено, що персональний склад правління обирається Загальними зборами у кількості 3 членів на строк 5 років. До складу правління товариства входять голова правління, перший заступник правління та члени правління. На загальних зборах акціонерів 20.08.02 р. обрано правління в кількості 3 членів, в т.ч. Токар Г.В., про що свідчить протокол від 20.08.02 р. На засіданні правління ВАТ „Сахновщинська райагрохімія" 21.08.02 р. першим заступником голови правління товариства обрано Такаря Г.В. Пунктом 6.6 Статуту встановлено, що у разі відсутності голови правління або припинення повноважень перший заступник голови правління виконує функції голови правління. Токар Г.В., викликаний в засідання проти факту обрання його першим заступником голови правління не заперечував, при цьому в судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції пояснив, що ним підписувався договір від 25.10.05 р. та акт виконаних робіт зі скаржником. Тобто, перший заступник голови правління Токарь Г.В., у зв'язку з відсутністю голови правління, був повноважний на підписання договору від імені ВАТ „Сахновщинська райагрохімія" з ТОВ на правове супроводження господарського спору від 25.10.05 р.
Щодо зобов'язання ліквідатора задовольнити кредиторські вимоги скаржника, з урахуванням заяви про зменшення грошових вимог на суму 8750,83 грн., з яких 8700 грн. пеня; 43,74 грн. борг з врахуванням індексу інфляції та 06,99 грн. трьох відсотків річних суд першої інстанції також встановив, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання в сумі 2000 грн. за період з 10.11.05 р. по 01.03.06 р. за договором від 25.10.05 р., несвоєчасно здійснив оплату в сумі 2000 грн, що підтверджується платіжними документами - квітанціями від 01.12.05 р., 05.12.05 р. та 17.03.06 р.
При цьому п. 4.2 договору від 25.10.05 р. сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені у розмірі 10% за кожний день прострочення оплати. З цих підстав, кредитор нарахував боржнику пеню у розмірі 8700 грн.
Задовольняючи скаргу кредитора частково суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно ст. 1 Закону кредитором визнається особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань, а грошовим зобов'язанням визнається зобов'язання боржника заплатити певну грошову суму відповідно до цівільно-правового договору та на інших і підставах, передбачених Цивільним кодексом України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов*язання, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що правомірність нарахування індексу інфляції та трьох відсотків річних перевірена судом, не суперечить чинному законодавству, відповідає наданому розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошова вимога в сумі 43,74 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції та 06,99 грн. нарахованих трьох відсотків річних є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що ліквідатор обґрунтовано не визнав вимоги скаржника за його заявою від 16.05.06 р., оскільки скаржником при зверненні до ліквідатора з грошовими вимогами не надано документів, які підтверджують наявність цівільно-правових відносин між боржником та кредитором - ТОВ а саме: договору, акту виконаних робіт, розрахунку заборгованості та інших документів, на підставі яких нарахована заборгованість.
Приймаючи до уваги ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов*язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, місцевий господарський суд дійшов висновку, що кредитором невірно нараховано суму пені, вона перерахована судом і складає 51,53 грн.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що є достатні підстави вважати ТОВ кредитором боржника, а його вимоги в сумі 43,74 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції, 06,99 грн. нарахованих трьох відсотків річних та 51,53 грн. пені підлягають погашенню у встановленому ст. 31 Закону порядку.
З такими висновками місцевого господарського суду погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з урахуванням наступного.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведеним апелянтом у своїй апеляційній скарзі твердженням про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, його посиланням на порушення норми ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, надана власна оцінка з довільним тлумаченням норм законодавства, які колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правило ч. 2 ст. 551 ЦК України, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, слід тлумачити як загальне. Але воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоча вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу. Це стосується саме Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов*язань", на який послався суд першої інстанції, згідно якого розмір пені за прострочення виконання грошових зобов*язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.
В частині 2 ст. 343 ГК України прямо зазначається на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Тобто яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений як граничний. В даному випадку Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов*язань" встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу –не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, а тому угода сторін про встановлення більшого розміру пені буде недійсною у частині перевищення встановленого названим Законом граничного розміру пені.
Таким чином господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваної ухвали були прийняті до уваги вищевказані особливості і враховано, що кредитором невірно нараховано суму пені, а тому вона правомірно перерахована і стягнена судом у відповідності з законодавством.
Стосовно вимоги скаржника про звільнення арбітражного керуючого Наконечного М.В. від обов'язків ліквідатора у зв'язку з неналежним їх виконанням на підставі ч. 8 п.5 ст. 3-1 Закону колегія суддів зазначає наступне.
Ліквідатор обґрунтовано не визнав вимоги скаржника за його заявою від 16.05.06 р., оскільки ТОВ заявило до боржника свої грошові вимоги в сумі 9250,73 грн, посилаючись на підтвердження зазначеної заборгованості тільки визнаною претензією, яка відповідно до Закону «Про виконавче провадження»не є виконавчим документом. Однак розрахунку вимог до боржника не містить ні сама претензія, ні відповідь на претензію. Крім того скаржником при зверненні до ліквідатора з грошовими вимогами не було надано документів, які підтверджують наявність цівільно-правових відносин між боржником та кредитором - ТОВ а саме: договору, акту виконаних робіт, розрахунку заборгованості та інших документів, на підставі яких виникає грошове зобов*язання і нарахована заборгованість.
Тому посилання арбітражного керуючого Наконечного М.В. в апеляційній скарзі на те, що ТОВ не повернуло боржнику уставні документи, які воно отримало ніби то для виконання договірних відносин, що позбавило ліквідатора можливості використати їх в роботі та з момента банкрутства ТОВ перешкоджало отриманню ним повної і достовірної інформації щодо кредиторської заборгованості є такими, що відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Таким чином апелянт доказів неналежного виконання обов*язків арбітражного керуючого Наконечного М.В. не навів. Тому суд першої інстанції обгрунтовано залишив без задоволення вимоги скаржника щодо звільнення Наконечного М.В. від виконання обов*язків ліквідатора.
Щодо тверджень апелянта відносно того, що перегляд судом суми, визнаної боржником грошових вимог ТОВ є незаконним, то вони позбавлені правового та документального обгрунтування.
Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстави для скасування ухвали господарського суду Харківської області від 19.09.2006 р. по справі № Б-31/28-06 відсутні. Відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції залишається без змін.
На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, 105, 106 ГПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 19.09.2006 р. по справі № Б-31/28-06 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Істоміна
Суддя Т.В.Гончар
Суддя Т.В.Кравець
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2006 |
Оприлюднено | 03.09.2007 |
Номер документу | 317111 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Гончар Т.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні