Ухвала

від 30.05.2013 по справі 2а-13722/12/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-13722/12/0170/4

30.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 25.02.13 у справі № 2а-13722/12/0170/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОК-Крим" (вул. Об'їздна, 10,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95015)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОК-Крим" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.02.13 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОК-Крим" - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0004982204 від 12.10.2012 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ВОК-Крим" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 447202,50 грн., у тому числі 357762,00 грн. за основним платежем та 89440,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0004972204 від 12.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 559003,75 грн., у тому числі 447203,00 грн. за основним платежем та 111800,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.02.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель Плюс" (ЄДРПОУ31263808) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року (грудень 2009 року).

За результатами перевірки складено акт від 03.10.2012 року №6763/22-01/35228400.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.10.2012 року №0004982204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 447202,50 грн. (у тому числі 357762,00 грн. за основним платежем та 89440,50 грн. за штрафними санкціями); №0004972204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 559003,75 грн., (у тому числі 447203,00 грн. за основним платежем та 111800,75 грн. за штрафними санкціями).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними та, як наслідок, податкові повідомлення - рішення є протиправними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Апеляційними розглядом встановлено, що за висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334) в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 447203,00 грн. за 4 квартал 2009 року;

- п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями, далі - Закон №168/97-ВР) в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 357762,00 грн. за грудень 2009 року.

У період, що перевірявся, спірні правовідносини регулювалися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" до 01.04.2011р. в подальшому Податковим кодексом України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком на прибуток підприємств та податком додану вартість за період 4-й квартал 2009 року (грудень 2009 року).

Відповідно до ст.3 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закону №334) об'єкт оподаткування визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону №334 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, на визначення об'єкту оподаткування мають вплив, зокрема, валові витрати як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, який був чинним у період, що перевірявся.

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону № 168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Колегією суддів установлено, що між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс" укладено договір будівельного підряду від 10.09.2009 року №2 предметом якого є виконання капітального ремонту об'єктів МДЦ "Артек".

Колегією суддів встановлено, що виконання договірних зобов'язань між зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Так, до матеріалів справи долучені акти приймання виконаних підрядних робіт (за формою КБ-2в) за грудень 2009 року від 27.12.2009 року (за формою КБ-2в); довідки про вартість виконаних робіт та витрат (за формою КБ-3) за грудень 2009 року; виписки банку по особовому рахунку позивача (а.с.130-161 т.1, 25-28 т.2).

Зазначені первинні документи складені відповідно до приписів ч.2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зауважень з боку відповідача щодо бухгалтерських документів в акті перевірки не зазначено.

Право позивача на отримання податкового кредиту по вказаним господарським операціям підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними від 02.12.2009 року №6269 на суму 46574,40 грн., у т.ч. ПДВ 7762,40 грн.; від 01.12.2009 року №6198 на суму 237047,92 грн., у т.ч. ПДВ 39507,99 грн., від 28.12.2009 року №6273 на суму 1862952,08 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 310492,01 грн., складеними зазначеним вище контрагентом (а.с.124-129 т.1). Зауважень до податкових накладних податковий орган не вказав.

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ТОВ БВП "Строитель Плюс" робіт підтверджується документами по правовідносинам позивача з МДЦ "Артек": договором підряду №296 від 27.05.2009 року, додатковою угодою від 21.08.2009 року №1, довідкою про стан виконаних робіт за грудень 2009 року, акт №1 приймання виконаних робіт за грудень 2009 року, відомість ресурсів (а.с.162-225 т.1).

Зазначені обставини свідчать про те, що господарські операції мали реальний характер та призвели до змін в активах позивача, про що вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

Висновок податкового органу про заниження позивачем валових витрат та завищення податкового кредиту, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс" має ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Однак, такий висновок є безпідставним з огляду на таке.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав на необґрунтованість висновків відповідача стосовно нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ БВП "Строитель Плюс", зокрема щодо умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Не заслуговують уваги також посилання відповідача в акті перевірки на результати досудового слідства у кримінальній справі, оскільки суперечать приписам ч.4 ст.72 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Докази про це -відсутні.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б вказували на невідповідність рішення суду першої інстанції приписам ст.159 КАС України, по суті є витягом з акту перевірки та запереченнями на позов.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, судом першої інстанції вірно з'ясовані обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.02.13 у справі № 2а-13722/12/0170/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна