Постанова

від 12.12.2006 по справі 22/322-06-7912

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/322-06-7912

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12" грудня 2006 р. Справа № 22/322-06-7912

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

(згідно розпорядження Голови суду  В. С. Балуха №137 від 06.11.2006 р., склад колегії суддів змінений з колегії суддів у складі суддів: Разюк Г. П., Колоколова С. І. та Петрова М. С. на  колегію суддів у складі суддів: Мирошниченко М. А., Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.),

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

Військового прокурора Сумського гарнізону  - Бодначук С.Я.,

Міністерства оборони України -  Ковальчук І.В.,                                                                                  

відповідача –Швець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  ПП „Пальмира”, м. Одеса

на  рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2006 р.

у справі   №22/322-06-7912

за позовом Військового прокурора Сумського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ  

до  ПП „Пальмира”, м. Одеса

про  стягнення 26163,04 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:   

14.08.2006 р. (вх. №9974) Військовим прокурором Сумського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до ПП „Пальмира” про стягнення на користь Міністерства оборони України 26163,04 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р.. Також, військовий прокурор просив суд, з метою  забезпечення  позову,  накласти   арешт  на  кошти  та  майно відповідача до повного розрахунку з Позивачем (а.с. 2-3). Свої  вимоги він мотивував наступним.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади. Згідно ст.ст. 75,85,113,117 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає, постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. У розділі V ЗУ "Про власність" зазначено, що до державної власності в Україні належить загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України. Управління державним майном від імені народу здійснює Верховна Рада України, а також уповноважені нею державні органи, які здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Загальнодержавну власність складає також майно Міністерства оборони України. Згідно зі ст.ст. 4,13 ЗУ "Про оборону України", формування і проведення воєнної політики держави, законодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюється виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 1 ЗУ „Про Збройні Сили України”, Збройні Сили України - це військове формування, на яке покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості. Відповідно до вимог п.1 Декрету КМУ № 8 від 15.12.1992 р., здійснення функцій щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, покладено на Міністерства. А згідно з п.1 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Указом Президента України № 888 від 21.08.2004 р., Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Фінансування Збройних Сил України і фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, як це визначено ст. 15 ЗУ "Про Збройні Сили" та ст. 2 ЗУ "Про оборону України". Міністерство оборони України - це один із структурних підрозділів Збройних Сил України, що фінансується також за рахунок бюджету. Збитки, які йому спричиняються, це безпосередня шкода економічним інтересам держави. Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про Збройні Сили України», ЗС України утримуються виключно за рахунок коштів державного бюджету, а отже шкода, яка спричиняється Міністерству оборони України, є безпосередньою шкодою інтересам держави. Статтею 10 ЗУ «Про Збройні Сили України», на Міністерство оборони України покладено функцію щодо забезпечення Збройних Сил України матеріальними ресурсами відповідно до існуючих потреб. Оскільки діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади, покладена державою функція щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, то, відповідно, Міністерство оборони України уповноважене державою виступати при необхідності від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього. Міністерство оборони України (далі - Позивач) та ПП «Пальмира»(далі - Відповідач) уклали договір № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р. на поставку для державних потреб паливно - мастильних матеріалів для техніки спеціального призначення. Відповідно до умов п.п.1.1,2.2 договору № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р., Відповідач зобов'язувався поставити паливо, згідно специфікації, за кількістю і адресами, вказаними у рознарядці на загальну суму 1 644 300 грн.. Останній строк поставки був визначений до 10.11.2005 р.. На виконання умов договору, Відповідач частково поставив продукцію на суму 1 540 474,20 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки виконання зобов'язань. Таким чином, в порушення ст.ст. 526,532 ЦК України та умов Договору, Відповідач недопоставив продукцію на суму 103 825,80 грн.. Згідно ст.ст. 546 - 549 ЦК України та п.6.2. Договору, за недопоставку продукції у встановлений термін Відповідач має сплатити на користь Позивача пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 діб з Відповідача додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Відповідно до вимог ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, нарахування здійснюється з 10.07.2005 р. на час подачі позову, але не більше 182  діб. Сума пені становить 103825,80 грн. х 0,1% х 182 доби = 18895,24 грн.. Сума штрафу становить 103825,80 грн. х 7% = 7267,80 грн.. Всього до стягнення за договором № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р. підлягає: 18895,24 + 7267,80 грн. = 26163,04 грн.. Виходячи з наведеного, прокурор дійшов до висновку, що в результаті неналежного виконання договору Відповідачем, останній підриває боєготовність Збройних Сил України, чим спричиняє шкоду безпосередньо інтересам Держави. Відповідно до ст. 2 ГПК України та рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99, прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи могло відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту. У зв'язку з тим, що Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом виконавчої влади, кошти, які повинен сплатити Відповідач, є державною власністю, внаслідок їх несплати, завдається шкода безпосередньо інтересам держави, тому даний позов, відповідно до вимог ст. 2 ГПК України, має заявляти саме військовий прокурор в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України. В обґрунтування свого позову військовий прокурор також послався на ст. 121 Конституції України,  ст. 36-1 ЗУ "Про прокуратуру" та ст. 509 ЦК України.

17.10.2006 р. судом до справи залучений відзив відповідача на позов (а.с. 40-41), в якому він просив відмовити у його задоволенні, оскільки  ПП "Пальмира" вважає, що свої зобов'язання виконало належним чином та в строк обумовлений Договором № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.05 р., укладеним між Міністерством оборони України (далі - Замовник) та ПП "Пальмира" (далі - Постачальник). Відповідно до вищевказаного договору, Постачальник зобов'язувався поставити Замовнику паливо для реактивних двигунів ТС-1 (далі - Продукція) у кількості 350 тонн за ціною 4698 грн. за одну тонну на загальну суму 1 644 300,00 грн. до 10.11.05 р.. Згідно Актів прийому №№ 157,88/ЗЦ, Замовником було прийнято Продукцію 18.10 та 31.10.2005 р. у загальній кількості 327,9 тонн. Таким чином, Замовник оплатив тільки фактично поставлену кількість Продукції, а саме, 1 540 474,20 грн. за Договором № 246/1/2/05/44-Д. Відповідно до технології навантаження палива у залізничні вагоно-цистерни, точну кількість палива неможливо навантажити, оскільки вагоно-цистерни є вагові, тобто спочатку паливо наливають у вагони, а потім зважують. При цьому, ще існує погрішність при визначенні ваги палива, яка складає приблизно ± 450 кг на кожний вагон. Поставка у кількості 22,1 тонн унеможливлюється через те, що така кількість палива ТС-1 не транспортується в залізничні вагоно-цистерни. Мінімальна місткість Продукції в найменший 25-й тип вагону - 65 000 літрів, а це приблизно 52 тонни (52 000 кг). Що стосується автомобільних перевезень, то на більшості заводах-виробниках автомобільна естакада не передбачена, тобто не існує наливу палива ТС-1 в автотранспорт. Яким чином поставити ці 22,1 тони, на думку відповідача, не зможе відповісти жоден Постачальник такого специфічного пального як авіаційний газ ТС-1. Крім того, 31.12.2005 р. був складений Акт звірки виконання зобов'язань між ПП "Пальмира" та Міністерством оборони України щодо постачання пального за договором № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.05 р., який був підписаний Заступником Міністра оборони України В.І. Терещенко, начальником Фінансово-економічного управління МО України полковником Ю.М. Птушко та директором ПП "Пальмира" Осміховським О.С. Вищевказаним Актом звіряння розрахунків Сторони домовились, що з моменту підписання акту звірки Постачальник втрачає право на поставку продукції. Таким чином, Замовник визнав, що претензій щодо виконання зобов'язань Постачальником не має. Враховуючи ст. 203 ГК України, зобов'язання Постачальника за Договором № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.05 р. припинились з моменту підписання Замовником Акту звіряння.

Рішенням господарського суду Одеської  області  від 17.10.2006 р. (підписаним суддею Торчинською Л.О. 27.10.2006 р.) позов задоволено частково, а саме, з відповідача на користь МО України стягнено 12562,91 грн. боргу; з відповідача до Державного бюджету України стягнено витрати по держмиту в сумі 125,62 грн.; з відповідача на користь ДП „Судовий інформаційний центр” стягнено витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118,00 грн.; в решті позову відмовлено (а.с. 48-50). Таке рішення суд мотивував тим, що, згідно п.2.4. договору №246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р., постачання продукції замовнику здійснює постачальник виключно у кількостях, в терміни та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України. Пунктом 3.2 договору передбачено, що прийняття продукції за кількістю та якістю здійснюється представником замовника в присутності представника постачальника на складі (базі) отримувача у термін до 3 діб після прибуття продукції до місця поставки. Відповідно до п.4.3 договору, розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 45 банківських днів з дати надання постачальником належним чином оформлених документів. На виконання умов договору, відповідач частково поставив продукцію на загальну суму 1540474,20 грн., відповідач недопоставив продукцію на суму 103825,80 грн.. Пунктом 6.2 договору передбачена відповідальність відповідача за порушення строків поставки продукції, а саме, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотку вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Позивач у позові вказує суму пені з 10.01.2005 р. на час подачі позову, але не більше 182 діб, в розмірі 18895,24 грн.. Оскільки зазначений договір діє з дати набрання ним чинності до 31.12.2005 р., розмір пені складає всього 5295,11 грн. за 51 день (з 11.11.2005 р. по 31.12.2005 р.: 103825,80 грн. х 0,1% х 51 добу = 5295,11 грн.). Сума штрафу становить всього 7267,80 грн. (103825,80 грн. х  7% = 7267,80 грн.). Загальна сума штрафних санкцій складає 12562,91 грн. (5295,11 грн. +  7267,80 грн.). Суд не прийняв до уваги доводи та заперечення відповідача, оскільки, на його думку, вони є безпідставними та не обґрунтованими. Відповідач не виконав умови договору №246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р. в повному обсязі. Сторони чітко домовились стосовно загальної кількості постачаємих пально-мастильних матеріалів. Відповідач зобов'язався поставити позивачу саме 350 т, а не будь-який інший об'єм. Що стосується того, що в акті звірки виконання зобов'язань за договором вказано, що „з моменту підписання акту звірки постачальник втрачає право на поставку продукції”, то суд звернув увагу на те, що у відповідача існувало не право на поставку продукції, а обов'язок поставити продукцію позивачу в асортименті, кількості, у строки і за цінами, згідно специфікації. В обґрунтування такого рішення суд послався на ст.ст. 526,549,610,611  ЦК України.  

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити у позові, з тих же підстав, що були викладені відповідачем у відзиві на позов, а також враховуючи те, що у своїй позовній заяві позивач не вірно процитував положення п.6.2 Договору № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.05 р.. Пункт 6.2 Договору зазначає, що за порушення строку поставки продукції Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Порушення строку (прострочення) поставки стосується всієї партії продукції, яка передбачена договором. Відповідно до Актів прийому № 157 від 18.10.05 р. та № 88/ЗЦ від 31.10.05 р. за Договором № 246/1/2/05/44-Д, Замовником було прийнято Продукцію у загальній кількості 327,9 тонн, тобто Постачальник поставив продукцію до закінчення строку постачання - 10.11.2005 р.. Таким чином, прострочення партії продукції не мало місце і нарахування позивачем пені за п.6.2 Договору не є обґрунтованим і не підлягає стягненню. Для того, щоб забезпечити поставку продукції зі збереженням всіх якісних показників, які відповідають державним стандартам, потрібно строго дотримуватися технології навантаження і транспортування авіапального ТС-1. Само Міністерство оборони України своїм листом № 62/137 від 18.10.2006 р. інформує, що паливо для реактивних двигунів ТС-1 відвантажується споживачам тільки залізничним транспортом. Тому поставити точну кількість продукції і при цьому зберегти якісні показники не зможе гарантувати жоден постачальник.

16.11.2006 р. (вх. №3397) відповідач надав суду доповнення до апеляційної скарги, в якому також просив скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове, яким відмовити у позові повністю, та зазначив, що, по-перше, 13.10.2005 р. ПП «Пальмира»(Постачальник) та Міністерство оборони України (Замовник) уклали договір № 246/1/2/05/44-Д на поставку пально-мастильних матеріалів для державних потреб. Відповідно до п.1.1. вказаного Договору, ПП «Пальмира»взяло на себе зобов'язання поставити паливо, згідно специфікації на загальну суму 1644300,00 грн.. Позивач підтвердив, що ПП «Пальмира»поставило йому паливо на суму 1540474,20 грн., а він сплатив вартість поставленого палива у сумі 1540474,20 грн.. Паливо постачалось у межах строку поставки, а саме до 10.11.05 р.. Порядок приймання продукції за кількістю та порядок оформлення недопоставки продукції встановлені у п.3.4. Договору, згідно з яким у випадку, коли буде встановлено нестачу будь-якої кількості продукції, представник Замовника, спільно з Постачальником, відображає це в акті прийому продукції та складає окремий акт і, залежно від причин недоліків, Замовник пред'являє претензію стороні, що порушила інтереси Замовника. Відповідно до п.3.6. Договору поставки, при виявленні Замовником невідповідності якості або кількості продукції, яка приймається, Постачальник за свій рахунок у 30 - денний термін здійснює допоставку продукції належної кількості та якості або це враховується при взаєморозрахунках. В актах прийому продукції не вказано про наявність недостачі продукції. Окремо акти про недопоставку продукції, у відповідності з п.3.4. Договору, також не складалися. Позивач не звертався до Постачальника з вимогою здійснити допоставку продукції, а врахував це при розрахунках по договору поставки. Підтвердженням викладених вище обставин є акт звіряння розрахунків від 31.12.2005 р., в якому зазначено, що ПП «Пальмира» та Міністерство оборони України погодились (тобто досягли обопільної згоди) про припинення постачання продукції. По-друге, в рішенні суду зазначено, що відповідачем були порушені строки поставки, що є підставою для застосування штрафних санкцій, встановлених у п.6.2. Договору. Апелянт зазначив, що у п.6.2. Договору встановлена відповідальність за порушення строків поставки продукції. Недопоставка продукції - це поставка її не у повному обсязі у строк, передбачений договором, або на протязі дії строку договору. Порушення строку (прострочення) поставки - це поставка всієї партії продукції, яка передбачена договором поставки, але не в установлений договором строк. Тому скаржник вважає, що п.6.2. Договору  застосуванню до цих спірних правовідносин не підлягає. З урахуванням зазначеного, на ПП «Пальмира»не може бути покладена відповідальність встановлена п.6.2. Договору, оскільки відсутній факт порушення умов Договору.

        Розгляд справи було призначено на 12.12.2006 р., про що військовий прокурор та сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.  

         Оскільки прокурор та представники сторін не заявили клопотання про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.             

          Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній та у доповненні до неї підставах.

       Представники військового прокурора та МО України просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

            За згодою представників військового прокурора та сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

            Заслухавши усні пояснення  представників військового прокурора та сторін, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги, доповнення до неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що   апеляційна скарга   підлягає  задоволенню виходячи з такого.

          Як свідчать матеріали справи, відповідач, відповідно до умов договору  № 246/1/2/05/44-Д від 13.10.2005 р. (далі - Договір), взяв на себе зобов'язання поставити позивачу у строк до 10.11.2005 р.  паливо, згідно специфікації, у кількості 350 тон  за адресами і кількістю вказаними позивачем у рознарядці на загальну суму 1 644 300 грн. (з урахуванням ПДВ). Строк дії договору, згідно п.9.1 Договору, закінчився 31.12.2005 р. (а.с.4-8). Матеріали справи свідчать, що відповідач у зазначені у договорі строки лише частково виконав свої зобов'язання, а саме поставив  327,900 тон палива на загальну суму 1540474,20 грн., що визнається і не оспорюється сторонами та підтверджується актами прийому   та видатковими накладним (а.с. 42-45).  Цей факт також підтверджується складеним сторонами станом на 31.12.2005 р. (момент закінчення дії договору)  актом звірки виконання зобов'язань за Договором. Крім того, сторони зазначили у вищевказаному акті, що з моменту його підписання постачальник, тобто відповідач, втрачає право на поставку продукції (а.с.11). З вищезазначених доказів вбачається, що, по-перше,  відповідач  недопоставив позивачу у передбачені Договором строки та в межах його дії  паливо у кількості 22,100 тони на суму 103825,80 грн., тобто не виконав своїх зобов'язань в повному обсязі, а, по-друге, що замовник (позивач) відмовився і заборонив відповідачу поставляти решту продукції, а той (відповідач) погодився з такою відмовою.

          Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Оскільки зобов'язання за Договором, враховуючи суб'єктний склад його учасників, є господарськими, до  цих відносин поряд з нормами ЦК України також необхідно застосовувати норми ГК України. Стаття 193 ГК України також встановлює, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином. Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання, внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; сплата неустойки та інші. Такі ж положення щодо відмови від виконання зобов'язання та можливості застосування штрафних санкцій  передбачені ст. 193 та ст. 216 ГК України.

        Пунктом 6.6. Договору сторони передбачили, що позивач може відмовитись від прийняття подальшого виконання зобов'язань відповідача, якщо той не поставив продукцію у встановлені Договором строки.

           Уклавши вищезазначений акт, позивач реалізував, передбачене п.6.6. Договору та вищезазначеними нормами,  право на відмову від подальшого виконання відповідачем зобов'язання і заборонив відповідачу поставляти решту продукції.

           Штрафні санкції (неустойка, пеня, штраф), відповідно до ст. 230 ГК України та ст. 549 ЦК України, стягуються з боржника, тобто особи, яка не виконала (в тому числі частково) належним чином зобов'язання, якщо такі санкції встановлені умовами договору або законом.

           Як вбачається зі змісту Договору, сторони встановили відповідальність за порушення його умов. Так, п.6.2., на який в обґрунтування свого позову посилається позивач, передбачає, що у разі прострочення строків поставки відповідач повинен сплатити пеню та штраф. Пунктом п.6.3. Договору регламентуються питання застосування штрафних санкцій за не поставку (недопоставку продукції).

       З викладеного вбачається, що сторони  при укладенні Договору розмежували відповідальність за не належне виконання його умов   окремо за кожне конкретне порушення, а саме за прострочення поставки  та за не поставку або недопоставку продукції.

           Як вбачається із вищенаведеного, в даному конкретному випадку мала місце саме недопоставка продукції, а не прострочення її поставки.

       За таких обставин, вимоги позивача, які ґрунтуються  на п.6.2 Договору, що регламентує штрафні санкції за прострочення поставки продукції,  не обґрунтовані та не можуть бути підставою  для стягнення з відповідача штрафних санкцій за недопоставку продукції, які не передбачені зазначеним пунктом Договору.

            Місцевий суд не дав оцінки цим обставинам і положенням Договору та змішав ці два види відповідальності. При цьому, суд, встановивши факт недопоставки, помилково застосував штрафні санкції за прострочення поставки продукції передбачені п.6.2. Договору.

        За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій, передбачених п.6.2. Договору, на який в обґрунтування своїх вимог послався позивач, немає.

             Стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій, передбачених п.6.3 Договору (за недопоставку продукції),  при розгляді цього позову також не можливе, виходячи з такого. По-перше, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не послався на цей пункт Договору (є посилання на інший), а суд зі своєї ініціативи не має право змінювати правові підстави заявлених вимог, оскільки це, згідно ст. 22 ГПК України, є лише правом позивача. По-друге, позивач, як це встановлено та зазначено вище, відмовився від подальшого отримання решти продукції.

         За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає  скасуванню, з ухваленням  нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, незважаючи на те, що місцевий суд задовольнив позов лише частково, рішення підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки місцевий суд відмовив у задоволенні частини вимог, застосувавши не ті матеріальні норми права, які необхідно було застосовувати в даному випадку, що, згідно ст. 104 ГПК України, є підставою для скасування рішення.  

                Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1.  Апеляційну скаргу  ПП „Пальмира” (м. Одеса) - задовольнити.

2.  Рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2006 р. у справі   №22/322-06-7912 –скасувати.

3. Військовому прокурору Сумського гарнізону в позові в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ПП „Пальмира”, м. Одеса про  стягнення 26163,04 грн. - відмовити в повному обсязі.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                         Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                         Бєляновський В. В.

                                                                                                                      Шевченко В. В.