Постанова

від 04.07.2006 по справі 156/4-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

156/4-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2006 р.                                                                   Справа № 156/4-06

Суддя господарського суду Київської області Попікова О.В., розглянувши справу        

за позовомКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новинка”, м. Українка

про Стягнення 6755 грн.

секретар судового засідання: Холоденко Н.О.

за участю представників:

від позивачаПуш Н.М. дов. від 6.02.2006р. № 03-3\17

від відповідачаСафронова М. –директор

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 4.07.2006р. о 11 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 7.07.2006р, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Встановив:

До господарського суду Київської області 15.05.2006р. надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новинка” (далі-відповідач) про стягнення 6755 грн. штрафних санкцій за недотримання в 2005 році встановленого у відповідності  зі статтями 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон) та  Постановою  КМУ від 28.12.01 № 1767 нормативу робочих місць для інвалідів на підприємстві відповідача.  Оскільки, відповідач самостійно до 15.04.2006р. не сплатив адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце у розмірі 6690 грн., відповідно до вимог ч. 3 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” йому нараховано пеню у розмірі 65 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач – ТОВ „Новинка” надав відзив  на позовну заяву, в якому просить відмовити Фонду у задоволенні позову, посилаючись  на вимоги частини 1 статті 18 та частини 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»з огляду на те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені місця. При цьому, відповідач наголошує на тому, що у 2004р. у нього працював один інвалід, проте на протязі 2005р. не до нього інваліди для працевлаштування не звертались, до центру зайнятості звертався, проте підтвердити офіційно не може.

Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434, визначено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Здійснювати же зазначений контроль неможливо без стягнення Фондом соціального захисту інвалідів (його територіальними відділеннями) штрафних санкцій з підприємств, установ і організацій.  

З огляду на наведене Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення мають право на звернення до господарських судів з позовами про стягнення відповідних штрафних санкцій.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з частиною 1 статті 19 згаданого Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 20 цього Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону.

Разом з тим, на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів в силу приписів Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314.

Так, підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів (пункт 14 Положення); розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів (пункт 3).

Отже, хоча чинне законодавство України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів й покладає на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.  

Зокрема, наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників” (далі –Інструкція).  

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Інструкції:

- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;

- в графі 4 звіту за  формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).

Зі звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-П за 2005 рік, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 20 працівників, у зв'язку з чим  норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону, становить 1 робоче місце. При цьому фактично, згідно з тим самим звітом, на підприємстві  не працює жоден інвалід.

Як вбачається з матеріалів справи, середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві відповідача склав 6688 грн., в зв'язку з чим розмір штрафних санкцій за санкції за 1 робоче місце не зайняте інвалідами в сумі становить 6688 грн.

Щодо дій відповідача по створенню  робочих місць для інвалідів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження здійснення останнім будь-яких заходів щодо створення робочих місць для інвалідів у межах визначеного Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу. Також відповідачем не доведено належного виконання свого обов‘язку щодо інформування державної служби зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення фонду соціального захисту інвалід про створення робочих місць для інвалідів, а також інформування останніх про вільні робочі місця та вакантні посади на які може використовуватися праця інвалідів, як того вимагають приписи пунктів 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314.

Проте, згідно з залученої до матеріалів справи довідки Обухівського міського центру зайнятості, серед підприємств, які на протязі 2005р. звертались до центру зайнятості з питань щодо працевлаштування інвалідів ТОВ «Новинка»відсутнє.

З урахуванням викладеного, підстави вважати виконаним обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів та інформування про це центру зайнятості,  місцевих органів соціального захисту населення, чи відділення Фонду соціального захисту інвалідів є відсутніми.

Пунктами 3, 4, 5 Постанови КМУ від 28.12.2001 № 1767 “Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, сплачують самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним, відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, суми яких визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Визначені статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” адміністративно-господарські санкції та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є видом господарських санкцій, які застосовуються уповноваженими органами державної влади до суб'єктів господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів стосовно того, що ним вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, і відповідно ним не дотримано в 2005 році встановлений у відповідності  зі статтями 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та  Постановою  КМУ від 28.12.01 № 1767 норматив робочих місць для інвалідів,  суд вважає позовні вимоги правомірними, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що відповідачем не дотримано зазначених вище вимог чинного законодавства щодо створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів або самостійної сплати фінансових санкцій, вимоги позивача визнаються судом правомірними та обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 4.07.2006р. відповідач заявив усне клопотання, в якому просить суд розстрочити виконання рішення на шість місяців.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України  за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення неможливим,  суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи може відстрочити або розстрочити виконання рішення, змінити спосіб та порядок виконання рішення. Під розстрочкою виконання рішення слід розуміти виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Враховуючи матеріальний інтерес сторін, їх фінансовий стан, господарський суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України на період з серпня 2006р. по січень 2007р.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи  викладене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», статтями 71, 94, 158 –163, Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

                                       п о с т а н о в и в:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новинка» (Київська обл., м. Українка, пр-т Дніпровський, 15, код ЄДРПОУ 31826615) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ (04050, м. Київ-50, вул. Глибочицька, 72, код ЗКПО 13717359)  6755 ( шість тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для інвалідів, розстрочивши виконання постанови з наступник графіком погашення:

серпень 2006р. –1125,83 грн.

вересень 2006р.-  1125,83 грн.

жовтень 2006р. –1125,83 грн.

листопад 2006р.- 1125,83 грн.

грудень 2006р. - 1125,83 грн.

січень 2007р. - 1125,83 грн.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями   185-187 КАС України.

          Суддя                                                                                                 Попікова О. В.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі – 7 липня 2006р.