Рішення

від 06.06.2013 по справі 917/559/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2013 р. Справа №917/559/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа ПАК Трейд", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", м. Гадяч

про стягнення грошових коштів у сумі 301771,04 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Гойдик Т.Л., довіреність б/н від 03.01.2013 р.

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 301771,04 грн., з яких: 282763,05 грн. - основний борг за договором поставки №12 14 від 29.05.2012 р., 15133,08 грн. - пені, 848,29 грн. - інфляційних, 3026,62 грн. - 3% річних.

Позивач на позовних вимогах наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 1214 від 29.05.2012 р.

Відповідач, двічі повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвал суду від 01.04.2013р. та від 18.04.2013р., явку представника у засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, причин цього з обґрунтуванням їх поважності не повідомив.

Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.

Враховуючи викладене, а також те, що строк розгляду справи, встановлений ст.69 ГПК України, закінчився, суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами згідно ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

29.05.2012 р. між сторонами було укладено договір поставки № 1214 (арк. справи 45-50, оригінал оглянуто у засіданні) , згідно якого позивач (постачальник) зобов'язався виготовити і поставити відповідачу (покупцю) пакувальний матеріал, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити пакувальний матеріал з малюнком згідно затвердженого покупцем макету на умовах даного договору. Упаковка передається партіями. Під партією в даному договорі мається на увазі кількість упаковки виготовленої і поставленої відповідно до Специфікації. (п. 1.1 Договору).

Згідно п 3,1 договору покупець перераховує грошові кошти на поточний рахунок постачальника в розмірі 50% вартості партії упаковки, вказаній у Специфікації, на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації (п.3.1 Договору).

12.09.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору №1214 поставки від 29.05.2012 р. (а.с. -52), згідно з якою відповідачеві надавалася відстрочка по оплаті упаковки в розмірі 50% від суми, вказаної у відповідній специфікації на поставки упаковки, строком на 14 календарних днів з моменту фактичного здійснення поставки позивачем відповідачеві (п.1 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 3.5 Договору вартість партії упаковки може змінюватися на день проведення проплати, виходячи з фактичної кількості поставленої упаковки.

Договір вступає в силу з моменту двохстороннього підписання і діє до 01.06.2013 року. Договір зберігає свою силу після закінчення його дії до повного виконання сторонами зобов'язань, які виникли в період дії договору. (п. 10.8 Договору);

До даного договору між сторонами було укладено 12.09.2012 року Специфікацію № 5, згідно якої вартість партії складала 152580,00 грн., та 28.09.2012 року були укладені Специфікації №6 на суму 291840,00 грн. та №7, вартість партії по якій склала 291840,00 грн. (а.с. - 53-61).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов п.3.1 договору та п.2.1 зазначених специфікацій, відповідач здійснив попередню оплату в розмірі 50% від вартості партії упаковки, вказаних у Специфікації в наступних розмірах: по Специфікації №5 - 76290,00 грн., по Специфікації №6 - 145920,00 грн. та по Специфікації № 7 -145920,00 грн.

Відповідно до наданих позивачем видаткових накладних №136 на суму 150141,15 грн., №137 на суму 305183,30грн. та №138 на суму 298821,65 від 07.12.2012 р., (копії документів - арк.16,18 справи, оригінали оглянуто у засіданні) відповідачу було передано упаковку на загальну суму 754 146,10 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується також належним чином оформленою довіреністю № 939 від 29.11.2012 на отримання його представником Шкрьобою В. В. від позивача товарно-матеріальних цінностей (арк. спр. 65).

Як зазначає позивач, у строк, встановлений договором, в редакції додаткової угоди від 12.09.2012 року (арк. спр. 20) відповідач частково перерахував на поточний рахунок позивача залишок суми (50% від суми, вказаної у Специфікаціях) по кожній специфікації з порушенням строку вказаного у договорі.

Так, по Специфікації №5 відповідач здійснив доплату 25.01.2013 р. в сумі 73 253,05 грн., залишився не оплаченим борг сумі 598,10 грн.; по специфікації № 6 доплата здійсненна 22.02.2013 р. в розмірі 30000,00, залишилось не оплаченим 129 263,30 грн.; по специфікації №7 заборгованість складає 152 901, 65 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, загальна сума боргу на час розгляду справи за даними Договором та Специфікаціями до нього складає 282 763,05 грн.

Крім того, п. 8.5 Договору передбачено, що за порушення терміну оплати, передбаченого даним договором, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожний день прострочення платежу, починаючи від дня, який слідує за днем настання строку платежу.

На підставі викладеного позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 15133,08 грн. пені, а також на підставі ст.625 ЦК України - 848,29 грн. інфляційних втрат за період з грудня по лютий 2013 р. та 3 026,62 грн. 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 301 771,04 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 282763,05 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей), відповідачем не оспорюються та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено методику нарахування пені за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство", за результатами розрахунку суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 12749,20 грн.; в частині стягнення 2383, 88 грн. пені слід відмовити в зв'язку з тим, що позивачем в розрахунку пені (а.с.84-85) не правильно пораховано кількість днів прострочення. Як зазначалося вище, Додатковою угодою до договору поставки від 12.09.2012 р. відповідачеві надавалася відстрочка по оплаті упаковки в розмірі 50% від суми. вказаної у відповідній специфікації строком на 14 календарних днів з моменту фактичного здійснення поставки. Відповідно до наданих позивачем видаткових накладних поставка була здійснена 07.12.2012 р. Таким чином, нараховувати пеню та 3% річних необхідно по всіх специфікаціях з 22.12.2012 р. Крім того, в розрахунку пені, який додано до позовної заяви (арк. спр. - 84-85) зазначено період з 21.12.2012 р. по 25.01.2013 р. - 50 днів, тоді як фактично їх 36, період з 21.12.2012 р. по 22.02.2013 р. - 78 днів, а фактично 64; період з 21.12.2013 року по 25.03.2013 р. - 109 днів, а фактично - 95 днів.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 3026,62 грн. - 3 % річних. Судом перевірено методику нарахування річних за допомогою калькулятора ІПС "Законодавство"; за результатами розрахунку суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 2549,84 грн.; в частині стягнення 476,78 грн. відмовити, в зв'язку з тим, що як і при розрахунку пені позивачем неправильно зазначено період та кількість днів прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 848,29 грн. за період 20 грудня 2012 р. по 25 березня 2013р., заявлені позивачем, підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано, що сума боргу повинна була бути сплачена до 21 грудня включно, в зв'язку з чим та враховуючи вищевикладені тлумачення, розрахунок індексу інфляції починається з наступного місяця, тобто з січня 2013 р.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за вказаний у позові період та усуното вказані неточності, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню, становить 596,27 грн.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, доказів, що спростовували б наявність боргу чи його розмір, не надав.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється між сторонами відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул.. Будька, 47, код ЄДРПОУ 35293993, п/р 2600001645107 в АТ «Укрексімбанк», м. Полтава, МФО 331649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Пак Трейд» (04210, м. Київ, Оболонська набережна, буд. 7, корп.. 3, оф. 1, код ЄДРПОУ 37640144,п/р 26007013003388 в ПАТ «Сбербанк Росії», МФО 320627) 282763,05 грн. основного боргу, 12749,20 грн. пені, 596,27 грн. - інфляційних втрат та 2549,84 грн. 3% річних, 5973,19 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 11.06.2013 р.

Суддя О.С. Мацко