Постанова

від 10.06.2013 по справі 826/5379/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 червня 2013 року № 826/5379/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергосоюз» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 07.02.2013 № 0001552280.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 23.05.2013 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.01.2013 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Енергосоюз» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС складено Акт № 190/22-80/31172103 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1530696 грн.

07.02.2013 на підставі Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення № 0001552280, яким у зв'язку з порушенням п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1530696 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1530696 грн., стала встановлена ним нікчемність договору про надання послуг від 03.06.2011 № Е06/01, а також відсутність юридичної сили виписаних ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за результатами вчинення відповідних господарських операцій, внаслідок визнання винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України та засудження вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2012 у справі № 1-478/12 засновника та директора ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» - Нікітіної К.І.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як встановлено судом, договір про надання послуг від 03.06.2011 № Е06/01 (далі - Договір) між ТОВ «Енергосоюз» та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» виконувався сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та податковими накладними.

З матеріалів справи видно, що на підставі вказаного Договору ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» надано позивачу послуги з перевірки якості товару, розфасовки та перефасовки товару, з надання консультацій, охорони товару, здачі товару на склад замовника, діагностики товару, погрузки та розгрузки товару, обслуговування товару, збору необхідних документів, маркетингових досліджень загальною вартістю 8006760 грн., витрати на які ТОВ «Енергосоюз» віднесено до складу валових витрат за ІІ та ІІІ квартали 2011 року. Позивач отримані послуги оплатив повністю, що підтверджується банківською випискою з відміткою про її виконання, копія якої наявна в матеріалах справи.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами, додатками та специфікаціями до них, видатковими накладними, які були складені за результатами, в тому числі, надання позивачу відповідних послуг ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп».

Разом з тим, суд зауважує, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Енергосоюз» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

При цьому, ч. 4 ст. 72 КАС України установлено, що вирок, суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми ч. 1 ст. 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду з адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 № 2379/12/13-12.

За таких умов, а також зважаючи на те, що з вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2012 у справі № 1-478/12 не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011 у справі № К/9991/31743/11), судом не приймається до уваги вказаний вирок.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення Договору, підписання рахунків-фактур, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» не була припинена.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2012 у справі № 2а-1006/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012, встановлено фактичність господарських операцій за договором про надання послуг від 03.06.2011 № Е06/01, укладеним між ТОВ «Енергосоюз» та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп».

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між позивачем та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Енергосоюз» та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» умислу на укладення Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний Договір не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, а також враховуючи, що витрати позивача за Договором з ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0001552280 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0001552280, прийнятого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосоюз» (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 8, код ЄДРПОУ 31172103) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013 № 0001552280, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко