Рішення

від 27.05.2013 по справі 910/1315/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/1315/13 27.05.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт"

про стягнення 9 643 946,89 грн.

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Ващенко Т.М. Домнічева І.О.

Представники сторін:

від позивача: Проценко Т.Т. - предст. за довір.;

Щербак Є.М. - предст. за довір.;

від відповідача: Якубовський Д.Є. - предст. за довір.

У судовому засіданні 27.05.2013, на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "ЕРДЕ БАНК" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" про стягнення заборгованості за "Договором зростання" кредитного договору № 96/12-КЛ від 22.05.2012 у розмірі 9 643 946,89 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2013 порушено провадження у справі №910/1315/13, розгляд справи призначено на 20.02.2013.

20.02.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу у межах розміру суми позовних вимог.

Розглянувши у судовому засіданні 20.02.2013 подану заяву про забезпечення позову, суд відмовив у її задоволенні (ухвала від 20.02.2013 наявна в матеріалах справи).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 11.03.2013.

11.03.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу у зв'язку із наявністю укладеної між сторонами третейської угоди.

Також 11.03.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не перебуває із сторонами спору у матеріальних правовідносинах, а також зважаючи на те, що рішення у справі не впливає на права та обов'язки Фонду щодо однієї із сторін спору, суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

У судовому засіданні 11.03.2013 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 25.03.2013.

Судове засідання, призначене на 25.03.2013, не відбулось, оскільки робочий день понеділка 25.03.2013 оголошено вихідним днем відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про перенесення робочого дня у зв'язку з подоланням наслідків стихійного лиха, що сталася 22-23 березня 2013 року у Київській області та м. Києві" № 152-р від 25.03.2012 та наказу Голови Господарського суду міста Києва №85-К від 25.03.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2013 з ініціативи суду призначено колегіальний розгляд справи №910/1315/13.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 26.03.2013 справу №910/1315/13 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Івченко А.М., суддя Шаптала Є.Ю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2013, справа №910/1315/13 прийнята колегією суддів до свого провадження, розгляд справи призначено на 10.04.2013.

27.03.2013 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

У судовому засіданні 10.04.2013 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 24.04.2013.

22.04.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли пояснення по суті справи.

У зв'язку із перебуванням судді Івченко А.М. та судді Шаптала Є.Ю. у відпустці, розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 24.04.2013 призначено колегіальний розгляд справи №35/427 у наступному складі суддів: головуюча суддя Літвінова М.Є., суддя Ващенко Т.М., суддя Домнічева І.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2013, справа №910/1315/13 прийнята колегією суддів до свого провадження, розгляд справи призначено на 24.04.2013.

24.04.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.05.2013.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2012 між Публічним акціонерним банком "ЕРДЕ банк" (далі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт" (надалі - відповідач , позичальник) було укладено "Договір зростання" Кредитний договір №19/12-КЛ (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору банк надає позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в сумі 10 000 000,00 грн. з терміном остаточного повернення 21.05.2013 зі сплатою за користування кредитом 17% річних, а позичальник зобов'язався повернути кредит зі сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов договору (п.п. 1.1., 3.3.3. Кредитного договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобов'язання за Кредитним договором у повному обсязі, надавши позичальнику відповідно до умов договору кредит у сумі 10 000 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку відповідача.

Пунктом 4.4. Кредитного договору сторони погодили, що банк має право у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, визначених цим договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, інших належних платежів згідно із цим договором, а позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, що вказані банком у письмовій вимозі.

У зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язків за кредитним договором позивач 15.11.2012 направив відповідачеві Вимогу про усунення порушень по Кредитному договору, якою вимагав дострокового погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом у строк до 26.11.2012.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає про те, що в порушення умов Кредитного договору позичальник несвоєчасно і не в повному обсязі виконує свої зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, що призвело до виникнення заборгованості за Кредитним договором, розмір якої станом на 10.12.2012 становить 9 643 946,89 грн., з яких: 9 213 000,00 грн. - заборгованість по кредиту, 389 412,87 - заборгованість по процентах, 41 534,02 грн. - пеня.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав клопотання про припинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення третейського суду у вигляді третейського застереження, що міститься у п. 7.4.1. Кредитного договору, згідно із яким усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору або у зв'язку із ним, або витікають із нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або його недійсності, підлягають остаточному вирішенню виключно у постійно діючому Третейському суді при всеукраїнській громадській організації "Захисту прав споживачів фінансових послуг". Посилаючись на те, що третейське застереження є чинним на день вирішення спору і недійсним не визнавалось, відповідач наполягає на вирішенні спору третейським судом, та вважає, що у зв'язку із цим позивача відсутні будь-які підстави для звернення до господарського суду міста Києва за вирішенням вказаного спору, а провадження у справі підлягає припиненню на підстав п. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріальних заперечень по суті заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості та пені за Кредитним договором відповідачем не надано.

Вирішуючи наведене питання суд виходить із того, що за змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 р. №3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визначення поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.1984 р., рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 8.07.1986 р., рішення у справі "Регент проти України" від 3.04.2008 р.)

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980 р. зазначено, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення).

Таким чином, передача спору на вирішення третейського суду може відповідати поняттю суду, встановленого законом, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Разом із цим, одним із критеріїв, яким має відповідати суд (в т.ч. третейський) є відповідність його ознакам незалежний та безсторонній - від органів виконавчої влади та сторін процесу.

Згідно із п. 7.4 Договору ПАТ "Ерде банк" та ТОВ "Євромарт" встановили, що всі спори та розбіжності підлягають вишенню Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Захисту прав споживачів фінансових послуг".

Разом з тим, із матеріалів справи (Статут Всеукраїнської громадської організації "Захисту прав споживачів фінансових послуг", протокол загальних зборів №1 від 18.09.2009 та наказ від 18.09.2009) вбачається, що Головою громадської організації, при якій створено третейський суд є Демчак Руслан Євгенійович, який також є одним із співзасновників цієї організації.

Як вбачається з виписки про стан власників іменних цінних паперів ПАТ "Ерде банк" №21877 від 18.12.2012, Демчак Руслан Євгенійович є власником пакету акцій, що становить 37,6181 % статутного капіталу ПАТ "Ерде банк".

Встановлені обставини свідчать про володіння співзасновником та керівником громадської організації, при якій створено третейській суд, корпоративними правами потенційної сторони третейського спору, що за об'єктивним підходом виключає безсторонність та незалежність суду від сторін процесу.

За наведених обставин, Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації "Захисту прав споживачів фінансових послуг" не може розглядатися як неупереджений та безсторонній суд, при вирішенні спорів, стороною в яких є ПАТ "Ерде банк", а тому наведена організація не може вирішувати спори та суперечності за Договором, що не було враховано сторонами в п.7.4. Договору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно з вимогами п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині (п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" від 14.07.2004 №01-8/1270, п. 2 роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999 №02-5/111, постанови Верховного Суду України від 09.12.2003 у справі №32/206 та від 20.01.2004 у справі №8/113-2003).

Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, до того ж наявне клопотання однієї із сторін.

Отже, п.п. 7.4.1. - 7.4.4. Договору (третейське застереження) суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому згідно ст.ст. 203, 215, 217 Цивільного кодекс України підлягає визнанню недійсним, а спір у справі - вирішенню господарським судом міста Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як пояснив позивач та свідчать матеріали справи, відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення суми кредиту за Кредитним договором та зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем, розмір якої станом на 10.12.2012 складає 9 602 412,87 грн.

Доказів сплати заборгованості по кредиту та процентам за користування кредитом відповідач не надали.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2. Кредитного договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3. цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання.

На підставі зазначених норм законодавства та умов договору, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне повернення кредиту виходячи із подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 41 534,02 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам законодавства та є арифметично вірним.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 41 534,02 грн.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В ході розгляду справи відповідач не надав доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у встановлені договором строки та обсягах і не навів підстав для звільнення його від зазначеного обов'язку, контррозрахунку суми заборгованості та штрафних санкцій не надав.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представниками сторін пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у загальній сумі 9 643 946,89 грн.

З огляду на задоволення позову та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сума судового збору у розмірі 68 820,00 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Крім того, як зазначено в п.п. 3.17.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Таким чином, у зв'язку із застосуванням судом положень п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу, судовий збір в цій частині покладається на сторони в рівних частинах, а тому (враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору) в дохід державного бюджету з відповідача підлягає стягненню 573,50 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Визнати недійсними пункти 7.4.1., 7.4.2., 7.4.3., 7.4.4. статті 7 "Договір зростання" Кредитний договір №19/12-КЛ від 22.05.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Ерде Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт".

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 28/2, н/п №43, ідентифікаційний код 32248026) на користь Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ банк" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, буд. 10/5, літера А, ідентифікаційний код 34817907) 9 213 000,00 грн. (дев'ять мільйонів двісті тринадцять тисяч гривень) - заборгованості по кредиту , 389 412,87 грн. (триста вісімдесят дев'ять тисяч чотириста дванадцять гривень 87 коп.) - заборгованості по процентам, 41 534,02 грн. (сорок одну тисячу п'ятсот тридцять чотири гривні 02 коп.) - пені.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 28/2, н/п №43, ідентифікаційний код 32248026) в дохід Державного бюджету України 69 393,50 грн. (шістдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто три гривні 50 коп.) - судового збору.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Дата підписання

повного тексту рішення: 03.06.2013

Головуючий суддя М.Є. Літвінова

Судді Т.М. Ващенко

І.О. Домнічева