Рішення

від 10.06.2013 по справі 906/584/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" червня 2013 р. Справа № 906/584/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Кайнара В.В. - директор (наказ №1 від 20.07.2012р.);

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Трансграніт" (м.Коростень Житомирська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-НН" (Росія, м. Нижній Новгород)

про стягнення 493959,28 грн. (що еквівалентно 1911459,20 російських рублів)

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 493959,28 грн. (що еквівалентно 1911459,20 російських рублів) заборгованості, з яких: 423637,05грн. - основний борг, 70322,23грн. - пеня.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач вимог суду стосовно подачі витребуваних доказів не виконав, зокрема, відзиву на позовну заяву не подав, явку свого представника не забезпечив, не зважаючи на те, що про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить вихідна кореспонденція суду в матеріалах справи, а факт належного повідомлення відповідача підтверджується поштовим повідомленням від 15.05.13р. (а.с.41).

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Трансграніт" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-НН" (покупець/відповідач) було укладено контракт №15/28/08-12 на поставку партії товару (а.с.9-14), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця і поставити вказаному в заявці покупця вантажоотримувачу гранітний щебінь фракції 20-40 мм (далі - Товар) погодженими партіями в вагонах, поданих постачальником на станцію (п.1.1 контракту).

Об'єм кожної партії товару визначається сторонами в специфікаціях до даного контракту, які з моменту укладення їх сторонами стають невід'ємною частиною даного контракту (п.1.2 контракту).

Загальна вартість товарів, що постачаються по даному контракту, встановлена в валюті Російської Федерації - російський рубль, і складає 1 104 000,00 (Один мільйон сто чотири тисячі) рублів РФ (п.2.1 контракту).

Відповідно до п.2.2 контракту порядок оплати партії продукції - оплата проводиться окремо за кожну партію товару по факту прибуття його на станцію переходу з Української на Російську територію згідно митної декларації, шляхом банківського переказу грошових коштів протягом 14 календарних днів на вказаний в розділі 14 даного контракту банківський рахунок продавця.

Ціна на продукцію може бути змінена за згодою сторін шляхом підписання сторонами додаткової угоди до даного контракту (п.2.3 контракту).

Ціна включає вартість продукції, транспортні і митні витрати на території України, отримання сертифікатів походжень, гемологічних дозволів (п.2.6 контракту).

Позивач на виконання умов контракту поставив відповідачу товар на загальну суму 1 639 335,40 російських рублів, що підтверджується наступними документами:

- рахунком фактурою №1 від 15.09.2012р. на суму 257048,00 руб. РФ., митною декларацією №101003000/2012/010950 від 15.09.2012р.;

-рахунком-фактурою №2 від 17.09.2012р. на суму 334254,40 руб. РФ, митною декларацією № 1010030000/2012/011015 від 17.09.2012р.;

-рахунком-фактурою №4 від 19.10.2012р. на суму 385664,00 руб. РФ, митною декларацією №1010030000/2012/003111 від 19.10.2012р.;

-рахунком-фактурою №5 від 19.10.2012р. на суму 385664,00 руб. РФ, митною декларацією №1010030000/2012/003114 від 19.10.2012р.;

-рахунком-фактурою №6 від 24.10.2012р. на суму 276705,00 руб. РФ, митною декларацією №1010030000/2012/013005 від 24.10.2012 року (а.с.19-33).

Згідно вказаних документів товар був доставлений до покупця належним чином, зауважень та претензій з боку ТОВ "Старт-НН" до позивача не надходило.

Проте, відповідач в порушення умов договору отриманий товар не оплатив, внаслідок чого станом на 01.03.2013р. утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 639 335,40 російських рублів (423637,05грн.), що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків (а.с.18).

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1 від 25.01.2013 року з вимогою сплатити заборгованість по договору №15/28/08-2012 від 28.08.2012р., що залишена без відповіді та задоволення (а.с.15).

01.04.2013 року позивачем повторно направлена претензія №2, яка теж залишена без відповідного реагування (а.с.16).

Не проведення відповідачем розрахунків за отриманий товар стало приводом звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Відповідно до п.8.5 контракту розділу 8 всі спори вирішуються сторонами шляхом переговорів, а що не врегулювались ними - передаються на розгляд до господарського суду в Житомирській області.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача - 70322,23грн. (що еквівалентно 272123,80 російських рублів) пені.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, борг відповідача перед позивачем в сумі 423637,05грн., що еквівалентно 1 639 335,40 російських рублів підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, господарський суд враховує наступне.

У статті 611 Цивільного кодексу України передбачено настання правових наслідків, встановлених договором або законом, у разі порушення зобов'язання, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з нього пені визнається правомірною.

Разом з тим, пунктом 8.2 контракту визначено, що у випадку коли по договору, додатками (специфікаціями) передбачена відстрочка платежу, або частково попередня оплата і покупець порушить строки оплати товару більш ніж на 30 календарних днів, останній повинен сплатити продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми своєчасно неоплаченого товару за кожен календарний день затримки.

Пунктом 2.2 контракту передбачено, що оплата проводиться окремо за кожну партію товару по факту прибуття його на станцію переходу з Української на Російську територію згідно митної декларації, шляхом банківського переказу грошових коштів протягом 14 календарних днів.

Згідно розрахунку позивача сума пені за період з 01.11.2012р. по 15.04.2013р. складає 70 322,23грн. (що еквівалентно 272 123,80 російських рублів)

Проте, розрахунок позивача не відповідає вимогам зазначеного вище законодавства та невірно визначено період прострочки.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, з урахуванням встановлених судом обставин щодо строків оплати поставленого товару (14 днів + 30 днів), та зважаючи на вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України та вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування пені в сумі 24 999,11грн. (що еквівалентно 96 738,29 російських рублів), зокрема, нарахованої:

- в сумі 4499,78грн. за період з 01.11.12р. по 15.04.13р. на суму заборгованості 66426,34грн.;

- в сумі 5851,32грн. за період з 01.11.12р. по 15.04.13р. на суму заборгованості 86378,02грн.;

- в сумі 5444,22грн. за період з 03.12.12р. по 15.04.13р. на суму заборгованості 99663,29грн.;

- в сумі 5444,22грн. за період з 03.12.12р. по 15.04.13р. на суму заборгованості 99663,29грн.;

- в сумі 3759,57грн. за період з 08.12.12р. по 15.04.13р. на суму заборгованості 71506,11грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 24 999,11грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 45 323,12грн. суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 423 637,05грн. основного боргу та 24 999,11грн. пені обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-НН" (603034, Росія, м. Нижній Новгород, вул. Премудрого, 7, корп.1, код 53672490)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Трансграніт" (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Грушевського, 26, оф.401, код 38115612) - 448 636,16грн. (що еквівалентно 1 736 073,68 російських рублів), з яких 423 637,05грн. - основний борг, 24 999,11грн. - пеня, а також 8990,05грн. сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12 червня 2013 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)