Рішення

від 04.06.2013 по справі 910/7662/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7662/13 04.06.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»

До Приватного підприємства «А-Туристик»

Про стягнення 206 179,28 грн. та розірвання договору

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Головко І.І. представник за довіреністю № 1/53 від 01.06.12.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» (далі - позивач) до Приватного підприємства «А-Туристик» (далі - відповідач) про стягнення 206 179,28 грн. та розірвання Договору оренди № 139-11 від 01.09.11., укладеного між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем прострочено сплату платежів за Договором № 139-11 від 01.09.11., що зумовило виникнення у Приватного підприємства «А-Туристик» заборгованості та зумовило звернення до суду з вимогою про розірвання Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.13. порушено провадження у справі № 910/7662/13 та призначено її до розгляду на 21.05.13.

В судовому засіданні 21.05.13. представником позивача подано письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним в повному обсязі та позивачем частково вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 04.06.13.

В судовому засіданні 04.06.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 04.06.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання , закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/7662/13.

В судовому засіданні 04.06.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір № 139-11 оренди (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є надання Орендодавцем Орендарю в тимчасове орендне користування окремого блоку нежитлових приміщень площею 235,00 кв.м, розміщеного на другому поверсі корпусу 26 (інв. № 000037) за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 107.

Додатковою угодою № 2 від 09.01.12. площу орендованих нежитлових приміщень змінено на 124,6 кв.м., в зв'язку з поверненням з 01.02.12. частини орендованих приміщень площею 110,4 кв.м з оренди (що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) від 09.01.12.,).

Відповідно до п. 1.2 Договору, передача Орендарю приміщення в оренду оформляється актом здачі-приймання, що підписується обома сторонами.

Згідно з п. 2.2 Договору, приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.11. між сторонами підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі приміщення за Договором.

Строк оренди встановлено з моменту підписання Договору (01.09.11.) до 31.08.12. (п. 2.1 Договору).

Приписами п. 2.3 Договору сторонами погоджено, що строк оренди може бути скорочений або продовжений виключно за згодою сторін за виключенням випадків дострокового припинення, передбаченого Договором і діючим законодавством України.

Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що розмір щомісячної орендної плати за оренду приміщення становить 23 500,00 грн. (згідно з додатковою угодою № 2 від 09.01.12. розмір щомісячної орендної плати за оренду приміщень становить 16 000,00 грн. з ПДВ). В зв'язку з проведенням ремонту Орендар звільняється від сплати орендної плати за жовтень 2011 року. Розмір орендної плати підлягає щомісячному корегуванню у відповідності до коригую чого коефіцієнту.

Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата підлягає нарахуванню з дати підписання сторонами акту приймання-передачі в оренду приміщення Орендарю і припиняється з дня підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення Орендодавцю.

Згідно з п. 3.6 Договору, плата за оренду та комунальні послуги вноситься Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця щомісячно протягом 10 банківських днів з дня виставлення рахунку. Рахунки виставляються до 10 числа звітного місяця, за який здійснюється оплата.

На виконання умов Договору позивачем відповідачу виставлялись рахунки-фактури на сплату орендної плати та витрат на утримання.

До підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди Орендар перераховує на розрахунковий рахунок Орендодавця передплату в розмірі 23 500,00 грн., з врахуванням ПДВ, що відповідає орендній платі за повний останній місяць оренди (п. 3.7 Договору).

Вказана сума орендної плати платіжними дорученнями № 63 та № 65 була сплачена відповідачем та зарахована в погашення заборгованості зі сплати орендної плати за грудень 2012 року.

Крім того, згідно з додатковою угодою № 1 від 01.10.11. Орендар компенсує Орендодавцю витрати по утриманню орендованих за Договором нежитлових приміщень.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем прострочено сплату платежів за Договором, що зумовило виникнення у Приватного підприємства «А-Туристик» заборгованості.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті платежів в терміни, визначені п. 3.6 Договору, в повному обсязі не виконав.

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Судом встановлено, що з вересня 2011 року по серпень 2012 року (за виключенням жовтня 2011 року, коли був звільнений від сплати орендної плати) відповідач мав сплатити 192 234,00 орендної плати за Договором. З грудня 2011 року по лютий 2012 року відповідач мав сплатити витрат по утриманню на суму 20 145,28 грн., проте сплатив лише 6 200,00 грн.

Таким чином, відповідач в повному обсязі не виконав свого обов'язку по сплаті платежів в терміни, визначені Договором, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Приватне підприємство «А-Туристик» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті платежів за користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього по сплаті орендної плати та витрат по утриманню становить 206 179,28 грн., яку Орендарем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 206 179,28 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених вимог про розірвання Договору, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

При цьому, приписами п. 8.1Договору встановлено, що Договір може були розірвано з ініціативи Орендодавця у випадку порушення Орендарем своїх зобов'язань за Договором, в т.ч. невнесення будь-якого з платежів по Договору протягом трьох місяців.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати та витрат по утриманню більше трьох місяців підряд свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору (отримання орендної плати).

Крім того, слід зазначити наступне.

Як відзначалось судом, приписами п. 2.3 Договору встановлено, що строк оренди може бути скорочений або продовжений виключно за згодою сторін за виключенням випадків дострокового припинення, передбаченого Договором і діючим законодавством України.

Продовження Договору оренди здійснюється за згоди Орендодавця, для чого Орендар за два місці до закінчення строку дії Договору передає Орендодавцю заяву для продовження строку оренди, а Орендодавець в місячний строк з моменту отримання письмового повідомлення визначає умови оренди на новий строк, дає згоду чи відмовляє в продовженні Договору (п. 8.2 Договору).

Разом з тим, приписами ст. 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Крім того, згідно з п. 1.3 Договору, повернення приміщення Орендодавцю відбувається в день закінчення дії Договору і оформлюється актом приймання-передачі (повернення), що підписується між сторонами.

Разом з тим, акту прийому-передачі (повернення) орендованого приміщення між сторонами підписано не було, як стверджує позивач, проти продовження строку дії Договору він не заперечував, внаслідок чого, на підставі приписів викладених правових норм строк дії Договору було продовжено.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті платежів за Договором, вимоги позивача про розірвання Договору є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «А-Туристик» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, б. 107; ідентифікаційний код 36757431) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» (04176, м. Київ, вул. Електриків, б. 26; ідентифікаційний код 14312364) 206 179 (двісті шість тисяч сто сімдесят дев'ять) грн. 28 коп. - заборгованості, 5 270 (п'ять тисяч двісті сімдесят) грн. 59 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Розірвати Договір оренди № 139-11 від 01.09.11., укладений між Публічним акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня» (04176, м. Київ, вул. Електриків, б. 26; ідентифікаційний код 14312364) та Приватним підприємством «А-Туристик» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, б. 107; ідентифікаційний код 36757431).

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.13.

Суддя Т.М. Ващенко