Рішення

від 21.05.2013 по справі 4/253-07/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"21" травня 2013 р. Справа № 4/253-07/14

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: головуючого - Подоляк Ю.В., суддів: Лутак Т.В., Саванчук С.О., розглянувши матеріали справи № 4/253-07/14

за позовом Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" до Приватного акціонерного товариства "Агрофорт" про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай та стягнення збитків за участю представників:

позивача:Посунько Д.М. - дов. від 19.12.2012р. відповідача:Лавренюк Л.П. - дов. від 27.03.2013р. № 187, Міщенко І.П. - дов. від 01.04.2013р. № 199, Височин Р.І. - дов. від 16.05.2013р. № 279. суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" (далі - Позивач) до Приватного акціонерного товариства "Агрофорт" (далі - Відповідач) про:

- повернення у законне володіння позивача із незаконного володіння відповідача земельні ділянки в межах Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ПАТ "Агрофорт" на підставі 789 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 013658, 4АА 000491); земельні ділянки в межах Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ПАТ "Агрофорт" на підставі 519 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000402); земельні ділянки в межах Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ПАТ "Агрофорт" на підставі 277 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000401, 4АА 012894).

- визнання права власності на урожай, вирощений на земельних ділянках, що знаходяться: на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області: поле № 1 площею 252 га, поле № 2 - 289 га, поле № 3 - 208 га, поле № 4 - 311 га, поле № 5 - 298 га, поле № 6 - 311 га, поле № 7 - 370 га, поле № 8 - 380 га, поле № 9 - 354 га, поле № 10 -110 га; на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області: поле № 1-2-Зк площею 156 га, поле № 1 - 156 га, поле № 2 - 160 га, поле № 6-7к - 107 га, поле № 4 - 160 га, поле № 3 -158 га, поле № 5 - 171 га, поле № 6 - 308 га, поле № 11 - 168 га, поле № 8а - 17 га, поле № 7а - 134 га, поле № 9 - 173 га, поле № 7 -208 га; на території Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області: поле № 1 площею 130, 5 га, поле № 2 - 93, 4 га, поле № 3 - 93,4 га, поле № 4 - 108,3 га, поле № 5 - 118, 4 га, поле № 6 -122, 6 га, поле № 7-8 - 60, 4 га, поле № 9 - 192, 2 га.

- стягнення з відповідача на користь позивача 62964600 грн. збитків, які складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3543700 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2416800 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2057634 грн., недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007 р по 2010 р. у розмірі 54946500 грн.

Позовні вимоги з урахуванням заяви б/н від 13.01.2012р. про уточнення позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за відсутності відповідних правових підстав з початком весняно-польових робіт у 2007 році відповідач захопив спірні земельні ділянки, які перебували в користуванні позивача на підставі договорів оренди землі, укладених між ним та власниками земельних ділянок, і використовувались позивачем для вирощування сільськогосподарських культур. Посилаючись на приписи ст. 1214 Цивільного кодексу України позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі доходи, які він отримав від спірних земель сільськогосподарського призначення в розмірі заявленої до стягнення суми і, з цих же підстав, визнати за позивачем право власності на урожай, вирощений на спірних земельних ділянках. Та в силу приписів ст. 27 Закону України "Про оренду землі" позивач, як орендар, вимагає повернення йому спірних земельних ділянок з незаконного володіння відповідача.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви б/н від 13.01.2012р. про уточнення позовних вимог та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві, які зводяться до безпідставності заявлених вимог.

Під час розгляду справи позивач заявив клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи та витребування документів, які відхилені судом з огляду на їх безпідставність та недоцільність.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

За твердженнями позивача, які викладені в позовній заяві, він є належним землекористувачем спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди землі, укладених з власниками земельних ділянок, які перелічені в реєстрі, що є додатком до позовної заяви.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Приписами ст. 20 зазначеного Закону, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999р. № 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 04.06.1999р. за № 354/3647, в редакції від 29.12.2003р., державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Згідно п. 4.5 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003р. № 174 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003р. за № 641/7962, державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі у книзі реєстрації здійснює оператор (реєстратор), у межах повноважень якого є земельна ділянка.

У п. 1.2 зазначеного Тимчасового порядку визначені наступні терміни:

- оператори державного реєстру земель (далі - оператори) є структурні підрозділи Центру ДЗК, що проводять приймання, перевірку та систематизацію реєстраційних карток земельних ділянок, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, ведуть книгу реєстрації, формують Поземельну книгу та не мають прямого доступу до бази даних АС ДЗК;

- реєстратори державного реєстру земель (далі - реєстратори) є структурні підрозділи Центру ДЗК, які мають доступ та вносять відомості до бази даних АС ДЗК, ведуть Поземельну книгу, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, а також ведуть книгу реєстрації.

На момент укладання договорів оренди спірних земельних ділянок між позивачем та їх власниками, вони підлягали реєстрації структурними підрозділами Центру Державного земельного кадастру при Держкомземі України відповідно до вищеперелічених положень законодавства.

Під час розгляду справи позивач не надав доказів державної реєстрації вищезазначених договорів оренди спірних земельних ділянок відповідно до вимог вказаного законодавства.

Згідно приписів ст. 210 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи відсутність здійснення зазначеної державної реєстрації вказаних договорів оренди земельних ділянок, на які посилається позивач в підтвердження належного користування спірними земельними ділянками та беручи до уваги перелічені норми чинного законодавства, зазначені договори є неукладеними та не несуть жодних прав та обов'язків для їх сторін та третіх осіб і не створюють ніяких юридичних фактів.

Одним з основних обґрунтувань позовних вимог є безпідставне володіння та користування відповідачем спірними земельними ділянками, що розташовані в межах Черняхівської, Шпендівської, Сущанської сільських рад Кагарлицького району Київської області.

Судом було зобов'язано відповідача надати відповідні докази, які підтверджують законність володіння та користування останнім спірними земельними ділянками.

На виконання зазначеної вимоги суду відповідач надав завірені копії договорів оренди спірних земельних ділянок у кількості 1540 шт., укладених між ним та власниками земельних ділянок, які зареєстровані у встановленому законом порядку. Також відповідач надав до кожного з вказаних договорів оренди копію акта прийому-передачі земельної ділянки в оренду, копію довідки про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, копію державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого власнику землі - орендодавцю, та копію паспорта власника землі. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Відповідно до приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи викладене та беручи до уваги вказану норму Цивільного кодексу України, а також відсутність доказів визнання вказаних правочинів недійсними в судовому порядку на час вирішення спору, посилання позивача про безпідставне володіння та користування відповідачем спірними земельними ділянками спростовується наявними матеріалами справи.

Згідно положень ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою.

Оскільки позивач не довів, що він є належним користувачем - орендарем спірних земельних ділянок, його вимоги щодо повернення йому вказаних земель є недоведеними та безпідставними, а відтак не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Через те, що позивач не довів правомірність користування спірними земельними ділянками, всупереч ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України на власний ризик приступив до їх використання, самовільно зайнявши ці землі, його вимога в частині визнання права власності на урожай, вирощений на вказаних земельних ділянках є безпідставною оскільки вчинені позивачем дії щодо передпосівної обробки спірних земельних ділянок та їх засіяння сільськогосподарськими культурами за відсутності права користування цими землями не є підставами з якими закон пов'язує можливість визнання права власності на урожай, який уродив на такій землі за позивачем. Тобто визнання права власності на урожай за позивачем можливе лише у випадку правомірного користування останнім земельними ділянками, на яких він був вирощений, що в даному випадку відсутнє.

Твердження позивача щодо безпідставного набуття відповідачем належного йому майна - урожаю є непідтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак застосування правових наслідків передбачених інститутом безпідставного отримання чи збереження майна, неможливе, оскільки не надано доказів на підтвердження засівання позивачем площ спірних земель, доказів того, що урожай дістався саме відповідачу, а не власникам земельних ділянок чи третім особам.

За таких обставин, вказана вимога позивача також є недоведеною та безпідставною, у зв'язку з чим, суд відмовляє в її задоволенні.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 62964600 грн. збитків, які складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3543700 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2416800 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2057634 грн., недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007р. по 2010р. у розмірі 54946500 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст. 156 Земельного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284 (надалі - Порядок) розмір збитків визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати комісій оформляються актами та затверджуються органами, які створили комісії.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування збитків та їх обґрунтування несе позивач та такий обов'язок не може покладатися на відповідача.

Тягар наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.

Позивач не надав доказів свого звернення до відповідної комісії стосовно визначення розміру збитків та відповідних актів комісії, що підтверджують факт та розмір збитків. Відсутність такого звернення підтверджується наданим відповідачем листом управління агропромислового розвитку Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області від 18.04.2013р. № 56, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Крім того, у визначений Порядком строк позивач не звертався до відповідача з вимогою сплатити збитки. Комісія для визначення розміру збитків Кагарлицькою РДА не створювалася і акт визначення збитків не складався та не підписувався.

Відповідно до листа Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.04.2012р. № 133/02-13, завірена копія якого залучена до матеріалів справи, за підписами Черняхівського сільської голови та голови спілки громадян-співвласників майна пайового фонду реорганізованого КСГП «Черняхівське» позивач використовував у своїй діяльності розпайоване майно співвласників: будівлі, споруди, техніку та сільськогосподарських тварин. Договори оренди позивач на вказане майно не укладав, орендну плату не сплачував, майно за актами приймання-передачі не отримував. Після укладення договорів оренди земельних ділянок з ТОВ «Агрофорт» поголів'я свиней та ВРХ було розподілене комісією співвласників між власниками майнових паїв. Велика рогата худоба була продана співвласниками майнових паїв ЗАТ «Агрофорт». Кошти отримані після продажу ВРХ, розподілені між співвласниками майна та виплачені.

В листі Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.04.2012р. № 118, завірена копія якого залучена до матеріалів справи, за підписом голови Сущанської сільської ради та голови комісії співвласників майна КСГП «Нове життя» зазначено, що до кінця 2006 року майно, в т.ч. худоба, перебувало в користуванні позивача. Все це майно належало співвласникам майна - колишнім членам КСГП «Нове життя». Майно використовувалось буз укладення договорів оренди та сплати орендної плати. В 2007 році все майно було передане в оренду ЗАТ «Агроофорт». Наприкінці 2008 року худоба та свині за актами приймання-передачі забрані в товариства та розподілені спілкою між її співвласниками відповідно до їх частки в пайовому фонді.

Відповідно до листа Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 02-17/163, завірена копія якого залучена до матеріалів справи, за підписами Шпендівської сільської голови та голови спілки громадян-співвласників майна пайового фонду реорганізованого КСГП «Червоний маяк» позивач протягом 2002-2006 років в своїй господарській діяльності використовував поголів'я ВРХ, свиней, коней, яке належало співвласникам майна набутого в процесі розпаювання майна колишнього КСГП «Червоний маяк». Договори оренди майна не укладались. Орендна плата за користування майном не сплачувалась. В результаті господарювання ЗАТ «МАК» виникла недостача майна на суму 823 тис. грн. Після того як позивачем не були укладені договори на оренду земельних ділянок, худоба залишилась в її законних власників. З грудня 2006 року майно співвласників перебувало в оренді в ЗАТ «Агрофорт». В 2007 році вся худоба була продана співвласниками майна ЗАТ «Агрофорт». Кошти отримані від продажу розподілені між співвласниками майна відповідно до їх частки в пайовому фонді.

За таких обставин, позивач ніколи не був належним власником або користувачем майна, яке, як він стверджує вибуло з його законного володіння та безпідставно набуте відповідачем, а відтак відсутній факт нанесення позивачу відповідачем збитків в розмірі вартості цього майна.

Доказів протилежного позивач під час розгляду справи суду не надав.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків.

Оскільки, позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, яка спричинила йому збитки, вини відповідача у понесених позивачем збитках, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, та самих збитків суд приходить до висновку про відсутність повного складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

Отже, позивачем, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ГПК України, не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог в частині стягнення збитків в розмірі 62964600 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Посилання позивача, в якості доказів, які підтверджують його вимоги на аудиторський висновок спеціального призначення по визначенню суми недоотриманих доходів ЗАТ „Міжнародна агропромислова корпорація" від 15.08.2011р., складений ТОВ „Аудиторська фірма „Фаворит", фінансову звітність (звіт про фінансові результати за 2006р., баланс станом на 31.12.2006р., звіт про рух грошових коштів за 2006р., тощо), річний звіт за 2006р., відповідні товарно-транспортні накладні, авізо, книги з оборотною відомістю з товарно-матеріальних рахунків, книги оборотних відомостей по товарно-матеріальних рахунках, книги складського обліку, журнали обігових відомостей по товарно-матеріальних рахунках та інші документи, наявні у матеріалах справи, судом не приймаються до уваги при вирішенні спору з огляду на наступне.

Аудиторський висновок, оригінал якого наявний в матеріалах справи, не підписаний відповідальною особою, яка провела аудиторську перевірку, а тому висновки, які він містить, не можуть прийматись судом до уваги.

Крім того, аудиторська перевірка бухгалтерських документів стосувалась фінансово-господарської діяльності позивача, з якої неможливо встановити збагачення відповідача за рахунок посівів здійснених Закритим акціонерним товариством "Міжнародна агропромислова корпорація".

З решти перелічених документів також неможливо встановити протиправної поведінки відповідача, яка спричинила збитки позивачу, вини відповідача у понесених позивачем збитках, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та самих збитків.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначене, позовні вимоги є безпідставними, недоведеними, необґрунтованими та непідтвердженими належними і допустимими доказами, в зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Зважаючи на те, що судом відмовлено позивачу в задоволенні його вимог в повному обсязі, то вжиті за його заявою заходи до забезпечення позову ухвалою господарського суду Київської області від 01.06.2007р. у даній справі підлягають скасуванню.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. В позові відмовити повністю.

2. Скасувати вжиті судом заходи до забезпечення позову ухвалою господарського суду Київської області від 01.06.2007р. у даній справі.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Головуючий суддя Подоляк Ю.В.

Судді: Лутак Т.В.

Саванчук С.О.

Дата підписання рішення 11.06.2013р.