Рішення

від 18.09.2007 по справі 6554/07

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №6554

Справа

№6554

Головуючий у 1 інстанції Завгородній Є.П.

Категорія 39

Доповідач Лук'янова С.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

18 вересня 2007

року       Апеляційний суд Донецької

області у складі:

головуючого

судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Барсукової О.І.

при секретарі

Семенченко С.С.

розглянув у

відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною

скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Гірницького районного суду міста Макіївки

Донецької області від 20 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до

Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс" про стягнення компенсації

за невикористані відпустки і відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши

доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і його представника,

представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної

скарги, апеляційний суд

встановив:

16 травня 2007

року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, в обгрунтування якого

вказав, що з 1 вересня 1997 року по 8 липня 2004 року працював у відповідача.

За час роботи у відповідача він отримував щорічні відпустки лише починаючи з

2000 року. До цього часу йому не надавалися ні щорічні відпустки, ні

компенсація. Тому він просив стягнути на його користь компенсацію за

невикористані відпустки. Крім цього, на підставі ст.237-1 КЗпП України просив

стягнути 25 тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди, спричиненої

несплатою йому компенсації за невикористані відпустки (а.с.1-3).

Рішенням

Гірницького районного суду міста Макіївки від 20 червня 2007 року відмовлено у

задоволенні зазначеного позову.

Цим рішенням

встановлено, що позивач працював у відповідача з й вересня 1997 року по 8 липня

2004 року і був звільнений за власним бажанням. В період з 1997 року по 2004

рік щомісяця позивачу була нарахована і виплачена заробітна плата, а також

нараховані і виплачені ВІДПУСКІ за період з 2001 року по 2004 рік.

Згідно копії

свідоцтва про державну реєстрацію відповідач зареєстрований 12 грудня 2001

року.

За період роботи

з 1997 року по 2000 рік позивачу не надавалися відпустки і при його звільненні

не була виплачена компенсація за 48 днів невикористаної відпустки.

Суд прийшов до

висновку, що на день звільнення 8 липня 2004 року позивачу було відомо про те,

що йому не виплачена компенсація за невикористані відпустки, але він без

поважних причин пропустив тримісячний строк для звернення до суду; суд не

визнав поважною причиною пропуску строку те, що позивач не знав закону і тому

не звернувся в суд за захистом свого права. Суд відмовив у задоволенні позову у

повному обсязі через пропуск позивачем встановленого законом строку для

звернення до суду за захистом порушеного права (а.с.40-41).

В апеляційній

скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Гірницького районного

суду міста Макіївки від 20 червня 2007 року і ухвалення у справі нового рішення

про задоволення позову через неправильне застосування норм матеріального права.

Після звільнення 8 липня 2004 року він неодноразово звертався до відповідача з

проханням виплатити йому компенсацію за невикористані відпустки за період з

1997 року по 2000 рік, але відповідач йому відмовив. Територіальна державна

інспекція праці перевірила у 2007 року дотримання відповідачем норм трудового

законодавства і застосувала до керівника підприємства заходи впливу. Тому суд

безпідставно не застосував вимоги ч.2 ст.233 КЗпП України і не задовольнив його

позов (а.с.45-47).

В судовому

засіданні апеляційного суду позивач і його представник підтримали доводи

апеляційної скарги; представник відповідача не визнав апеляційну скаргу, просив

залишити без змін рішення суду першої інстанції і додатково пояснив, що

відповідач не має доказів того, що позивачу надавалися оплачувані відпустки за

1997 - 2000 роки; інших доказів, крім наданих в судові засідання, він не має.

Апеляційний суд

вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду

першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення

компенсації за невикористані відпустки - скасуванню з ухваленням в цій частині

нового рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення підлягає

залишенню без змін через наступне.

Згідно п.4 ч.1

ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і

ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування судом норм

матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються

порушеними або неправильно застосованими, якщо застосований закон, який не

поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав

застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК України).

Розглядаючи

справу, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач перебував з

відповідачем у трудових відносинах і за період з 1997 року по 2000 рік позивачу

не надавалися щорічні відпустки, а при його звільненні 8 липня 2004 року

позивачу не була виплачена компенсація за невикористані відпустки. Але не

відповідає вимогам норм матеріального права висновок суду про те, що позивач

пропустив тримісячний строк для звернення до суду з позовом про стягнення

компенсації за невикористані відпустки за період з 1997 року по 2000 рік і тому

його позов в цій частині не підлягає задоволенню, через наступне.

На час укладення

трудового договору між позивачем і відповідачем порядок надання відпусток, їх

тривалість, виплата компенсації за невикористані відпустки визначалися Законом

України „Про відпустки" (далі Закон). 18 вересня 1998 року у відповідній

Закону редакції була викладена і ст. 83 КЗпП України.

Згідно ст.24

Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за

всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки

працівникам, які мають дітей (ч.1). Відповідач не надав доказів того, що

позивачу в період з 1997 року по 2000 рік надавалися щорічні відпустки або

виплачувалася компенсація за ці відпустки. Надана представником відповідача

копія особової картки позивач (а.с.63) підтверджує, що щорічні відпустки

позивачу надавалися з 2001 року.

Позивач

звільнився з роботи 8 липня 2004 року, що підтверджується не лише поясненнями

сторін, а і трудовою книжкою (а.с.4-5) і особовою карткою позивача (а.с.63).-

Представник відповідача не заперечує, що 8 липня 2004 року позивачу не

виплачувалася компенсація за невикористані відпустки за період з 1997 року по

2000 рік. Таким чином, не в період 1997 - 2000 років, а саме 8 липня 2004 року

у позивача виникло право вимагати від відповідача компенсацію за невикористані

відпустки.

Згідно ст.2

Закону України „Про оплату праці" компенсація за невикористані відпустки

входить до структури заробітної прати у вигляді додаткової заробітної плати:

.   гарантійні і компенсаційні виплати,

передбачені чинним законодавством.

З 2 серпня 2001

року у відповідності до вимог ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення

законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом

про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи

викладене, апеляційний суд вважає, що на час виникнення у позивача права на

отримання компенсації за невикористані відпустки за період з 1997 року по 2000

рік, тобто 8 липня 2004 року, позивач мав право звернутися в суд з позовом про

стягнення зазначеної компенсації без обмеження будь-яким строком і тому позовні

вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Згідно наданій відповідачем

довідці сума компенсації за невикористані відпустки за період з 1997 року по

2000 рік складає 2815 грн. 40 коп. (а.с.61), сторони цю суму не оспорюють, цей

розрахунок складений у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої

заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8

лютого 1995 року №100, тому апеляційний суд вважає, що саме ця сума підлягає

стягненню з відповідача на користь позивача у вигляді компенсації за

невикористані відпустки за період з 1997 року по 2000 рік.

13 січня 2000

року набрала чинності ст.237-1 КЗпП України про відшкодування моральної шкоди,

спричиненої порушенням законних прав працівника, якщо ці порушення призвели до

моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього

додаткових зусиль для організації свого життя.

Невиплата

відповідачем позивачу 8 липня 2004 року компенсації за невикористані відпустки

порушила законні права позивача і спричинила йому моральну шкоду. Але позов в

цій частині не може бути задоволений, оскільки позивачем пропущений тримісячний

строк, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, для звернення до суду за захистом

порушеного права і відсутня поважна причина для його поновлення. Тому висновки

суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині

відповідають вимогам закону і апеляційна скарга в цій частині не підлягає

задоволенню.

У відповідності

до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню

судовий збір в сумі 51 грн.

У відповідності

до вимог ч.3 ст.81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України "Про

затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення

розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з

відповідача на розрахунковий рахунок УДК

в місті Донецьку підлягає стягненню 30 грн. - витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.

303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну

скаргу позивача ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення

Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 червня 2007

року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення компенсації за

невикористані відпустки скасувати.

Задовольнити

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс" в

частині стягнення компенсації за невикористані відпустки.

Стягнути з

Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс" на користь ОСОБА_1

компенсацію за невикористані відпустки за період з 1997 року по 2000 рік в сумі

2815 грн. 40 коп.

В іншій частині

рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області залишити

без змін.

Стягнути з

Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс":

51 грн. -

судовий збір  на  розрахунковий рахунок 31414537600004, код

22090100,

отримувач

місцевий бюджет Ворошиловського району міста Донецька, ОКПО 24164870,

МФО 834016, банк УДК

в Донецькій області і

30  грн.  -

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на

розрахунковий

рахунок 31216259700004, одержувач УДК

у місті Донецьку; банк ГУ

ДКУ

у Донецькій

області; МФО банку

834016 в УДК в Донецькій

області; ОКПО 34686537.

Рішення набирає

законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному

порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом

двох місяців з дня проголошення.