Рішення

від 31.05.2013 по справі 754/5010/13-ц

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/754/2516/13

Справа № 754/5010/13-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2013 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Клочко І.В.

при секретарі Ліщитович К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТ» про скасування наказу про звільненя, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ДАТ» про скасування наказу про звільненя, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що працювала за сумісництвом головним бухгалтером у відповідача до 16 січня 2013 року. 01 листопада 2012 року відповідач перестав виплачувати їй заробітну плату, через що виникла заборгованість та не виплатив компенсацію за невикористані щорічні відпустки. На неодноразові звернення про виплату заробітної плати відповідач не реагував, тому вона була вимушена 16 січня 2013 року направити відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю. 04 лютого 2013 року нею було отримано наказ про звільнення, та лише 22 лютого 2013 року було повністю перераховано заборгованість по заробітній платі. 22 лютого 2013 року позивач отримала по пошті від відповідача наказ, згідно з яким наказ про її звільнення від 16 січня 2013 року було анульовано, а її було звільнено з посади за прогули без поважних причин, а саме в період з 08 січня 2013 року по 23 січня 2013 рік. Зазначене формулювання звільнення її з посади вважає незаконним та необґрунтованим, так як з 08 січня 2013 року по 15 січня 2013 рік вона перебувала на своєму робочому місці і жодних претензій з боку керівництва до неї протягом зазначеного періоду не було, жодних актів про відсутність на робочому місці не складалось і не накладалось ніяких дисциплінарних стягнень. Зокрема, 16 січня 2013 року вона подала заяву про звільнення, яка у відповідності до першого наказу була прийнята відповідачем. Жодних доказів прогулів в наказі не зазначено. Таким чином вважає, що її звільнення є незаконним та проведеним з порушенням трудового законодавства, тому її повинно бути звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Оскільки відповідачем було порушено порядок звільнення працівника, своєчасно не видано розрахунок, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки в розмірі 3 339 грн., суму вихідної допомоги - 5 128,26 грн., суму компенсації за невикористані щорічні оплачувані відпустки в сумі 2 551, 12 грн., а також моральну шкоду у розмірі 10000 грн., завданої незаконним звільненням та невиплатою всіх належних коштів, що спричинило моральні страждання, порушило звичний порядок та уклад життя, порушило її репутацію як сумлінного працівника.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладене в позовній заяві, не заперечували щодо розгляду справи в порядку заочного провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо відомостей про права та відносини сторін, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача відповідно до ст.ст. 224-227 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення, про що не заперечували позивач та її представник.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з серпня 2010 року, а саме працювала за сумісництвом головним бухгалтером.

16 січня 2013 року позивачем подано заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, що мало прояв у невиплаті заробітної плати та невиплаті компенсації за невикористані щорічні оплачувані чергові відпустки, і наказом № 07 від 16 січня 2013 року звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП України, в той же день, однак остаточний розрахунок з нею проведено не було, зокрема, 22 лютого 2013 року було лише повністю перераховано заборгованість по заробітній платі.

Згідно з наказом №13 від 15 лютого 2013 року ТОВ «ДАТ», у зв'язку з тим, що станом на 15 лютого 2013 року, так і не надійшло жодних документів від ОСОБА_1 про відсутність її на роботі з 08 січня 2013 року по 23 січня 2013 року з поважних причин, та на неодноразові прохання та нагадування керівництвом компанії про необхідність підтвердити свою відсутність в даний час, анульовано наказ №07 від 16 січня 2013 року та звільнено позивача з посади головного бухгалтера за прогули без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ч. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

Для звільнення необхідна наявність таких умов, як протиправність дій (або бездіяльності) працівника, його вина, систематичність порушень. При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.

Ч. 1 ст. 149 КЗпП України, визначає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України та ч.ч.1,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Тобто, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Зокрема, відповідачем не надано доказів прогулів відповідача без поважних причин в період з 08 січня 2013 року по 15 січня 2013 року, не надано актів про відсутність позивача в даний період часу на робочому місці, наказів про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, що передували звільненню.

Відповідно до наказу №07 від 16 січня 2013 року позивача звільнено за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що свідчить про згоду відповідача з причинами звільнення та обізнаністю про відсутність останньої на робочому місці з 16 січня по 23 січня 2013 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі вчинення формулювання причини звільнення неправильно або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає спір зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та посиланням на відповідну статтю закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у випадку невиконання законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору працівник має право розірвати договір за власним бурунням у визначений ним строк, що і зробила позивач.

Порушення норм трудового законодавства зі сторони відповідача підтверджується листом Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській обл. Державної інспекції України з питань праці, у відповідності до якого під час перевірки у ТОВ «ДАТ» було встановлено відсутність колективного договору, порушення строків виплати заробітної плати працівникам. Зокрема, у порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільнення позивача виплата всіх сум, що належить їй від установи не проводилась в день звільнення, в порушення вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України позивачу не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Не було виплачено, у відповідності до ст. 83 КЗпП України, грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки. (а.с. 19)

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання незаконним звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України, скасування наказу про звільнення №13 від 15 лютого 2013 року та зміни формулювання причини та дати звільнення позивача.

Згідно зі ст.47 КЗпП України, власник зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.

Як визначено ч.1 ст.116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у визначені строки, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що в день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку.

Суд визнає неповажними причини порушення відповідачем встановленого порядку звільнення, а саме несвоєчасного проведення остаточного розрахунку та видачі трудової книжки.

Відповідно до п.п.2, 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зокрема, згідно з с. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі: середній заробіток за весь час затримки в розмірі 3 339 грн., суму вихідної допомоги - 5 128,26 грн., суму компенсації за невикористані щорічні оплачувані відпустки в сумі 2 551, 12 грн.

Також слід зазначити, що вказані дії з боку відповідача є порушенням законних прав на працю в результаті незаконного звільнення, та несвоєчасного здійснення всіх виплат, належних відповідачу на день звільнення, які завдали позивачу моральних страждань. Доводи про спричинення моральної шкоди позивач пов'язує з душевними стражданнями, яких він зазнав у зв'язку з протиправними діями відповідача, обмеженні у реалізації своїх уподобань і бажань, порушенні нормальних життєвих зв'язків, спричинених зазначеною подією.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим представником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його прав призвели до моральних страждань, порушило звичний порядок та уклад життя, порушило її репутацію як сумлінного працівника і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Перелік юридичних фактів, що зазначені у вказаній статті, знайшли своє підтвердження та є підставою для відшкодування моральної шкоди, що полягає в позбавленні позивача гарантованого Конституцією України та КЗпП права на працю, внаслідок чого позбавлено засобів до існування.

Суд враховує вище викладене, ступінь вини відповідача та, керуючись роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"(зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) при з'ясуванні доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань дійшов висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі 5000 грн.

Як роз'яснено у Методичних рекомендаціях «Відшкодування моральної шкоди» (Лист Міністерства юстиції України № 35-13/797 від 13.05.2004 р.) моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи; будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 88, 179, 212, 214, 224-233 ЦПК України, ст.ст. 44, 47, 116, 117, 149, 235, 237-1 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТ» за п.4 ст. 40 КЗпП України (прогул) з 15 лютого 2013 року.

Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТ» №13 від 15 лютого 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТ» за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАТ» видати наказ про звільнення ОСОБА_1, вказавши наступне: «Звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТ» з 16 січня 2013 року за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, згідно ч.3 статті 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАТ» (ЄДРПОУ 24253562, р/р26003278438001 в ПАТ КБ «Надра» м.Київ, МФО 380764, ІПН 242535610168) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) компенсацію за невикористані відпустки за період з серпня 2010 року по 16 січня 2013 року в розмірі 2551грн. 12 коп., суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 5128 грн. 26коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 17.01.2013р. по 18.03.2013р. в розмірі 3339грн. 00 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії .

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: