Постанова

від 11.06.2013 по справі 810/2567/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И 11 червня 2013 року           810/2567/13-а Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Пластмодерн» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: 27.05.2013 приватне акціонерне товариство «Пластмодерн» (далі – Позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі – відповідач, Податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 16.05.2013 №0000672204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 9687,60 грн., у тому числі за основним платежем 7750,00 грн., штрафні санкції – 1937,50 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки прийняте на основі помилкових висновків про порушення Товариством податкового та цивільного законодавства при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Технопромгруп», оскільки всупереч викладеним у складеному Податковим органом Акті перевірки висновкам, господарські відносини між контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також позивач вказує, що твердження Податкового органу про нікчемність правочинів грунтується виключно на висновках Акту ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ДПС від 15.02.2013 №653/226/37301047. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю,   просив суд позов задовольнити. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків. Судом встановлено, що Товариство зареєстроване 21.04.2011 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області, код ЄДРПОУ 31985955, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 280291. На підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу начальника Ірпінської ОДПІ у Київської області ДПС №20 від 22.04.2013, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного акціонерного товариства «Пластмодерн» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ «Технопромгруп» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012. За результатами вказаної перевірки складено акт №495/22-4/31985955 від 29.04.2013 (далі – Акт перевірки), згідно висновку якого Товариством порушено п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2012 року на загальну суму 7750,00 грн. В Акті перевірки Податковий орган посилається на Акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ДПС від 15.02.2013 №653/226/37301047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технопромгруп» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 по 31.10.2012», згідно висновків якого по ТОВ «Технопромгруп» відсутній факт реального вчинення господарських операцій з 01.01.2012 по 31.10.2012. На підставі викладеного та ст. 228, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України Податковий орган дійшов висновку про нікчемність та недійсність правочину, укладеного між Товариством та ТОВ «Технопромгруп». На підставі Акту перевірки Податковим органом винесено оскаржене податкове повідомлення-рішення № форми «Р» від 16.05.2013 №0000672204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 9687,60 грн., у тому числі за основним платежем 7750,00 грн., штрафні санкції – 1937,50 грн. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Надаючи правову оцінку господарським відносинам між ПрАТ «Пластмодерн» та ТОВ «Технопромгруп» при укладанні та виконанні договору, які на переконання Відповідача є нікчемними, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 статті 627 передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму У відповідності до приписів статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У силу вимог статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. При цьому факт передачі та оплати товару може бути доказано податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. У відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами. Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Судом встановлено, що 06.09.2011 між ТОВ «Технопромгруп» та ПрАТ «Пластмодерн» укладено договір купівлі-продажу. Згідно умов вказаного договору, Постачальник (ТОВ «Технопромгруп») зобов'язується поставити товар (гранулу ПВТ /поліетилену високого тиску/ в кількості 10 тон за ціною 9,2 грн. з ПДВ за 1 кг.), а Покупець (ПрАТ «Пластмодерн») зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах СРТ (Інкотермс 2010). На виконання умов договору купівлі-продажу від 06.09.2011 ТОВ «Технопромгруп» передано ПрАТ «Пластмодерн» гранулу ПВТ, що підтверджується видатковою накладною від 28.03.2011 № РН-000618 та товарно-транспортною накладною Ф10ААБ №527354 від 30.03.2012. В якості оплати за поставлений товар ПрАТ «Пластмодерн» перерахувало на користь ТОВ «Технопромгруп» грошові кошти у сумі 46500,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ПрАТ «Пластмодерн» (а.с. 37 – 46). ПрАТ «Пластмодерн» отримано від ТОВ «Технопромгруп» податкову накладну від 28.03.2012 №176 на загальну суму 46500,00 грн., в т. ч. ПДВ 7750,00 грн. Ураховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладений між ПрАТ «Пластмодерн» та ТОВ «Технопромгруп» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Щодо твердження відповідача про нікчемність договору купівлі-продажу від 06.09.2011, суд зазначає наступне. Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Надаючи оцінку діям Податкового органу, що полягали у визначенні в акті перевірки нікчемними правочинів, суд повинен перевірити обґрунтованість тверджень органу державної податкової служби про наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод нікчемними і настання відповідних юридичних наслідків. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.    Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу. Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання. Первинними документами з поставки товару, що наявні в матеріалах справи та які досліджені судом, підтверджується реальність здійснення операцій поставки, відповідність дій позивача господарській меті, а також достовірність усіх даних, наведених у документах, які надають право на податковий кредит. В той час, як відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пункт 198.2 статті 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 ст. 201 ПК України). Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин з ТОВ «Технопромгруп» суду доведено. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій Товариства  щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Технопромгруп». Таким чином, висновки відповідача про порушення ПрАТ «Пластмодерн» вимог пунктів 198.2, 198.3, 189.6 статті 198 Податкового кодексу України, ст. 228, 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України при формуванні показників податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Технопромгруп» є безпідставними. Тому, податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС форми «Р» від 16.05.2013 №0000672204 є протиправним та необхідно скасувати. Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою. У зв'язку з викладеним, протиправне винесення Податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань». У рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. За таких обставин, сторона правочину не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень. Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ «Технопромгруп», можливо, порушує вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо. А, також, доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування. Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що Податковим органом не доведено нікчемності укладеного позивачем правочину та наявності порушень, що позбавляють ПрАТ «Пластмодерн» права на податковий кредит, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити. Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ: Адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 16 травня 2013 року №0000672204. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Пластмодерн» судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                 Спиридонова В.О. Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -  13 червня 2013 р.