Рішення

від 06.06.2013 по справі 910/7550/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7550/13 06.06.13

За позовом Комунального підприємства «Київська міська стоматологічна поліклініка»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований медичний центр

молекулярної діагностики»

Про стягнення 315 892,90 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дементєєва О.М. представник за довіреністю № б/н від 10.01.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Київська міська стоматологічна поліклініка» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований медичний центр молекулярної діагностики» (далі - відповідач) про стягнення 315 892,90 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що відповідачем належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі внесенню орендної плати та здійсненню комунальних платежів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 315 892,90 грн., що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.13. порушено провадження у справі № 910/7550/13 та призначено її до розгляду на 16.05.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 06.06.13.

В судовому засіданні 06.06.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 06.06.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/7550/13.

В судовому засіданні 06.06.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.09. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 64 про передачу в оренду нерухомого майна лікувально-профілактичних закладів комунальної власності міста Києва (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 1.3) Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 02.04.09. № 160/1216 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва (далі - об'єкт оренди) за адресою: м. Київ, вул. Пимоненко, б. 10-а (3 поверх 238,0 кв.м для надання медичних послуг, 6 поверх 61,0 кв.м офіс, 6 поверх 101,0 кв.м клініко-діагностична лабораторія, крім того, об'єктом оренди є устаткування, інвентар та інше майно (за наявності).

Орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди (3.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, актом приймання передачі від 30.10.09. Орендодавець передав, а Орендар прийняв об'єкт оренди площею 400 кв.м. Далі, частину орендованих приміщень площею 61,0 кв.м Орендарем було повернуто Орендодавцю актом від 01.02.10.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем не було в повному обсязі та вчасно проведено розрахунки перед позивачем по сплаті орендної плати за фактичне користування приміщенням та по оплаті комунальних платежів за період з жовтня 2012 р. по лютий 2013 р. в розмірі 252 505,36 грн. та 63 387,54 грн. відповідно, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 315 892,90 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість орендної плати вказується в додатках № 1 і № 2 до Договору на підставі рішення Комісії по розгляду питань, щодо використання майна (будівель, споруд, приміщень), лікувально-профілактичних закладів комунальної власності м. Києва (далі - Комісія).

Згідно з п. 2.2 Договору, витрати Орендодавця на утримання майна не входять до складу орендної плати, нараховуються Орендодавцем та сплачуються Орендарем одночасно з орендною платою, а саме: компенсація за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди; експлуатаційні витрати орендодавця.

Приписами п. 2.3 Договору, додатково до орендної плати та до витрат орендодавця на утримання орендованого майна, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України, який сплачується Орендарем одночасно з вказаними платежами.

Пунктами 2.4, 2.5 Договору сторонами погоджено, що Орендар відшкодовує Орендодавцю вартість комунальних послуг (у разі відсутності можливості на встановлення окремих лічильників і відповідно укладання і окремих договорів з постачальниками комунальних послуг), витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо-будинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, яка не входить до складу орендної плати або сплачує вартість цих послуг самостійно на підставі /договорів, укладених з організаціями, що надають такі послуги. Орендар зобов'язаний прийняти участь в проектуванні, влаштуванні та сплати за спожиту електроенергію для зовнішнього художнього освітлення фасаду об'єкта оренди - пам'ятки культурної спадщини міста Києва, пропорційно займаній площі.

Крім того, згідно з п. 3.14 Договору, Орендар зобов'язаний відшкодовувати Орендодавцю вартість фактично спожитих комунальних послуг або самостійно сплачувати постачальникам вартість таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними Орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т. п.) за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо та послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньо будинкових мереж пропорційно площі орендованих приміщень.

Відповідно до п. 2.6 Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно з п. 2.7 Договору, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї зі сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів (ставок орендної плати) та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Позивачем відповідачу виставлялись рахунки-фактури на сплату орендної плати та комунальних платежів (копії з відміткою про отримання відповідачем наявні в матеріалах справи). Крім того, між сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт за Договором за період з жовтня 2012 р. по лютий 2013 р. по орендній платі та комунальним платежам.

Приписами п. 2.9 Договору сторонами погоджено, що орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця. Орендарі, що фінансуються з державного бюджету, як виняток, сплачують орендну плату не пізніше 10 числа наступного місяця.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Приписами ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 7.1 з 30.10.09. по 29.10.12.

Згідно з п. 8.4 Договору, він припиняється у разі, зокрема, закінчення строку на який його було укладено.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. п. 3.21, 7.2 Договору, у разі закінчення строку Договору оренди Орендар зобов'язаний у строк до 30 календарних днів після закінчення строку дії Договору передати Орендодавцю орендоване майно по акту приймання-передачі.

Орендна плата та інші платежі сплачуються Орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати платежів є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві (п. 2.8 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди між сторонами підписано 28.02.13.

У зв'язку з викладеним, до моменту повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, позивачем на підставі п. 2.8 Договору здійснювались відповідні нарахування з орендної плати та комунальних платежів.

Разом з тим, відповідач свого обов'язку по сплаті платежів в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований медичний центр молекулярної діагностики» в порушення покладеного на нього обов'язку по сплаті орендної плати за фактичне користування приміщенням не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 315 892,90 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Комунального підприємства «Київська міська стоматологічна поліклініка» про стягнення 315 892,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізований медичний центр молекулярної діагностики» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка, б. 10-А; ідентифікаційний код 25402863) на користь Комунального підприємства «Київська міська стоматологічна поліклініка» (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, б. 10-А; ідентифікаційний код 05416142) 252 505 (двісті п'ятдесят дві тисячі п'ятсот п'ять) грн. 36 коп. - заборгованості за фактичне користування приміщенням, 63 387 (шістдесят три тисячі триста вісімдесят сім) грн. 54 коп. - заборгованості з оплати комунальних послуг, 6 317 (шість тисяч триста сімнадцять) грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.06.13.

Суддя Т.М. Ващенко