Рішення

від 06.06.2013 по справі 911/1908/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" червня 2013 р. Справа № 911/1908/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіус пром»

до Приватного підприємства «Техноінтер»

про стягнення 19 868,19 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Глеваський В.В. - представник за довіреністю №06/02 від 04.06.2013 року;

від відповідача: не з'явились;

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

20.05.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтіус пром» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою № 05/02 від 20.05.2013 року (вх. № 1881) до Приватного підприємства «Техноінтер» про стягнення 19 868,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором №2801 від 28.01.2013 року, а саме щодо здійснення повної та своєчасної оплати за виконані роботи, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 17 940,00 грн. основного боргу, 560,32 грн. пені, 1 255,80 грн. штрафу та 112,07 грн. 3% річних, а всього 19 868,19 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.05.2013 року порушено провадження у справі № 911/1908/13 та призначено розгляд справи на 06.06.2013 року.

Одночасно з позовною заявою позивач подав клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на поточний рахунок відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.05.2013 року відмовлено в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 06.06.2013 року представник позивача по справі підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення з підстав, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 06.06.2013 року представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що також свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, відзиву на позовну заяву з документальним запереченням позовних вимог не надав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Господарським судом у судовому засіданні 06.06.2013 року на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, господарський суд, встановив:

28.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтіус пром» (виконавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Техноінтер» (замовник за договором, відповідач у справі) було укладено договір №2801 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги з монтажу світлотехнічного обладнання будинків по вул. Андріївський Узвіз, надалі іменується Об'єкт, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу згідно Акту приймання виконаних робіт.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що загальна договірна вартість робіт становить 27 450,00 грн., крім того ПДВ - 5 490,00 грн., що разом складає 32 940,00 грн .

Згідно п. 4.2 договору фінансування робіт здійснюється в наступному порядку:

4.2.1 протягом виконання робіт замовник здійснює авансування згідно виставлених виконавцем рахунків.

4.2.2 аванс складає 12 500,00 грн., крім того ПДВ - 2 500,00 грн., що разом складає 15 000,00 грн.

Остаточний розрахунок за виконані роботи замовник здійснює на поточний рахунок виконавця протягом 5-ти банківських днів на підставі підписаного Акту Приймання виконаних робіт (п. 4.2.4 договору).

Згідно п. 5.1 договору термін виконання монтажних робіт - до 28 лютого включно.

Даний договір, згідно п. 11.1, набуває юридичної сили з моменту підписання його належним чином уповноваженими на то представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору позивач у встановлений договором строк належним чином виконав роботи на суму 32 940,00 грн.

Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справ копією та оглянутим в судовому засіданні оригіналом Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2013 року. Вказаний Акт підписаний 26.02.2013 року уповноваженими особами сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб.

Як встановлено господарським судом, відповідачем на виконання п. 4.2.2 договору перераховано позивачу аванс у сумі 15 000,00 грн. , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №752 від 28.01.2013 року.

Однак, остаточний розрахунок за виконані згідно договору роботи на суму 17 940,00 грн. (32 940,00 грн. - 15 000,00 грн.) відповідачем здійснено не було.

Жодних доказів, що підтверджують виконання відповідачем своїх зобов'язань у повному обсязі сторонами суду не надано.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. №03/04 від 15.03.2012 року, в якій зазначає, що з 06.03.2013 року має місце прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача у сумі 17 940,00 грн. та вимагає провести оплату вказаної заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання претензії. Докази направлення претензії наявні в матеріалах справи

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач залишив претензію без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двосторонніми.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Аналогічні положення містять вимоги ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Господарським судом встановлено, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами, у п. 6.1 договору узгоджено строк оплати товару, а саме зазначено, що остаточний розрахунок за виконані виконавцем роботи проводиться замовником не пізніше 5-ти банківських днів з моменту підписання останнього Акту прийому-передачі виконаних робіт .

Таким чином, виходячи з умов договору та підписаного сторонами 26.02.2013 року Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2013 року, відповідач повинен був оплатити виконані роботи до 05.03.2013 року (включно).

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань у повному обсязі та в строк обумовлений договором, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 17 940,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем за порушення строків розрахунку нарахована відповідачу пеня, за період з 06.03.2013 року по 20.05.2013 року у сумі 560,32 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 7.4 договору передбачено, що за порушення замовником строків розрахунку відповідно до умов договору, останній сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день затримки, але не більше подвійної ставки НБУ.

Беручи до уваги вимоги ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та укладеного між сторонами договору, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 560,32 грн. пені підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів нарахований відповідачу штраф згідно ч. 2 ст. 231 ГК України у розмірі 7% від вартості робіт, з яких допущено прострочення.

Розглянувши дану позовну вимогу, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ні позивач, ні відповідач не належать до державного сектора економіки, а договір №2801 від 28.01.2013 року не є державним контрактом та виконання зобов'язання за ним не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 255,80 грн. штрафу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також, позивачем за прострочення оплати виконаних робіт нараховані відповідачу 3% річних у сумі 112,07 грн. за період з 06.03.2013 року по 20.05.2013 року.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірною.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 112,07 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 18 612,39 грн ., з яких 17 940,00 грн. основного боргу, 560,32 грн. пені та 112,07 грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 1 255,80 грн. штрафу, суд відмовляє.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

З огляду на викладене та враховуючи обставини справи, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Техноінтер» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Залізнична, будинок 97А, ідентифікаційний код 35046363) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіус пром» (09112, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Пушкінська, будинок 26, квартира 172, ідентифікаційний код 37082644) 17 940 (сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 00 коп. основного боргу, 560 (п'ятсот шістдесят) грн. 32 коп. пені, 112 (сто дванадцять) грн. 07 коп. 3% річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 11.06.2013 року