Рішення

від 07.06.2013 по справі 159/2508/13-ц

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/2508/13-ц

Провадження № 2/159/738/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Ковель 07.06.2013

Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням

судді - Восковської О.А.

за участі секретаря - Канашкової О.М.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Маханько Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малого колективного підприємства «Чарівниця» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Малого колективного підприємства «Чарівниця» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом директора МКП «Чарівниця» від 05 квітня 2013 року вона була звільнена з роботи закрійника, де працювала тривалий час, за прогули без поважних причин, вчинені з 04 березня 2013 року. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки прогулів у вказаний період часу, як і в інший період, вона не вчиняла, з 01 по 28 березня 2013 року знаходилась на лікарняному, про що повідомляла відповідача, після чого виходила на роботу по мірі можливості, оскільки усі члени її сім»ї є інвалідами та потребують її допомоги, однак, роботу не прогулювала, частину роботи виконувала удома. Із урахуванням наведеного просить поновити її на попередньому місці роботи - закрійником МКП «Чарівниця», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені нею позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснила сулу, що вона являється однією із співзасновників МКП «Чарівниця», свою роботу виконує добросовісно, на роботу певний період часу не виходила, оскільки директором не створено належних умов праці, а саме - в зимовий період приміщення ательє погано опалюється, крім того, свою роботу вона виконувала у себе вдома, оскільки на її утриманні матір, чоловік та син, які є інвалідами та потребують її допомоги. У вказаний в наказі про звільнення період вона знаходилась на лікарняному, про що повідомляла директора. Пояснила також, що після звільнення продовжувала приходити на роботу та приймати замовлення на пошиття та ремонт речей і продовжує це роботи по даний час. Крім того, пояснила, що їй відомо про те, що відповідачем видано наказ про її поновлення на попередньому місці роботи з дня звільнення та не заперечує того факту, що отримала на рахунок кошти в сумі 572,76 грн., однак, просить знову поновити її на роботі та стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в розмірі 3000 грн., оскільки внаслідок її незаконного звільнення позивач змушена була відшуковувати додаткові види заробітку, щоб утримувати сім»ю, переносила душевні хвилювання і їй було завдано моральної шкоди такими незаконними діями відповідача.

Представник відповідача Маханько Т.В. позов визнала частково та пояснила суду, що ОСОБА_1, будучи однією із співзасновників МКП «Чарівниця», тривалий час, починаючи з вересня 2012 року, прогулює роботу, виходить працювати лише тоді, коли сама цього забажає, і на зауваження колег, а їх працює в колективі лише п»ять чоловік, позивач ніяк не реагує. Із початку поточного року про факти відсутності ОСОБА_1 на робочому місці вони почали відмічати в табелі обліку робочого часу, і, відповідно, в січня та березні 2013 року остання жодного дня не виходила на роботу, а в лютому місця поточного року працювала лише шість днів, пояснюючи це тим, що вона змушена доглядати за хворими родичами. Пояснила також, що на підприємстві відсутній профспілковий орган і усі рішення приймаються зборами співзасновників, на яких у 2012 році було прийнято рішення про встановлення на підприємстві двох годинного робочого дня, однак, ОСОБА_1, яка знову була відсутньою на роботі, та не приймала участі у засіданні зборів, пізніше відмовилась розписатись про ознайомлення з наказом та з рішенням зборів, і вважає, що у неї на даний час шести годинний робочий день та двох змінний графік роботи, якого на підприємстві не має. Пояснила, що позивач ні за графіком роботи відповідача, ні за своїм власним графіком на роботу не виходить, а вчиняє так, як вважає за потрібне, при цьому, вимагає оплати своєї праці як за шести годинний робочий день. Також пояснила, що наказом від 30 травня 2013 року позивача поновлено на попередньому місці роботи з 05 квітня 2013 року та скасовано попередній наказ про її звільнення, а також виплачено компенсацію за весь час вимушеного прогулу в розмірі 572,76 грн., виходячи з середньомісячного заробітку позивача. Не визнає заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 внаслідок її звільнення та просить відмовити у задоволенні вимоги останньої про стягнення моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, при цьому, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як вбачається із Статут Малого колективного підприємства «Чарівниця», останні є окремою юридичною особою, мають свій рахунок у банку, мають печатку і засновниками підприємства (співвласниками) є семеро фізичних осіб (у тому числі, і позивач та представник відповідача), при цьому, вищим органом Підприємства є Збори Співвласників Підприємства (а.с.40-47).

Факт звільнення ОСОБА_1 з посади закрійника МКП «Чарівниця» з 05.04.2013 року за прогули без поважних причин, учинені з 04 березня 2013 року підтверджується наказом №2 від 05 квітня 2013 року(а.с.3) та протоколом №1 від 01.03.2013 року зборів засновників МКП «Чарівниця», згідно якого таке рішення було прийнято саме зборами співзасновників підприємства(а.с.4-6).

Разом з тим, як вбачається з іншого наказу №4 від 30 травня 2013 року, вище згаданий наказ про звільнення позивача з роботи було скасовано та ОСОБА_1 поновлено на попередньому місця роботи з 05.04.2013 року (тобто, з дня її звільнення) з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу (а.с.70).

Крім того, як вбачається із записів у трудовій книжці ОСОБА_1, записи про її звільнення чи про поновлення на роботі взагалі відсутні, - оскільки, як пояснила представник відповідача та визнала позивач, трудова книжка постійно знаходиться у ОСОБА_1 і остання відмовляється надавати її роботодавцю, - і останнім записом у трудовій книжці позивача є запис за №14 від 25.01.2002 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу в КП «Чарівниця» закрійником (а.с.7-10).

Таким чином, вимога позивача в частині поновлення її на попередньому місці роботи є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, оскільки, як встановлено судом вище, 30 травня 2013 року ОСОБА_1 уже поновлена на роботі закрійника МКП «Чарівниця» з 05 квітня 2013 року.

Як вбачається з довідки МКП «Чарівниця» від 22.05.2013 року(а.с.39) та розрахунку (а.с.71) середньоденна заробітна плата позивача протягом останніх шести місяців - з жовтня 2012 року по березень 2013 року - становила 15 грн.48коп., при цьому, згідно табелів робочого часу у січні 2013 року ОСОБА_1 жодного дня не виходила на роботу та не відпрацювала жодної години (а.с.63), у лютому 2013 року позивач протягом шести днів була на роботі та відпрацювала по дві години на день (а.с.64), у березні та квітні 2013 року ОСОБА_1 також не відпрацювала жодної години робочого часу (за межами лікарняного) (а.с.61,62). Дані обставини підтверджуються і актами про відсутність позивача на роботі без поважних причин 03 січня 2013 року, 09 січня 2013 року, 31 січня 2013 року, 05 квітня 2013 року (а.с.56, 58, 59, 60).

Із урахуванням того, що позивача було звільнено з роботи з 05.04.2013 року та поновлено її на роботі 30.05.2013 року, вимушений прогул останньої складає 37 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу позивача вираховується шляхом множення кількості робочих днів під час вимушеного прогулу на середньоденну заробітну плату останньої - 37х15,48 грн.=572,76 грн.

Факт виплати відповідачем позивачу вказаного вище розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтверджено платіжною відомістю зав червень 2013 року (а.с.69) та квитанцією Укрпошти про перерахунок коштів ОСОБА_1 від 03.06.2013 року (а.с.72).

Доказів, які б спростовували наведені вище встановлені судом обставини стороною позивача не надано.

Таким чином, судом встановлено, що 03.06.2013 року позивачу повністю виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідачем і вимога ОСОБА_1 в частині стягнення з МКП «Чарівниця» на її користь таких виплат є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Разом з тим, статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року (із змінами, внесеними згідно з Постановами ПВСУ №5 від 25.05.2001 року та № 1 від 27.02.2009 року), «…відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення , переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров»я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов»язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.»

Як встановлено судом вище, факт звільнення позивача з роботи мав місце 05 квітня 2013 року, а причиною такого звільнення стало вчинення позивачем прогулів з 04 березня 2013 року, про що зазначено в наказі про звільнення((а.с.3).

Згідно листка непрацездатності серії АВЦ № 151478 ОСОБА_1, починаючи з 01 березня 2013 року перебувала на лікарняному до 22 березня 2013 року включно (а.с.13), а згідно листка непрацездатності серії АВЦ №1515 первинний листок непрацездатності було продовжено і позивач знаходилась на лікарняному до 28 березня 2013 року включно (а.с.13), тобто, була тимчасово непрацездатна, про що остання пояснювала і в судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, звільняючи ОСОБА_1 з роботи 05.04.2013 року, - в період, коли остання уже не перебувала на лікарняному - однак, у зв»язку із вчиненням останньою прогулів без поважних причин. Вчинений з 04 березня 2013 року, відповідач не врахував того, що ОСОБА_1, починаючи з 01 березня 2013 року вже була тимчасово непрацездатною, а, отже, не вчиняла прогулів без поважних причин з 04.03.2013 року і, відповідно до вимог ст.40 КЗпП України таке звільнення позивача було проведено з порушенням норм трудового законодавства. Крім того, у наказі про звільнення позивача відповідач не вказав кінцевої дати вчинення прогулу позивачем, що позбавляє суд можливості встановити таку дату на даний час.

Із урахуванням наведеного, факт наявності порушення відповідачем прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення позивача) встановлено в ході судового розгляду справи.

Як пояснила суду позивач, на її утриманні знаходяться син, чоловік та матір, кожен з яких є інвалідами - і дана обставина підтверджена довідками МСЕК (а.с.17,18,19), - а тому вона фактично утримує та доглядає одна за усіма членами сім»ї, тоді як після звільнення її з роботи за прогули, які вона не вчиняла, позивач змушена була відшуковувати інші види заробітку, що призводило до погіршення стосунків у сім»ї та з бувшими колегами, у зв»язку з чим позивач переносила душевні страждання і така вимушеність змін у її життєвих і виробничих стосунках завдала їй моральних страждань, які вона оцінює у 3000 гривень, які і просить стягнути з відповідача.

Отже, заподіяння позивачу внаслідок порушення відповідачем прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин моральних страждань також встановлено у ході судового розгляду справи і моральна шкода підлягає відшкодуванню останній.

Однак, з огляду на те, що тривалість незаконного звільнення позивача з роботи мала місце протягом менше як двох місяців (з 05.04.2013 року по 30.05.2013 року), відповідач у добровільному порядку усунув допущені ним порушення, поновивши ОСОБА_1 на роботі 30.05.2013 року з дня її звільнення, скасувавши, при цьому, попередній наказ про звільнення позивача та виплатив у добровільному порядку середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, - про що було встановлено судом вище, - а також, враховуючи те, що сама позивач протягом січня-лютого 2013 року без поважних причин була відсутня на роботі протягом фактично усього періоду робочого часу (за виключенням шести робочих днів по дві години роботи у лютому 2013 року), тобто, фактично вчиняла прогули, за які, однак, до неї не було застосовано заходів впливу, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що заявлений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди (3000 гривень) не відповідає фактично перенесеним нею моральним стражданням, які остання переносила внаслідок її незаконного звільнення і з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 200 гривень.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати також підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 15,30, 60, 61, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.40, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року (із змінами, внесеними згідно з Постановами ПВСУ №5 від 25.05.2001 року та № 1 від 27.02.2009 року), суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Малого колективного підприємства «Чарівниця» (юридична адреса м. Ковель, вул. Косачів, 8, код ЄДРПОУ 31495744, р.н. ЄДР 10002264483) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 (двісті) гривень.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Малого колективного підприємства «Чарівниця» про поновлення її на роботі закрійника з 05.04.2013 року та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Стягнути з Малого колективного підприємства «Чарівниця» (юридична адреса м. Ковель, вул. Косачів, 8, код ЄДРПОУ 31495744, р.н. ЄДР 10002264483) на користь держави судові витрати у справі в розмірі 229 (двісті двадцять дев»ять) гривень 40 (сорок) копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення - в цей же строк з дня отримання ними копії цього рішення суду.

ГоловуючаО. А. Восковська