Рішення

від 10.06.2013 по справі 918/488/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. Справа № 918/488/13

Суддя Романюк Р.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарним'ясопром"

про стягнення 35 463 грн. 15 коп.

В засіданні приймали участь представники:

від позивача: Смиковський Д.П. (довіреність № 1 від 02.04.2013 року).

від відповідача: Вовчук Р.М. (довіреність від 11.01.2013 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарним'ясопром" про стягнення 35 463 грн. 15 коп., в т. ч. 30 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 773 грн. 01 коп. - інфляційних, 2 690 грн. 14 коп. 3 % річних та 3 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 73 від 31.07.2009р. він здійснив перерахування грошових коштів в сумі 150 000 грн. як попередню оплату за товар (м'ясо яловичини), який фактично поставлений не був, а тому, враховуючи, що відповідачем отримані кошти повернуті лише частково, залишок заборгованості в сумі 30 000 грн. 00 коп., з урахуванням інфляційних та 3 % річних просить суд стягнути у примусовому порядку.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.04.2013 року порушено провадження у справі № 918/488/13 та призначено справу до розгляду на 24.04.2013 року.

Ухвалою суду від 24.04.2013 року в зв'язку з нез'явленням у судове засідання відповідача розгляд справи відкладено на 15 травня 2013 року.

15.05.2013 року до канцелярії господарського суду Рівненської області від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності, відповідно до якої останній просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, просив у позові відмовити.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарним'ясопром" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" (покупець) укладено Договір купівлі - продажу товарів № 02-2009 (далі - Договір) (а.с. 9-12) за умовами якого одна сторона (продавець) зобов'язується передати товар у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п.п. 5.1., 5.4. Договору, продавець передає покупцеві товар (партію товару) на умовах франко-склад продавця (інкотермс 2000 Міжнародні правила тлумачення торгових термінів, від 01.01.2000р.). Прийнятий товар за якістю, вагою, кількістю після підписання товарно-транспортної накладної чи акта приймання-передачі товару переходить у власність покупця.

Продавець завжди направляє покупцеві по факсу рахунок-фактуру на партію товару (п. 6.1. Договору).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Як вбачається з зібраних у справі доказів, позивач на підставі виставленої відповідачем рахунку-фактури № 73 від 31.07.2009 року, перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 150 000,00 грн., в якості попередньої оплати за товар (м'ясо яловичини), що підтверджується наданою Позивачем банківською випискою від 31.07.2009/30.07.2009 року (а.с. 13-16).

Доказів поставки товару відповідачем суду не подано.

21.09.2009 року позивачем направлено лист відповідачу з проханням повернути грошові кошти, які були перераховані 31.07.2009 року згідно рахунку-фактури № 73 від 31.07.2009 року в розмірі 150 000,00 грн.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи та вбачається із залучених до справи банківських виписок від 16.11.2009/13.11.2009 року, 25.12.2009/24.12.2009 року та від 09.04.2010/08.04.2010 року відповідачем грошові кошти повернуті лише частково - у сумі 120 000 грн. 00 коп.

23.08.2011 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1/22/08 від 22.08.2011 року з вимогою повернути 30 000, 00 грн., яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, коли перерахування позивачем грошових коштів підтверджується зібраними у справі доказами, то за відсутності доказів поставки товару з боку відповідача, позовні вимоги в частині стягнення 30 000 грн. 00 коп. боргу судом визнаються обґрунтованими.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що покупець припустився прострочення виконання зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні та 3 % річних, розмір яких за підрахунками останнього складає 2 773 грн. 01 коп. та 2 690 грн. 14 коп., відповідно.

Разом з тим, перевіривши подані позивачем розрахунки, судом встановлено невідповідність нарахування інфляційних за спірний період вимогам чинного законодавства. Так зокрема, у визначеному позивачем періоді (09.04.2010р. по 05.04.2013р.) інфляційне збільшення суми боргу складає 2 670 грн. 00 коп., а отже обгрунтованою судом визнається саме ця сума.

Що стосується заперечення відповідача та посилання на договірний характер спірних правовідносин і, відповідно, сплив строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам) ( п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем часткове погашення боргу було здійснено 09.04.2010 року, а позов заявлено позивачем 05.04.2013р., тобто в межах строків позовної давності визначених ст. 257 ЦК України, посилання відповідача про пропуск строку позовної давності як на підставі для відмови у позові, судом визнається безпідставним.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача судових витрат, у тому числі 3 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката (правову допомогу).

В обґрунтування витрат позивача, суду надано:

- договір про надання адвокатської (правової) допомоги, укладений 02.04.2013р. між позивачем та адвокатом - Смиковським Дмитром Петровичем;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Смиковського Дмитра Петровича №2363/10;

- квитанція № 2/04/13 від 02.04.2013 року про одержання від позивача 3 000 грн. 00 коп. за зазначеним договором. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина 3 статті 30 цього Закону).

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним ( п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002 р . "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів").

Враховуючи, що представництво інтересів позивача в суді забезпечував адвокат Смиковський Д.П. і надані послуги підтверджуються договором про надання адвокатської (правової) допомоги від 02.04.2013 року, вартість яких - 3 000,00 грн. фактично сплачено адвокату згідно квитанції № 2/04/13 від 02.04.2013 року, суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог в цій частині, а відтак, зважаючи на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати у тому числі і витрати позивача сплачені за послуги адвоката, покладаються на відповідача у справі.

За таких обставин, коли наявність заборгованості та її розмір підтверджується зібраними у справі доказами, а нарахування інфляційних та трьох процентів річних (з урахуванням здійсненого судом перерахунку інфляційних) не суперечить вимогам чинного законодавства, суд визнає позовні вимоги про стягнення 30 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 670 грн. 00 коп. інфляційних та 2 690 грн. 14 коп. - 3 % річних такими, що підлягають частковому задоволенню, з покладенням судових витрат на відповідача.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарним'ясопром" (34503, Рівненська область, м. Сарни, вул. Матросова, 2, код ЄДРПОУ 32256351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБР-БЕСТЕН" (03148, м. Київ, вул. Пшенична, 2, код ЄДРПОУ 32595176) 30 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 670 грн. 00 коп. інфляційних, 2 690 грн. 14 коп. 3 % річних, 3 000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 1 720 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "13" травня 2013 року.

Суддя Романюк Р.В.