Ухвала

від 04.06.2013 по справі 2/385-21/221(2/430-15/58)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 127246/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Коваля Р.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу приватної агрофірми ім. І.Франка на рішення господарського суду Львівської області від 08 листопада 2005 року у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області до приватної агрофірми ім. І.Франка про стягнення заборгованості ,-

В С Т А Н О В И В :

25 лютого 2004 року управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом, в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило стягнути з приватної агрофірми ім. І.Франка с. Берездівці Миколаївського району Львівської області заборгованість із сплати штрафних санкцій в сумі 5400 грн. та пені в сумі 2290,91 грн., а всього 7690,91 грн..

Справа розглядалась судами неодноразово і рішенням господарського суду Львівської області від 08 листопада 2005 року позов задоволено в повному обсязі та ухвалено стягнути з приватної агрофірми ім. І.Франка с. Берездівці Миколаївського району Львівської області на користь управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області 5400 грн. штрафних санкцій та 2290,91 грн. пені.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, приватна агрофірма ім. І.Франка подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що розрахунок неустойки (штрафу, пені) проведено із заборгованості станом на 01.01.2002 р. в розмірі 6435,00 грн.. Фактично ж, така заборгованість відповідає заборгованості Агрофірми, починаючи від вересня 2000 року. Тобто, на момент подачі позовної заяви (18.02.2004 р.) неустойка нарахована за період 3 роки і 4 місяці.

Таким чином, позивачем грубо порушено вимоги ст. 71 Цивільного кодексу України 1963 року стосовно дотримання загального трирічного строку позовної давності щодо стягнення суми основного боргу і вимоги ст. 72 цього ж Кодексу стосовно дотримання скороче ного 6-місячного строку позовної давності щодо стягнення неустойки. Аналогічний строки трирічний строк позовної давності щодо стягнення суми основного боргу та 6-місячний - строк позовної давності на стягнення неустойки передбачено статтями 256 та 258 ЦК України 2004 року.

З огляду на викладене, позивач вважає, що з врахуванням строків позовної давності задоволенню підлягає сума штрафу в розмірі 334,18 грн. та пені в розмірі 55,20 грн., а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в зазначених сумах.

Оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до пункту 2 частини 1 статі 197 КАС України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що за період з 01.10.2001 року по 30.08.2002 року в приватної агрофірми ім. І.Франка утворилась заборгованість з платежів до Пенсійного фонду України в сумі 10801 грн., на яку позивачем проводилось нарахування штрафних санкцій в сумі 5400 грн. та пені в сумі 2290,91 грн., що підтверджується розрахунком штрафних санкцій №3386/06-24 від 11.10.2004 року, копіями платіжних документів, листом №3601/06-24 від 21.10.2004 року.

17 жовтня 2003 року УПФ в Миколаївському районі прийнято рішення за № 59 про застосування до приватної агрофірми ім. І.Франка штрафних санкцій в сумі 5400 грн. за прострочення сплати страхових платежів.

В жовтні позивач направив на адресу відповідача повідомлення від17 вересня 2003 року про сплату боргу в сумі 5400 грн., а в листопаді 2003року - претензію про сплату заборгованості по штрафних санкціях в сумі 5400 грн. та пені в сумі 2290,91 грн..

Розрахунок штрафних санкцій та пені відповідачем не спростовується.

До набрання чинності з 1 січня 2004 року Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" спірні правовідносини регулювались Законом України від 21.12.2000, № 2181-III ,,Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон - 2181-III).

Згідно преамбули Закону-2181-III цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону-2181-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону-2181-III пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону-2181-III визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Оскільки відповідач протягом 2001- 2002 років мав заборгованість зі сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 10801 грн., УПФУ в Миколаївському районі в жовтні 2003 року правомірно, у відповідності до вимог Закону-2181-III, в межах передбаченого статтею 15 цього Закону (який є спеціальним щодо стягнення податків, зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) строку -1095 днів, застосував штрафні санкції в сумі 5400 грн. (50% від суми боргу) та нарахував пеню.

Рішення позивача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені позивачем не оскаржене, на час винесення судом першої інстанції оскарженого рішення і на даний час є чинним, а тому підлягає до виконання.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального права.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу приватної агрофірми ім. І.Франка залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 08 листопада 2011 року у справі № 2/385-21/221(2/430-15/58) - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

Р.Й.Коваль