Рішення

від 11.06.2013 по справі 910/5805/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5805/13 11.06.13

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Сувенір», м.Київ, ЄДРПОУ 02970406

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Борком», м.Київ, ЄДРПОУ 31957823

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд», м.Київ, ЄДРПОУ 34189649

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Волкова А.Л. - по дов.

Олексійчук Т.В. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Сувенір», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Борком», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме нежитлових приміщень та нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, 30, який укладений 08.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борком».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на недійсність договору купівлі-продажу від 08.06.2007р., оскільки на момент його вчинення договір купівлі-продажу, укладений 15.01.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські сувеніри» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд», було визнано недійсним в судовому порядку. При цьому, за твердженням позивача, власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, 30, на момент вчинення спірного правочину та станом на теперішній час є Публічне акціонерне товариство «Сувенір».

Відповідачі 1, 2 в судове засідання 11.06.2013р., як і в попередні судові засідання, не з'явились. Відзиви на позовну заяву не надали, представника не направили, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Борком» були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на теперішній час є: 03062, м.Київ, Шевченківський район, вул.Гончарова, буд.16 кв.12, а відповідача 2 - 01025, м.Київ, Шевченківський район, вул.Володимирська, буд.7 оф.1.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України були направлені ухвали від 28.03.2013р., 10.04.2013р., 22.05.2013р., 05.06.2013р. з метою повідомлення відповідачів 1, 2 про час та місце розгляду справи.

Направлена судом кореспонденція була повернута відділеннями поштового зв'язку з відмітками «Організацію не розшукано», «За зазначеною адресою організація не перебуває».

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Борком», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідачів 1, 2 про дату, час та місце розгляду справи.

Наразі, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що відповідачі в судове засідання не з'явились і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд встановив:

Правом власності згідно з ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.321 вказаного Кодексу право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі свідоцтвом про право власності серії МК №010002058, яке видане 04.02.1999р. Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації, власником майнового комплексу площею 7131,7 кв.м, який складається з 4 будівель та споруд, зазначених в додатку, та розташований за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, буд.30, є Акціонерне товариство відкритого типу промислово-торговельна фірма «Сувенір».

14.11.2001р. Головним управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації було видано свідоцтво про право власності серії МК №010004574, відповідно до якого Акціонерне товариство відкритого типу промислово-торговельна фірма «Сувенір» є власником майнового комплексу площею 7433,8 кв.м, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, буд.30, який складається з 16 будівель та споруд, зазначених в додатку.

За змістом листа вих.№34574(И-2012) від 19.09.2012р. Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна станом на 18.09.2012р. за Акціонерним товариством відкритого типу промислово-торговельною фірмою «Сувенір» на праві власності зареєстровані нежилі будівлі та нежилі приміщення загальною площею 9609,6 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, буд.30, на підставі рішення від 12.05.2006р. Вишгородського районного суду Київської області.

Відповідно до нової редакції статуту позивача, який було зареєстровано 19.05.2011р. державним реєстратором Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, найменування Акціонерного товариства відкритого типу промислово-торговельної фірми «Сувенір» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Сувенір».

За таких обставин, за твердженням позивача, Публічне акціонерне товариство «Сувенір» є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Бориспілька, буд.30.

Відповідно до змісту рішення від 15.06.2007р. господарського суду м.Києва у справі №21/313, 19.08.2006р. між Акціонерним товариством відкритого типу промислово-торговельною фірмою «Сувенір» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські сувеніри» було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень у м.Києві по вул.Бориспільська, буд.30.

15.01.2007р., як вбачається зі змісту вказаного судового акту, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке розташовано за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, буд.30, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські сувеніри» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд».

08.06.2007р. договір купівлі-продажу нежилих приміщень та нежилих будівель, площею 9517,6 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Бориспілька, буд.30, було підписано між відповідачем 1, Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» (продавець) та відповідачем 2, Товариством з обмеженою відповідальністю «Борком» (покупець).

Однак, рішенням від 15.06.2007р. господарського суду м.Києва у справі №21/313, яке було залишено без змін постановою від 23.10.2007р. Київського апеляційного господарського суду, договір купівлі-продажу від 19.08.2006р., що укладений між Акціонерним товариством відкритого типу промислово-торговельною фірмою «Сувенір» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські сувеніри», а також договір купівлі-продажу від 15.01.2007р., що укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські сувеніри» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд», були визнані недійсними.

Постановою від 13.02.2008р. Вищого господарського суду України постанову від 23.10.2007р. Київського апеляційного господарського суду по справі 21/313 залишено без змін.

Позивач, звертаючись до суду з розглядуваним позовом, посилається на наявність у нього права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, буд.30, а тому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 08.06.2007р., який було укладено між відповідачами, оскільки продавець за спірним договором з урахуванням судових рішень по справі №21/313 не мав права на відчуження майна, яке йому не належить.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вказувалось вище, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, який укладений 08.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борком», з огляду на те, що продавець за договором не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Разом з цим, за змістом листа від 24.11.2008р. Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Відповідно до п.10 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Як було встановлено судом, відповідач 2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» придбав нежилі приміщення, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, 30, за договором, який було визнано недійсним рішенням від 15.06.2007р. господарського суду м.Києва по справі №21/313. Тобто, відчуження нерухомого майна за договором, який оспорюється у даній справі, було вчинено після недійсного правочину.

Тому, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.06.2007р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борком», не є належним способом захисту прав Публічного акціонерного товариства «Сувенір», оскільки не призведе до їх поновлення.

Такі висновки господарського суду підтверджуються правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 04.12.2012р. по справі №3-55гс12, від 11.12.2012р. по справі №3-65гс12.

За змістом постанови Верховного Суду України від 13.07.2004р. у справі №10/732, п.4.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.

За таких обставин, враховуючи позицію Верховного суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Сувенір», м.Київ до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Борком», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме нежитлових приміщень та нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, 30, який укладений 08.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борком», є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Сувенір», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Борком», м.Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд», м.Київ про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, а саме нежитлових приміщень та нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Бориспільська, 30, який укладений 08.06.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борком».

У судовому засіданні 11.06.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.06.2013р.

Суддя М.О. Любченко