Рішення

від 17.06.2013 по справі 904/3120/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.06.13р. Справа № 904/3120/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Дніпро", м. Дніпропетровськ

про стягнення 36 625 грн. 65 коп.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Гузар А.С., довір. від 16.05.13р.;

від відповідача: Баштаненко Т.С., дов. від 02.01.13р.

Суть спору :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Дніпро" (далі - відповідач) суму 32 605,64 грн. основного боргу, 4 020,91 грн. пені, а всього 36 625,65 грн. заборгованості за порушення виконання зобов'язань за договором № 1-03 від 01.03.12р.

Заявою від 05.06.13р. позивач зменшив позовні вимоги, та просить стягнути з відповідача суму 32 605,64 грн. основного боргу, 3 337,96 грн. пені, а всього 35 943,60 грн. заборгованості за порушення виконання зобов'язань за договором № 1-03 від 01.03.12р.

Відповідач надав відзив на позов, за змістом якого останній зазначає, що основна заборгованість за Договором становить 32 105,00 грн., а також просить суд відмовити у стягненні пені, оскільки здійснений позивачем розрахунок пені вважає неправомірним.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

01.03.2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупцем) було укладено договір №1-03 (далі - Договір), згідно з умовами якого постачальник продає, а покупець приймає та сплачує автошини, акумулятори (далі - товар), у кількості згідно рахунку-фактуру (п.1.1 Договору).

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

За умовами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 55 855,68 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми видатковими накладними з підписами та відбитками печатки підприємств обох сторін (а.с.15-17, 19-21).

За умовами п.2.2.1 Договору покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання товару при покупці цільнометалокордових шин КАМА, або не пізніше 14 календарних днів з дня отримання товару при покупці шин інших виробників та акумуляторів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару виконав частково, у зв'язку з чим, у останнього виникла основна заборгованість перед позивачем, яка згідно розрахунку позивача становить 32 605,04 грн. (а.с.29).

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що при здійсненні розрахунку позовних вимог, останнім допущено арифметичну помилку, тому вірною сумою, яку позивач просить стягнути з відповідача є 32 605,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату зазначеної заборгованості, яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Так, згідно заяви про зменшення позовних вимог від 05.06.13р., розмір пені, яка нарахована позивачем на підставі умов п.5.1 Договору, за період з 10.07.12р. по 10.01.13р. становить 3 337,76 грн.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості та пені.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ході перевірки розрахунку суми основної заборгованості, встановлено, що 13.12.12р. відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 500, 00 грн., що не враховано позивачем під час розрахунку боргу, тому суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення суми основної заборгованості частково, на суму 32 105,00 грн., тоді як в решті відмовляє за безпідставністю.

Щодо нарахування пені, суд зазначає, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 10.07.12р. по 10.01.13р., але згідно додатку до Договору (а.с.13), сторони змінили строки оплати, тому право вимоги у позивача виникає з 16.02.13р., а відтак у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені на суму 3 337,76 грн. слід відмовити.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Наведене є підставою для часткового задоволення позову.

Як свідчать матеріали справи, при подачі позовної заяви позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням про забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які обліковуються на поточному рахунку № 26006001092781 в ДРО ПАТ «КБ Крещатик», МФО 300670 та на рахунках в інших кредитно-фінансових установах у межах заявленої суми позову в розмірі 36 625,65 грн.

В обґрунтування даної вимоги позивач послався на те, що у разі неприйняття мір до забезпечення позову у подальшому утрудниться чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

З урахуванням вищевикладеного та у відповідність ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєю ініціативою має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що дізнавшись про заявлений позов, відповідач може зняти усі кошти з рахунку.

Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення ускладнень у виконанні судового рішення.

Разом з тим, як вбачається з вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не доведено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування вищевказаних заходів.

Відповідно до змісту статті 66 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання про забезпечення позову суд з'ясовує обсяг позовних вимог, здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів - з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також з огляду на те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців - учасників судового процесу.

Більш того, ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Частиною 7 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається зі змісту клопотання про забезпечення позову, відповідних доводів в обґрунтування вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, позивач не наводить.

Більш того, у розумінні положень розділу 10 Господарського процесуального кодексу України "Забезпечення позову", розглядаючи вимогу про забезпечення позову суд оцінює, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, змістом якої є накладення арешту на грошові кошти відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За умовами ч. 3 ст. 7 цього ж Закону, повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2012 року за № 7 визначено, що Законом України «Про судовий збір» передбачено (абзац третій частини другої статті 6) зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" суму судового збору в розмірі 1 720, 50 грн. (одна тисяча двадцять грн. 50 коп.), зарахованого на підставі платіжного доручення №3538 від 26.12.12р. про сплату судового збору в розмірі 1 701,00 грн. та № 4109 від 20.03.13р. про сплату судового збору в розмірі 19,50 грн., оригінали яких наявні у справі № 904/3120/13.

Згідно ст. 49 ГПК України, сплата судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Дніпро" (49041, м. Дніпропетровськ, ж/м Тополя-3, буд.47, корп.1; ЄДРПОУ 35112687) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 85; ЄДРПОУ 32757679) суму 32 105,00 грн. (тридцять дві тисячі сто п'ять грн. 00 коп.) основного боргу, 1 536,76 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість грн. 76 коп.) судового збору.

В решті позову - відмовити .

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Винести ухвалу про повернення з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю " Шинторгсервис " (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 85; ЄДРПОУ 32757679) суму судового збору в розмірі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.), зарахованого на підставі платіжних доручень №3538 від 26.12.12р. про сплату судового збору в розмірі 1 701,00 грн. та № 4109 від 20.03.13р. про сплату судового збору в розмірі 19,50 грн., оригінали яких наявні у справі № 904/3120/13.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано - 13.06.13р.