Постанова

від 28.05.2013 по справі 801/4013/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2013 р. (13:04) Справа №801/4013/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Кузьміна О.В., представника відповідача - Шполянського Л.К., паспорт серії НОМЕР_1, представника відповідача - Равіча К.В., довіреність №24 від 13.03.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Підприємства «ЛЕАЛ»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "ЛЕАЛ" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0006371502 від 28.03.2013 року про збільшення сум грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20071,25грн., у тому числі за основним платежем 16057грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4014,25грн.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість та від'ємного значення цього податку у господарських операціях з сумнівними контрагентами, що мають ознаки "нікчемності".

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач у справі є юридичною особою, зареєстрованою 29.10.1999 року Київським районним виконавчим комітетом Ради народних депутатів м. Сімферополя (ідентифікаційний код 30624456), що підтверджується довідкою про включення в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (а.с.52), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Посадовою особою відповідача проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, про що складено акт перевірки від 28.02.2013 року № 1262/15.2/30624456 (а.с.5, далі - акт перевірки).

Перевіркою було зокрема встановлено наступне порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України встановлено завищення податкового кредиту у сумі 16057 грн., в тому числі: за липень 2010 року - 3278 грн., за серпень 2010 року - 7044 грн., за вересень 2010 року - 2471 грн., за грудень 2011 року - 3084 грн., за січень 2012 року - 180 грн.

Перевіркою не підтверджено фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд» у зв'язку з відсутністю у них об'єктів оподаткування податком на додану вартість.

Встановлений факт проведення ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд» господарської діяльності з ознаками фіктивності, передбаченої ст. 55-1 ГК України обґрунтовується результатами проведення зустрічної звірки зазначених контрагентів позивача.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення №0006371502 від 28.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 20071,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16057 грн., за штрафними санкціями - 4014,25 грн. (а.с.21).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Оскільки спірні господарські операції позивача частково відбулися до 01.01.2011 року, тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, спірні правовідносини в цій частині регулювалися Законом України Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі - Закон №168). З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України), згідно якого правовідносини з оподаткування податком на додану вартість регулюються вказаним Кодексом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.7.7.1. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Аналогічні підстави та порядок виникнення у платника податку права на податковий кредит визначені статтями 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Правила заповнення податкової накладної визначено у пункті 201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Відповідно до зазначеного пункту платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищезазначених норм Закону №168 та ПК України випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна. При цьому, такі товари(роботи, послуги) повинні придбаватися платником податку з метою подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний податковий кредит з ПДВ в сумі 16057 грн. був визначений на підставі наступних податкових накладних:

- у липні 2010 року за податковою накладною №93 від 14.07.2010 року, отриманою від ПП «Комманд» на суму ПДВ у розмірі 3278,20 грн. (а.с.39);

- у серпні 2010 року за податковою накладною №248 від 16.08.2010 року, отриманою від ПП «Комманд» на суму ПДВ у розмірі 7044,41 грн. (а.с.36);

- у вересні 2010 року за податковою накладною №500 від 03.09.2010 року, отриманою від ПП «Комманд» на суму ПДВ у розмірі 2471,40 грн. (а.с.42);

- у грудні 2011 року за податковими накладними №269 від 28.12.2011 року, отриманою від ПП «Скипер» на суму ПДВ у розмірі 533,33 грн. (а.с.24), №31 від 02.12.2011 року, отриманою від ПП «Комманд» на суму ПДВ у розмірі 1420,74 грн.(а.с.33); від 05.12.2011 року (номер податкової накладної з наданої копії не вбачається), отриманою від ПП «Комманд» на суму ПДВ 1130,00 грн. (а.с.192).

- у січні 2012 року за податковою накладною №25 від 20.01.2012 року, отриманою від ПП "Пан Буд" на суму ПДВ у розмірі 179,97 грн. (а.с.176).

Суд зазначає, що вищевказані податкові накладні, які залучені до матеріалів справи, відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168, ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит та права на бюджетне відшкодування через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд», оскільки не підтверджено зустрічними перевірками фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від зазначених контрагентів.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом долучено до матеріалів справи видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують отримання товару від ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд» (а.с.53-54, 58-59, 83-84, 105-106, 135-136, 174-175, 190-191 ).

Отриманий товар був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.56, 138,177, 194, 202-204).

Судом перевірено зміст зазначених документів та їх відповідність вимогам законодавства, що ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку судом не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як зазначалося вище, зі змісту пп.7.4. ст.7 Закону №168 та ст.198 ПК України слідує, що платник податку має право на віднесення сум податку до складу податкового кредиту з ПДВ лише у разі, якщо товари, роботи, послуги придбаваються з метою використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку.

Поняття господарської діяльності визначено п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відповідно до якої господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

До 01.01.2011 року поняття господарської діяльності було визначено пунктом 1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.1994р., відповідно до якої, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до ліцензії серії АВ №340693, позивачу надано дозвіл на проведення проектно-дослідницьких робіт в будівництві, спорудженні несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних та транспортних мереж (а.с.50).

06.07.2010 року позивачем укладено договори підряду №17, 18 з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.61,72). Відповідно до зазначених договорів позивач у липні 2010 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.64-71, 75-82).

10.08.2010 року позивачем укладено договори підряду №24, 25, 26 з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.86, 95, 108). Відповідно до зазначених договорів позивач у серпні-вересні 2010 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.75-82,89-94, 111-118).

20.08.2010 року позивачем укладено договір підряду №27 з ПАТ «Райффайзен Банк» (а.с.119). Відповідно до зазначеного договору позивач у вересні 2010 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.122-134).

04.11.2011 року позивачем укладено договір підряду на поточний ремонт №29 з Сімферопольським слідчим ізолятором АР Крим (а.с.140). Відповідно до зазначеного договору позивач у жовтні-грудні 2011 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.147-155).

02.11.2011 року позивачем укладено договір підряду на поточний ремонт №25 з Сімферопольським слідчим ізолятором АР Крим (а.с.156). Відповідно до зазначеного договору позивач у грудні 2011 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.162-173).

12.01.2012 року позивачем укладено договір підряду на поточний ремонт №1 з ТОВ «Розважальний центр «Спартак» (а.с.173). Відповідно до зазначеного договору позивач у січні 2012 року виконував роботи з ремонту об'єктів замовника, що підтверджується наданими актом списання, довідкою вартості виконаних робіт, актом прийому виконаних робіт (а.с.178-189).

Таким чином, товари за спірними господарськими операціями з ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд» були придбані з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми контрагентами оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем сум ПДВ по зазначеним договорам, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих господарських операцій.

При цьому, надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від своїх контрагентів послуг.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагентів позивача.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Пан Буд» товарів. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Так, відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

У відповідності до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Судом досліджено документи на підставі яких сформовано спірний податковий кредит позивача, що такий кредит сформовано обґрунтовано та відповідно до вимог чинного на момент формування законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення №0006371502 від 28.03.2013 року є протиправним і підлягає скасуванню повністю.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач у позові неповно визначив спосіб захисту порушеного права, зокрема про скасування податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним і скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін у справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 200,72 грн., які сплачені до бюджету згідно до платіжного доручення від 10.04.2013 року №22, підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків суб'єкта владних повноважень.

Під час судового засідання, яке відбулось 28.05.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 03.06.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006371502 від 28.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 20071,25 грн., у тому числі за основним платежем - 16057 грн., за штрафними санкціями - 4014,25 грн.

3. Стягнути на користь Підприємства "ЛЕАЛ" (ідентифікаційний номер 30624456) витрати зі сплати судового збору у розмірі 200,72 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 1/9, ідентифікаційний код 36822070).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис ОСОБА_4