Рішення

від 17.06.2013 по справі 903/512/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 червня 2013 р. Справа № 903/512/13

за позовом приватного підприємства «Хороший смак», м. Луцьк

до відповідача фізичної особи-підприємця Блохи Віталія Васильовича, м. Луцьк

про стягнення 121491,79 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Місюку Р.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевчук Я.Ю. - представник, довіреність №1 від 20.03.12р.

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представника позивача не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: приватне підприємство «Хороший смак» звернулось з позовом до фізичної особи-підприємця Блохи Віталія Васильовича про стягнення 121491,79 грн. заборгованості, з них 39417,66 грн. основного боргу, 59125,50 грн. пені, 19708,83 грн. - штрафу, 3239,80 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20% річних за кожен день прострочення оплати та судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №18/1 від 10.11.2012р. та на видаткову накладну №ПП-012020 від 11.11.2012р..

Ухвалою господарського суду Волинської області від 24.05.2013р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 12.06.2013р. та зобов'язано сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

10.06.2013р. через канцелярію суду представником позивача подано копію статуту ПП «Хороший смак», витяги з ЄДРПОУ на позивача та відповідача, підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.

В судовому засіданні 12.06.2013р. представник позивача позов підтримав, вимоги просив задовольнити.

Відповідач вимог ухвали суду від 24.05.2013р. не виконав, в судове засідання 12.06.2013р. не з'явився, компетентного представника не направив, витребуваних ухвалою суду документів не надав, ухвала господарського суду від 24.05.2013р. повернулася суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання». Дана ухвала була надіслана відповідачу на адресу зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців(витяг станом на 10.06.2013р.), а саме: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богомольця, 2а..

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст.64 та ст.87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пп.3.9.1. п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час слухання справи, та з урахуванням вимог ст. 69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

встановив:

10.11.2012 року між приватним підприємством «Хороший смак» (далі-Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Блохою Віталієм Васильовичем (далі-Покупець) було укладено договір поставки № 18/1 (далі-Договір).

На виконання умов зазначеного договору позивачем згідно накладної №ПП-012020 від 11.11.2012р. було поставлено товару відповідачу на загальну суму 39417,66 грн..

Станом на час розгляду справи, в порушення умов договору, відповідачем вартість отриманого товару на суму 39417,66 грн. не оплачено, контррозрахунку заборгованості не надано.

Згідно п.1.1 Договору в порядку та на умовах даного Договору Постачальник зобов'язується передавати(поставляти) Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується приймати вказаний товар і оплачувати його на умовах даного Договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

У п.1.2 Договору зазначено, що кількість і асортимент поставки кожної окремої партії товару, докладно зазначаються у відповідній накладній, що складається Постачальником на підставі замовлення Покупця.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторонами передбачено, що ціна товару, який поставлятиметься за цим Договором, визначається Постачальником та зазначається у відповідних накладних, що складаються Постачальником. Загальна вартість даного Договору становить вартість всіх поставок за даним Договором.

Згідно п.3.1 Договору Покупець зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 3.2 передбачено днем виконання будь-якого грошового зобов'язання покупця є день зарахування відповідної суми грошових коштів на банківський розрахунковий рахунок Постачальника.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір поставки № 18/1 від 10.11.2012р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Копією видаткової накладної №ПП-012020 від 11.11.2012р. стверджується отримання товару відповідачем на суму 39417,66 грн..

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, отримання їх відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 39417,66 грн.

Сума заборгованості 39417,66 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 59125,50 грн. пені за період прострочення оплати з 25.11.2012р. по 24.04.2013р. на суму заборгованості 39417,66 грн., слід зазначити наступне.

Згідно п.6.2 даного Договору у разі несвоєчасної оплати отриманого товару Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що позивачем було допущено помилку у визначені дати початку періоду нарахувань штрафних санкцій.

Як було зазначено вище, згідно п.3.1 Договору Покупець зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання товару.

Право на нарахування у позивача виникає з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок (ст. 253 ЦК України).

Тобто згідно накладної №ПП-012020 товар було поставлено 11.11.2012р., оплата за нього повинна була проведена до 25.11.2012р. включно, тому початком періоду нарахування штрафних санкцій є 26.11.2012р.

Також суд вважає, що зазначений у Договорі розмір пені суперечить положенням статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" так як значно перевищує розмір пені, котрий нараховується за цей же період з врахуванням подвійної облікової ставки, встановленої на той чи інший період Національним банком України. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дана правова позиція також викладена в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України за №01-06/767/2013 від 29.04.2013р."Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", що за прострочення платежу за договором може бути стягнуто пеню, сума якої не може перевищувати встановлений законом граничний розмір, тобто пеню, обчислену на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня(постанова Верховного Суду України від 24.10.2011р. та постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2011р. у справі №25/187).

Суд провівши власний перерахунок встановив, що розмір пені який підлягає до стягнення з врахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України в період прострочення оплати з 26.11.2012р. по 24.04.2013р. на суму заборгованості 39417,66 грн. становить 2423,22 грн..

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Отже, враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення пені в розмірі 59125,50 грн. підлягає до часткового задоволення в сумі 2423,22 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 56702,28 грн. слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 19708,83 грн., слід зазначити наступне.

Згідно п.6.2 Договору у разі прострочення оплати понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2012 р. у справі № 3-24гс12).

Суд перевіривши правильність нарахування штрафу, приходить до висновку, що дана вимога про стягнення з відповідача штрафу в сумі 19708,83 грн. підставна та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3239,80 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20% річних за кожен день прострочення оплати, суд зазначає наступне.

Згідно п.6.3 Договору у випадку порушення покупцем терміну оплати, що визначений в п.3.1 Договору, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20% річних за кожен день прострочення оплати.

Згідно ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Сторони у Договорі поставки №18/1 від 10.11.2012р. погодили між собою розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, що склав 20%.

З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку про підставність та задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3239,80 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, а ні штрафною санкцією.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 121491,79 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 64789,51 грн., з них 39417,66 грн. основна сума заборгованості, 19708,83 грн. - штраф, 2423,22 грн. - пеня, 3239,80 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, в частині стягнення 56702,28 грн. пені - відмовити.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені статтею 49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1295,80 грн. судового збору, в іншій частині сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця Блохи Віталія Васильовича (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Богомольця, 2а, ідентифікаційний номер 3182716619) на користь приватного підприємства «Хороший смак» (43018, Волинська область, м. Луцьк, вул. Львівська, 85, код ЄДРПОУ 35782362) 64789,51 грн. (шістдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят дев'ять гривень п'ятдесят одну копійку), з них 39417,66 грн. - основна сума заборгованості, 2423,22 грн. - пеня, 19708,83 грн. - штраф, 3239,80 - проценти за користування чужими грошовими коштами та 1295,80 грн. (одну тисячу двісті дев'яносто п'ять гривень вісімдесят копійок) судового збору.

3. У позовних вимогах приватного підприємства «Хороший смак» до фізичної особи-підприємця Блохи Віталія Васильовича в частині стягнення 56702,28 грн. пені - відмовити.

Повний текст рішення складено

17.06.13

Суддя А. С. Вороняк