Рішення

від 10.06.2013 по справі 913/1227/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 червня 2013 року Справа № 913/1227/13

Провадження №16/913/1227/13

За позовом Приватного підприємства «Центр юридичного захисту та допомоги», м.Луганськ

до 1-го відповідача - Приватного підприємства «Колекторське агентство Аникс», м.Луганськ

2-го відповідача - Приватного підприємства «Укрбудінвестлайн», м.Луганськ

3-го відповідача - Приватного підприємства «Коннектспецмузтрансоль», м.Луганськ

4-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Білдінг Комюніті», м.Луганськ

про стягнення 400 000 грн. 00 коп.

Суддя Шеліхіна Р.М.,

секретар судового засідання Маценко О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Цукер І.Б. - представник, довіреність № 1 від 07.05.2013;

від 1-го відповідача: Усова К.В., дов. від 07.06.13 ;

від 2-го відповідача : представник не прибув;

від 3-го відповідача: представник не прибув;

від 4-го відповідача: представник не прибув,

В С Т А Н О В И В:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів солідарно 400000 грн. 00 коп. за договором позики від 03.08.2012.

Представник позивача надав у судовому засіданні 10.06.13 копії статутів та витягів зі статутів, а також відзиви 2-го та 3-го відповідачів, якими останні визнають позовні вимоги і просять суд розглядати справу без їх участі.

Представник 1-го відповідача надав відзив, яким підтвердив факт отримання грошових коштів від позивача у розмірі 400000грн. готівкою, визнав позовні вимоги і просить суд розглядати справу без його участі.

Згідно вимог ст.22 ГПК України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Суд не приймає визнання позовних вимог відповідачами, оскільки ці суперечать законодавству.

При розгляді справи судом встановлено, що між позивачем та 1-им відповідачем укладено договір позики від 03.08.12, на підставі якого позикодавець (позивач) зобов'язався передати позичальнику (1-ому відповідачу) грошові кошти в сумі 400000грн. готівкою в строк до 01.10.12, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти в строк до 10.01.13.

По твердженню позивача в позовній заяві на виконання умов вказаного договору позивач передав 1-му відповідачу грошові кошти в сумі 400000грн. готівкою, що підтвердив копіями квитанцій до прибуткового ордеру - чотири квитанції: від 03.08.12 до прибуткового касового ордера №4 на суму 100000грн.; від 06.08.12 до прибуткового касового ордера №5 на суму 100000грн.; від 07.08.12 до прибуткового касового ордера №6 на суму 100000грн.; від 08.08.12 до прибуткового касового ордера №7 на суму 100000грн.

Перший відповідач відзивом від 07.06.13 №1 підтвердив отримання грошей в сумі 400000грн. готівкою від позивача, а також зазначив, що на дату 07.06.13 грошові кошти не повернуті позивачеві.

Позовні вимоги про стягнення боргу солідарно з трьох відповідачів позивач мотивує умовами договорів поруки від 21.12.12 №1 та №2, укладеними між позивачем, як кредитором 1-го відповідача по договору позики, та 2-им і 3-ім відповідачем - як поручителями, які беруть на себе обов'язок виконати вимогу по поверненню позики у повному обсязі (в сумі 400000грн.) протягом 7 днів з дня направлення кредитором претензії у разі невиконання повернення позики позичальником (1-им відповідачем).

Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників сторін, оцінивши надані позивачем докази своїх вимог до суті спору їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, а договір позики від 03.08.12, укладений між Приватним підприємством «Центр юридичного захисту та допомоги» (позивач) та Приватним підприємством «Колекторське агентство Аникс» (1-ий відповідач), підлягає визнанню недійсним в порядку ст.ст.203,215 ЦК України та п.1 ст.83 ГПК України - за таких підстав.

Згідно вимог ч.2 ст.1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводиться і готівковій формі, якщо інше не встановлено законом. Приписи ч.3 цієї норми встановлюють, що граничні суми розрахунків готівкою для юридичних осіб встановлюються Національним банком України.

Стаття 33 Закону України «Про Національний банк України» встановлює повноваження Національного банку України щодо організації готівкового грошового обігу і зазначає, що Нацбанк здійснює визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій.

Так Положенням про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, розробленим відповідно до ст..33 Закону України «Про Національний банк України», затвердженим постановою Нацбанку України від 15.12.04. №637, зареєстрованим в Мін'юсті України 13.01.05 №40/10320, встановлено:

Згідно пункту 2.3 Положення гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Нацбанку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі.

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків понад встановлену граничну суму, кошти в розмірі перевищення розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Глави 3 і 4 даної постанови з метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою встановлюють порядок оформлення касових операцій та ведення касової книги. Глава 5 вказаного нормативного документа встановлює порядок визначення строків здавання готівкової виручки та розрахунку ліміту каси. При цьому слід вказати, що понад ліміт каси в протязі трьох днів, підприємство має право зберігати готівку для виплат, що належать до фонду оплати праці, пенсій, стипендій, дивідендів, виплат для забезпечення потреб, що виникають у процесі функціонування самого підприємства.

Відповідно до постанови Правління Нацбанку України від 09.02.05 №32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», зареєстрованої в Мін'юсті України від 18.04.05. №410/10690, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами дорівнює 10 000грн.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює право проводити розрахунки готівкою із споживачами послуг виключно для підприємств, які здійснюють свою підприємницьку діяльність у відповідних сферах (роздрібної торгівлі в магазинах і на ринках, громадського харчування, послуг населенню).

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що закон встановлює чітку фінансову дисципліну в сфері обігу готівкових коштів між юр. особами. Юридичні особи, підприємницька діяльність яких не пов'язана зі сферою роздрібної торгівлі, громадського харчування та надання послуг населенню, зобов'язані вести розрахунки між собою виключно в безготівковій формі, в тому числі і надавати позику у розмірі 400 000грн.

Готівкова форма розрахунків між юридичними особами є касовою операцією і має граничну суму 10 000грн. в день, і у будь-якому випадку така касова операція повинна підтверджуватись двома касовими документами - видатковим і прибутковим касовим ордером, повинна здійснюватись в порядку, встановленому законом, і відповідати встановленому на підприємстві ліміту каси.

Так, сторони договору позики, на підставі якого заявлено даний позов, не є підприємствами, які підпадають під сферу дії Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що дії по виконанню договору позики від 03.08.12 - наданню юридичною особою фінансової позики іншій юридичній особі в сумі 400 000грн. через касу підприємства, є незаконними як і договір позики.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. З огляду на вимоги даної норми права (частини 1 ст.203 ЦК України) та враховуючи правовідносини сторін у справі, є підстави для визнання договору недійсним, оскільки зміст правочину суперечить вказаним актам цивільного законодавства, а саме - договором позики від 03.08.12, укладеним між позивачем та 1-им відповідачем, який є підставою даного позову, встановлено готівковий розрахунок по видачі позики розміром 400 000грн.

В ч.1 статті 215 ЦК України визначено підстави недійсності правочину і вказано, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставами для визнання договору недійсним.

За таких підстав у позові слід відмовити і на підставі правил ст.ст. 203, 215 ЦК України, п.1 ст.83 ГПК України визнати недійсним договір позики від 03.08.12, укладений між Приватним підприємством «Центр юридичного захисту та допомоги», м.Луганськ та Приватним підприємством «Колекторське агентство Аникс», м.Луганськ., оскільки даний правочин порушує закон. При цьому договори, які укладені в цілях забезпечення виконання боржником обов'язків по поверненню позики, не підлягають визнанню судом недійсними, адже вони укладені в цілях забезпечення зобов'язань і без договору позики не встановлюють прав та обов'язків для їх сторін.

У зв'язку з відсутністю належних доказів, на підставі яких можна дійти висновку про фактичне існування правовідносин між сторонами позивача і 1-го відповідача по договору позики - фактичну передачу грошей, та у зв'язку з відсутністю доказів законності цих правовідносин, суд не застосовує реституцію при визнанні договору позики недійсним.

Відповідно до правил ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень до суті спору. Згідно з вимогами ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказами.

Сторонами спору не підтверджено належним чином існування факту правовідносин в сфері договору позики: позивачем не надано до справи фінансових документів з відображенням в обліку свободних грошових коштів в сумі 400 000грн., які мають право бути виданими з каси підприємства.

Не надано до матеріалів справи документів в підтвердження законного походження готівкових коштів (у розмірі 400 000грн.), не надано видаткового ордеру на видачу готівки з каси, не надано прибуткового ордеру (тільки квитанція до нього), не надано наказів по підприємствам позикодавця і позичальника щодо існування касового обслуговування з встановленим лімітом каси, не надано доказів щодо оформлення видачі та оприбутковування готівкових коштів у встановленому законом порядку.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази дотримання сторонами спору законодавчо встановленої дисципліни в сфері обороту готівкових коштів в Україні, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для висновку про сам факт існування між сторонами правовідносин по наданню позики і про законність укладеного договору і проведеної на підставі цього договору операції.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати по справі покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,33,34,43,49,82,83,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Визнати недійсним договір позики від 03.08.12, укладений між Приватним підприємством «Центр юридичного захисту та допомоги», м.Луганськ та Приватним підприємством «Колекторське агентство Аникс», м.Луганськ.

2. Відмовити у позові.

3. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення підписане 17.06.13.

Суддя Р. Шеліхіна