Рішення

від 15.04.2013 по справі 914/686/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.13 р. Справа № 914/686/13-г

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю "Росток-ЕЛЕКОМ" (03067, бул. І. Лепсе, 4, м. Київ; ідентифікаційний код 14310454),

Відповідач: ДГП МВС України "Спеціалізоване монтажно-експлуатаційне управління ГУМВС України у Львівській області" (79040 вул. Д. Апостола, 11, м. Львів; ідентифікаційний код 33252908),

про стягнення заборгованості у сумі 162804,27грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача : Ткаченко Ж.П. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача : не з'явився

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Росток-ЕЛЕКОМ» заявлено позов до ДГП МВС України «Спеціалізоване монтажно-експлуатаційне управління ГУМВС України у Львівській області» з вимогою стягнення суми боргу (122461,12грн.), що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами усного Договору купівлі-продажу.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 9427,19грн. 3% річних від простроченого платежу, 16304,43грн. інфляційних втрат та 11351,73грн. пені.

Загальна сума заборгованості складає 162804,27грн.

19.02.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12год. 25хв. 05.03.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 05.03.2013 року та 25.03.2013 року.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав для стягнення боргу з Відповідача.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; повідомлення про відсутність обставин передбачених п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПКУ; заяву про долучення до матеріалів справи з додатком (копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком № 5 до податкової декларації - «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» від 21.03.2013 року та заяву про долучення до матеріалів справи з додатком (оригінал довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) від 10.04.2013 року.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали Господарського суду Львівської області надсилались Відповідачу за адресою, зазначеною у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення Відповідачу копії ухвали суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвала про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 69 ГПК України, беручи до уваги також відсутність мотивованого клопотання про продовження строку розгляду спору, у суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 122461,12грн. основного боргу.

Починаючи з 15.04.2008 року і по 19.06.2012 року включно ТзОВ «Росток-ЕЛЕКОМ» (Постачальник) здійснювало поставку обладнання для ДГП МВС України «Спеціалізоване монтажно-експлуатаційне управління ГУМВС України у Львівській області» (Замовник) згідно рахунків-фактур: №70 від 11.04.2008р. на суму 20028грн., №6 від 09.01.2009р. на суму 151500грн., №131 від 30.07.2009р. на суму 2421,12грн., №169 від 02.09.2009р. на суму 8744,40грн., №138 від 18.09.2009р. на суму 55416грн., №220 від 06.11.2009. на суму 1476грн., №192 від 18.09.2009р. на суму 9540грн., № 227 від 11.11.2009р. на суму 240грн. та №117 від 19.06.2012р. на суму 28530грн.; всього на загальну суму 277895,52грн. , в тому числі ПДВ.

Приймання товару здійснювалось за видатковими накладними: №41 від 15.04.2008р. на суму 20028грн., №95 від 29.06.2009р. на суму 151500грн., №99 від 14.07.2009р. на суму 2421,12грн., №129 від 03.09.2009р. на суму 8744,40грн., №138 від 18.09.2009р. на суму 55416грн., №147 від 06.11.2009р. на суму 1476грн., №137 від 30.11.2009р. на суму 9540грн., №148 від 11.11.2009р. на суму 240грн., №08 від 19.06.2012р. на суму 28530грн.; всього на загальну суму 277895,52грн. , в тому числі ПДВ. Всі вищеперераховані накладні надіслані Відповідачем Позивачу, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи конверти з відбитками поштових штемпелів.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Наведені поставки також підтверджуються наявними в матеріалах справи податковими деклараціями з податку на додану вартість та розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток №5 до Декларації) та реєстром виданих та отриманих податкових накладних. З даного приводу суд зазначає, що згідно п.1.2 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. N166 (у редакції наказу від 15.06.2005р. N213), чинного на момент здійснених у 2009р. поставок, та п.7.2.8 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент здійснення у 2009р. поставок), дані декларації, в тому числі беручи до уваги їх подання у встановленому законом порядку до органів ДПА України, є підтвердженням здійснених Сторонами операцій з поставки та придбання товарів, які підлягають оподаткуванню ПДВ. Також, згідно п.п.201.7, 201.10 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту; при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідачем за №127 від 17.11.2009р. надано Позивачу гарантійний лист про оплату частини поставленого Товару (згідно рахунку-фактури від 18.09.2009р.).

Крім того, Відповідачем надано Позивачу гарантійний лист №49 від 05. 03.2012р. (у відповідь на лист-вимогу Позивача №35 від 20.02.2012р. (надіслано Відповідачу згідно повідомлення про вручення поштового відправлення від 29. 02.2012р. )), в якому зазначено, що Відповідач підтверджує факт поставленого товару та заборгованість на загальну суму 121337,52грн. (не враховано поставку за накладною №08 від 19. 06.2012р. на суму 28530грн.).

Згідно доводів Позивача, Відповідачем оплачено за поставлений товар 155434,40грн.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі доводів позовної заяви щодо оплати Відповідачем 155434,40грн. поставленого товару, суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем станом на час розгляду справи складає 122461,12грн. (277895,52- 155434,40).

При цьому суд також бере до уваги, що в силу вимог п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.33 ГПК України, обов'язок доведення відсутності боргу, здійснення повної чи часткової оплати такого, лежить на Відповідачу. Проте, станом на час розгляду справи та вирішення спору по суті відповідачем не наведені доводи та не представлені докази відсутності боргу перед Позивачем чи здійснення повної або часткової оплати такого.

Крім цього, з врахуванням вищенаведеного, в тому числі беручи до уваги положення ст.712 ЦК України, суд зазначає, що відносини Сторін за своїми ознаками є відносинами з поставки.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно ж до ч.1 ст.692 ЦК України (глава 54 Купівля-Продаж), покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. З врахуванням вищенаведеного, в тому числі того, що норми ст.692 ЦК України є спеціальними до відносин Сторін із Договору 1 (поставки) по відношенню до ст.530 ЦК України, суд зазначає, що обов'язок щодо здійснення оплати отриманого товару виник у Відповідача не пізніше дня здійснення поставок.

З даного приводу суд також зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012, що частини першої статті 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з частиною другою статті 530 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Згідно ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу в розмірі 122461,12грн. у Відповідача перед Позивачем, здійснення повної або часткової оплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 122461,12грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 16304,43грн. інфляційних нарахувань та 9427,19грн. 3% річних.

Позивач просить у позовній заяві стягнути з Відповідача 16304,43грн. інфляційних нарахувань та 9427,19грн. 3% річних, які розраховує з суми боргу в межах періоду існування заборгованості (додатки до позовної заяви).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведених розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає, що такі Позивачем проведено невірно, оскільки не враховано усього періоду існування боргу, відтак, розмір 3% річних та інфляційних нарахувань Позивачем занижено. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 16304,43грн. інфляційних нарахувань та 9427,19грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 11351,73грн. пені.

У прохальній частині позовної заяви Позивач просить стягнути з Відповідача 11351,73грн. пені.

Нормативною підставою до стягнення пені Позивач зазначає Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Суд зазначає, що, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення суду щодо стягнення основного боргу та зазначено самим Позивачем у позовній заяві, договору в письмовій формі між Сторонами не укладалось. Крім того, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази і досягнення в будь-якій іншій формі між Сторонами домовленості щодо оплати пені за несвоєчасність проведення розрахунків.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, сплата неустойки повинна бути передбачена договором або законом . Крім того, як зазначено у ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Проте, законом не передбачено сплата неустойки (пені) для даного виду зобов'язань з врахуванням сторін (жодна із сторін не належить до державного сектора економіки), та між Сторонами договір не укладався.

Крім того, згідно ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін ; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.2.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. N 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» (в редакції, чинній на момент винесення рішення), що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, законом не передбачена сплата пені за порушення розрахунку, враховуючи також те, що жодна із сторін не належить до державного сектора економіки, беручи до уваги також те, що між Сторонами договору не укладено, а відтак договором не передбачено сплати пені за порушення розрахунку за поставлений товар та не визначено її розмір , суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині сплати пені, а відтак, в цій частині в позові слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.04.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 22.04.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з ДГП МВС України "Спеціалізоване монтажно-експлуатаційне управління ГУМВС України у Львівській області" (79040 вул. Д.Апостола, 11, м. Львів; ідентифікаційний код 33252908) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Росток-ЕЛЕКОМ" (03067, бул. І. Лепсе, 4, м. Київ; ідентифікаційний код 14310454) 122461,12грн. основного боргу, 9427,19грн. 3% річних, 16304,43грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у сумі 2963,85грн.

3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.