Рішення

від 14.06.2013 по справі 916/1214/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2013 р.Справа № 916/1214/13

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Борисенко В.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Бедей Н.В. за довіреністю № 130517-1 від 17.05.2013р.

Від відповідача: Безсмертний М.В. за довіреністю від 01.10.2012р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційне підприємство „Повітротехніка" до приватного підприємства „Строй - Систем" про стягнення 127 575,33 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо - комерційне підприємство „Повітротехніка" (далі по тексту - ТОВ „ВКФ „Повітротехніка") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства „Строй - Систем" (далі по тексту - ПП „Строй - Систем") про стягнення заборгованості в загальному розмірі 127 575,33 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 120 000 грн., трьох відсотків річних в сумі 2 532,33 грн., збитків від інфляції в сумі 555,00 грн. та пені в сумі 4 488,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих позивачем послуг зберігання.

Крім того, в процесі розгляду даної справи позивачем було заявлено клопотання в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на обладнання, що знаходиться на відповідальному зберіганні у ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" згідно з умовами договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. в межах заявленої до стягнення суми в розмірі 127 575,33 грн., а також шляхом заборони відповідачу або/та будь-яких іншим третім особам вживати/здійснювати будь-які дії, що можуть стати, зокрема, але не виключно, причиною зміни місцезнаходження чи права власності на вищезазначене обладнання, його відчуження чи передачу, інше переміщення цього обладнання. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на наступне. В провадженні господарського суду Одеської області перебуває справа № 916/1136/13 за позовом ПП „Інно-Трейдінг" до ПП „Строй - Систем" про стягнення заборгованості в розмірі 19 050 976,55 грн. Приймаючи до уваги значний розмір грошових вимог ПП „Інно-Трейдінг" до відповідача, вимоги про стягнення яких розглядаються господарським судом Одеської області в межах справи № 916/1136/13, позивач наголошує, що вжиття заходів до примусового виконання судового рішення із вказаної справи зробить неможливим виконання судового рішення по даній справі у випадку задоволення позову.

Проаналізувавши зазначене клопотання ТОВ „ВКФ „Повітротехніка", господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується зокрема: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011р. № 16 (з наступними змінами та доповненнями) наголошено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на існуючу вірогідність неможливості виконання рішення по даній справі, у випадку задоволення позову, за умови відсутності відповідного обґрунтування та документального підтвердження, не є достатньою підставою для задоволення даної заяви.

Проаналізувавши вказане клопотання позивача, суд зазначає, що воно базується виключно на припущеннях щодо потенційної неможливості виконання судового рішення по даній справі у випадку, якщо господарським судом Одеської області за результатами розгляду справи № 916/1136/13 буде постановлено рішення про стягнення із ПП „Строй - Систем" на користь ПП „Інно-Трейдінг" заборгованості в сумі 19 050 976,55 грн. Проте таке припущення не може бути взято до уваги як обґрунтоване, оскільки воно базується виключно на твердженні про можливу відсутність у відповідача грошових коштів для розрахунків із кредитором ПП „Інно-Трейдінг", яке ніяким чином не підтверджене. Більш того, невідомим на сьогоднішній день є результат вирішення згаданої справи, а сам по собі факт пред'явлення позовів іншими кредиторами відповідача взагалі не може свідчити про наявність обставин, які значно ускладнять або зроблять неможливим виконання рішення суду по даній справі у випадку задоволення позову.

Також суд зазначає, що заходом до забезпечення позову, який реально відповідає змісту заявлених позовних вимог про стягнення грошових коштів, є арешт грошових коштів відповідача, які перебувають на розрахункових рахунках останнього. При цьому, суд звертає увагу ТОВ „ВКФ „Повітротехніка", що захист його прав від протиправної поведінки відповідача з метою забезпечення реального виконання останнім власних грошових зобов'язань, враховуючи перебування на зберіганні у позивача належного ПП „Строй - Систем" обладнання, може бути реалізований шляхом притримання цього майна згідно з положеннями параграфу 7 глави 49 ЦК України.

Таким чином, наведені позивачем в обґрунтування заявленого клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову доводи не можуть вважатись обґрунтованими, у зв'язку з чим, у задоволенні даного клопотання господарським судом було відмовлено.

Відповідач в обґрунтування власної правової позиції наголошував на тому, що спірне грошове зобов'язання було порушене ПП „Строй - Систем" у зв'язку із недодержання контрагентами останнього власних зобов'язань, що зумовило неможливість оплати вартості наданих позивачем послуг зі зберігання. Також, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції у зв'язку із їх необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

01.08.2011. між ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" (Зберігач) та ПП „Строй - Систем" (Поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання № 010811-2, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне платне зберігання системи вентиляції та кондиціювання повітря (далі - обладнання), які вказані в акті прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання, що є невід'ємною частиною цього договору. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності обладнання, яке передається йому на зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до акту приймання-передачі обладнання від 01.08.2011р., який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відповідною печаткою, на виконання умов договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. ПП „Строй - Систем" передало позивачу на відповідальне зберігання системи вентиляції та кондиціювання відповідно до переліку, зазначеному в цьому акті.

Згідно зі ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Положеннями п.п. 3.1.1, 8.1 договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012р., але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань. Протягом строку дії договору Зберігач зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання обладнання в належному стані.

В силу положень ст.ст. 938, 942 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Як стверджує позивач, після прийняття від відповідача обладнання на зберігання, ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" належним чином виконувало власні обов'язки зберігача та забезпечувало збережність прийнятого від ПП „Строй - Систем" обладнання, не допускаючи погіршення його якості та зменшення його кількості. Також, позивач наголошує, що незважаючи на закінчення строку дії договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р., ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" по теперішній час продовжує зберігати прийняте від відповідача майно, яке останнім не забирається із зберігання. Викладені обставини з боку ПП „Строй - Систем" в процесі розгляду даної справи спростовані не були.

В свою чергу, положеннями п.п. 2.1, 3.3.2 договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. передбачено, що Поклажодавець зобов'язаний оплачувати послуги Зберігача відповідно до умов цього договору. За зберігання обладнання Поклажодавець до 10 числа кожного місяця сплачує Зберігачу 7 500 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1 250 грн

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати вартості послуг зберігання, які надавались позивачем на виконання договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. протягом періоду з січня 2012р. по квітень 2013р. до 10 числа кожного із місяців періоду, що свідчить про порушення відповідачем власних грошових зобов'язань за вказаною угодою. В результаті викладеного, у ПП „Строй - Систем" утворилась заборгованість перед ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" в сумі 120 000 грн., яка на момент вирішення даного спору є непогашеною.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 936, 946 ЦК України господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" в частині стягнення з ПП „Строй - Систем" заборгованості за надані протягом періоду з січня 2012р. по квітень 2013р. послуги охорони в сумі 120 000 грн.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих позивачем послуг із зберігання, ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" з посиланням на положення ст. 625 ЦК України було здійснено розрахунок трьох відсотків річних в сумі 2 532,33 грн., що є наслідком порушення вказаного грошового зобов'язання. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних /а.с. 11/, господарський суд зазначає, що позивачем було допущено помилку при його здійсненні, яка укладається у наступному.

Так, по-перше, позивачем не було враховано, що загальна тривалість календарного 2012 року, зокрема протягом якого триває допущене відповідачем порушення власних грошових зобов'язань за договором відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р., складає 366 календарних днів, а не 365 днів, як це визначено у розрахунку. По-друге, при здійсненні даного розрахунку позивачем не було враховано, що обов'язок оплати послуг зберігання виникав у позивача до з 11 числа кожного місяця періоду, а не з першого дня місяця, як це було вказано у розрахунку. З огляду на викладене, за наслідком здійсненого перерахунку суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачу до сплати трьох відсотків річних в сумі 2 425,77 грн.

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань зі своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг зберігання, позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було здійснено розрахунок збитків від інфляції в сумі 555,00 грн., які є наслідком порушення вказаного грошового зобов'язання. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок суми збитків від інфляції /а.с. 10/, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" на наступне.

Так, при здійсненні розрахунку збитків від інфляції у спірних правовідносинах, позивачем було правомірно визначено період, протягом якого розраховуються даного роду витрати кредитора. Однак ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" було неправильно застосовано індекси інфляції періоду нарахування відповідних збитків виходячи з нижчевикладеного.

За змістом положень листу Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. № 62-97р. для визначення суми боргу з урахуванням індексу інфляції необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, помножити між собою, а отриманий зведений індекс інфляції помножити на суму боргу. Крім того, у випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, що зроблені в різні періоди, кожний внесок збільшується на розмір індексу інфляції відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок розпочинається с наступного місяця - червня.

У випадку, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Вказану правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466.

За таких обставин, з урахуванням наведених рекомендацій Верховного Суду України, при визначення розміру збитків від інфляції необхідно застосовувати всі індекси інфляції протягом періоду розрахунку даних витрат. При цьому, в даному випадку необхідно було розраховувати збитки від інфляції щодо кожного із щомісячних платежів окремо шляхом помноження їх на сукупний індекс інфляції періоду, протягом якого тривало порушення.

Здійснивши перерахунок збитків від інфляції щодо кожного із щомісячних платежів окремо шляхом помноження їх на сукупний індекс інфляції періоду, протягом якого тривало порушення, господарський суд дійшов висновку, що сукупний розмір збитків від інфляції складає від'ємне значення, у зв'язку з чим позивач як кредитор позбавляється права на стягнення збитків від інфляції через їх відсутність.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 555,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.4 договору відповідального зберігання № 010811-2 від 01.08.2011р. передбачено, що у разі прострочення виконання грошових зобов'язань, Зберігач має право нарахувати, а Поклажодавець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБК, що діяла у період існування прострочення, за кожен день прострочення від несплаченої суми.

З посиланням на вищенаведені положення укладеного між сторонами по справі договору, позивачем було додатково нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 4 488 грн. за прострочення виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок даного різновиду неустойки /а.с 12/, господарський суд дійшов висновку про допущення помилки у його здійсненні в частині визначення тривалості 2012 календарного року, протягом якого зокрема тривало порушення спірних грошових зобов'язань, у 365 днів. Проте, названа помилка не призвела до необґрунтованого завищення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, у зв'язку з чим, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4 488,00 грн.

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача проти позову, в обґрунтування яких покладено факт недодержання контрагентами ПП „Строй - Систем" власних зобов'язань, що зумовило неможливість оплати вартості наданих позивачем послуг зі зберігання, оскільки відповідно до положень ст. 617 ЦК України до переліку випадків, настання яких звільняє особу, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за допущене порушення, не відноситься недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ПП „Строй - Систем" перед ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" в загальній сумі 126 913,77 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 120 000 грн., трьох відсотків річних в сумі 2 425,77 грн. та пені в сумі 4 488,00 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" частково на суму 126 913,77 грн. Таким чином, із ПП „Строй - Систем" слід стягнути на користь ТОВ „ВКФ „Повітротехніка" суму основного боргу в розмірі 120 000 грн., три відсотки річних в сумі 2 425,77 грн. та пеню в сумі 4 488 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 615, 617, 625, 629, 936 - 938, 942, 946 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд виходить з наступного. Так, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд даних позовних вимог покладаються на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України. В той же час, із позивача слід стягнути в дохід державного бюджету суму судового збору в розмірі 1 720,50 грн. за подання до суду та розгляд господарським судом заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 615, 617, 625, 629, 936 - 938, 942, 946 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, ст.ст. 1, 3, 4 Закону України „Про судовий збір", суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства „Строй - Систем" /65091, м. Одеса, вул. Скісна, 19/1, код ЄДРПОУ 31373740/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційне підприємство „Повітротехніка" /місцезнаходження: 081147, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Кленовий узвіз, № 4; поштова адреса: 03115, м. Київ, вул. Крамського Івана/Котельникова, 14/34; код ЄДРПОУ 32740141/ суму основного боргу в розмірі 120 000 грн. 00 коп. /сто двадцять тисяч грн. 00 коп./, три відсотки річних в сумі 2 425 грн. 77 коп. /дві тисячі чотириста двадцять п'ять грн. 77 коп./, пеню в сумі 4 488 грн. 00 коп. /чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім грн. 00 коп./, судовий збір в сумі 2 538 грн. 28 коп. /дві тисячі п'ятсот тридцять вісім грн. 28 коп./. Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційне підприємство „Повітротехніка" /місцезнаходження: 081147, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Кленовий узвіз, № 4; поштова адреса: 03115, м. Київ, вул. Крамського Івана/Котельникова, 14/34; код ЄДРПОУ 32740141/ до державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22030001, рахунок №31210206783008, отримувач - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, судовий збір в сумі 1 720 грн. 50 коп. /одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 14.06.2013р.

Суддя С.П. Желєзна