Ухвала

від 05.06.2013 по справі 2а-934/12/2170

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 р.Справа № 2а-934/12/2170

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Єврокомершл Україна" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби Херсонської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

20 березня 2012 року Приватне підприємство "Єврокомершл Україна" звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням доповнень до позовної заяви та збільшення позовних вимог просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.02.2012 р. № 0000410700, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 2089683 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 1570261 грн.; податкове повідомлення-рішення від 17.02.2012 р. № 0000420700, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень, жовтень, листопад 2010 року та березень, червень, липень, серпень 2011 року; стягнути з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2089683 грн. (а.с. 3-5 т. 1).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать даним податкового та бухгалтерського обліку підприємства та складені на підставі протиправних висновків акту перевірки від 15.02.2012 р. № 549/07-0/32725210. Позивач стверджує, що весь його податковий кредит підтверджено податковими накладними, придбані товари використані в межах оподатковуваної господарської діяльності. Фактична сплата ПДВ постачальникам підтверджена платіжними документами. За таких підстав позивач просить відновити заявлене ним бюджетне відшкодування та стягнути його з бюджету на розрахунковий рахунок.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року позов був задоволений. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 17.02.2012 р. №№ 0000410700, 0000420700. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Єврокомершл Україна" (код ЄДРПОУ 32725810) бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2089683 (два мільйони вісімдесят дев"ять тисяч шістсот вісімдесят три) грн. (а.с. 101-107).

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову підприємства.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі висновків акту невиїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ПП "Єврокомершл Україна" за період: жовтень, листопад, грудень 2010 року, квітень, серпень, вересень 2011 року від 15.02.2012 р. №549/07-0/32725210 (далі - акт № 549).

За наслідками перевірки відповідач-1 зменшив заявлену до бюджетного відшкодування суму ПДВ на 2089683 грн. у тому числі за жовтень 2010 року на 690736 грн., за листопад 2010 року на 613182 грн., за грудень 2010 року на 131207 грн., за квітень 2011 року на 130025 грн., за серпень 2011 року на 53195 грн. та за вересень 2011 року на 471338 грн.

Крім того, відповідачем зменшено від'ємне значення суми ПДВ за квітень 2010 року на 269281 грн., за жовтень 2010 року на 154149 грн., за листопад 2010 року на 106038 грн., за лютий 2011 року на 9282 грн., за березень 2011 року на 115040 грн., за червень 2011 року на 11980 грн., за липень 2011 року на 51435 грн., за серпень 2011 року на 461114 грн.

Підставою для таких висновків відповідача-1 було вивчення господарських відносин позивача з постачальниками товарів (робіт, послуг) при формуванні податкового кредиту у 2010-2011 роках.

Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, яке було предметом дослідження під час перевірки та описано у акті № 549, відображене позивачем у деклараціях з ПДВ за жовтень, листопад, грудень 2010 року, квітень, серпень, вересень 2011 року.

Під час проведення перевірки відповідач-1 встановив завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у жовтні 2010 року на 690736 грн., листопаді 2010 року на 613182 грн.

Підставою для таких висновків податковий орган зазначає те, що в ході невиїзної документальної перевірки суму бюджетного відшкодування за вказані періоди зменшено, про що прийнято відповідні податкові повідомлення-рішення. ДПІ у м.Херсоні зазначила, що зменшення суми бюджетного відшкодування (прийнято податкове повідомлення-рішення) не відноситься до залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту. Така сума також не може враховуватися при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів. Відповідач вважає, що викладений вище висновок підтверджується нормами статей 198 та 200 Податкового кодексу України.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Вимогами п.5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Відповідно до п.6 Порядку № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в аті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що податковий орган не дотримався вказаних вимог, оскільки, в акті акту перевірки №549 зазначено лише загальне посилання на нібито наявність актів невиїзної документальної перевірки, за якими винесено податкові повідомлення-рішення (а.4-5).

Між тим, відповідач-1 не вказав, який акт перевірки зафіксував певні порушення, його реквізити, податковий період, який перевірявся, підстава проведення перевірки, які саме порушення були встановлені при перевірці. ДПІ у м.Херсоні посилається на наслідки проведення такої перевірки у вигляді прийняття податкових повідомлень-рішень, проте, відсутнє будь-яке посилання на реквізити податкових повідомлень-рішень, отримання позивачем таких актів перевірки, їх реквізити, суму, зазначену у податкових повідомленнях-рішеннях, податкові періоди тощо. Відповідач-1 не вказує про факт узгодження податкових повідомлень-рішень тощо.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

До того ж ДПІ у м.Херсоні не надало жодних доказів щодо узгодження зазначених у акті № 549 податкових повідомлень-рішень, оскільки лише узгоджені податкові повідомлення-рішення є обов'язковими для врахування позивачем результатів проведених попередніх перевірок у податковій звітності.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність висновків податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року на 690736 грн., листопад 2010 року на 613182 грн.

Разом з тим суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач сформував податковий кредит у жовтні та листопаді 2010 року за правилами Закону України "Про податок на додану вартість", так як Податковий кодекс України набрав чинності з 1 січня 2011 року, а тому посилання відповідача-1 на порушення ст.ст.198, 200 ПК України є безпідставними.

При перевірці достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2010 року відповідачем-1 у акті № 549 зазначено наступне: згідно з поданою ПП "Єврокомершл Україна" податковою декларацією з ПДВ за грудень 2010 року та розрахунком сум бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 131207 грн. Відповідачем-1 встановлено у квітні 2010 року завищення суми податкового кредиту на 269281 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 269281 грн., у жовтні 2010 року завищено суму податкового кредиту на 154149,13 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 154149,13 грн., у листопаді 2010 року завищено суму податкового кредиту на 135450,84 грн., що призвело до завищення від"ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 135451 грн., та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у грудні 2010 року на 131207 грн.

Підставами для таких висновків стало не визнання ДПІ у м.Херсоні правомірності формування податкового кредиту по господарських відносинах позивача з контрагентами ПП "КФ Руал", ПП "Кард Агро", ВАТ "Херсонський КХП", ДП "Херсонський морський торговий порт", дрібними постачальниками.

В акті № 549 зазначено наступні обставини.

У листопаді 2010 року позивач придбав висівки у ПП "КФ Руал", яке було посередником, а постачальником продукції було ФК "Вікторія Ч". ФГ "Вікторія Ч" не знаходиться за юридичною адресою, не мало необхідних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарських операцій.

У квітні 2010 року позивач придбав висівки у ПП "Кард Агро", яке було посередником, а постачальником продукції були ТОВ "СБ Плюс", ТОВ КХП "Тальне", ВАТ "Васильківхлібопродукт", оскільки не було надано товарно-транспортних накладних, неможливо встановити факт поставки товару.

У жовтні, листопаді 2010 року постачальниками позивача були ВАТ "Херсонський КХП", ДП "Херсонський морський торговий порт", однак оскільки відсутні товарно-транспортні накладні по постачальникам висівок, не можливо встановити факт придбання послуг по перевалці, гранулюванню та складському зберіганню висівок даними контрагентами позивача.

Також не були надані товарно-транспортні накладні за жовтень, листопад 2010 року по дрібним постачальникам.

При перевірці достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року відповідачем-1 у акті № 549 зазначено наступне: згідно з поданою ПП "Єврокомершл Україна" податковою декларацією з ПДВ за квітень 2011 року та розрахунком сум бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 142722 грн.

Відповідачем-1 встановлено у квітні 2010 року завищення суми податкового кредиту на 269281 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 269281 грн., у лютому 2011 року завищено суму податкового кредиту на 9282,52 грн., що призвело до завищення від"ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 9282,52 грн., у березні 2011 року завищено суму податкового кредиту на 115040,43 грн., що призвело до завищення від"ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 115040,43 грн., та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011 року на 130025 грн.

Підставами для таких висновків стало не визнання ДПІ у м.Херсоні правомірності формування податкового кредиту по господарських відносинах позивача з контрагентами ПП "Кард Агро", ПАТ "Херсонський КХП", ТОВ "Еквітас", ТОВ "Укрзернопром Агро", ПП "Фірма Агро-Люкс" у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних.

При перевірці достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2011 року відповідачем-1 у акті № 549 зазначено наступне: згідно з поданою ПП "Єврокомершл Україна" податковою декларацією з ПДВ за серпень 2011 року та розрахунком сум бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 53195 грн.

Відповідачем-1 встановлено у червні 2011 року завищення суми податкового кредиту на 1756 грн., що призвело до завищення від"ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 1756 грн., у липні 2011 року завищено суму податкового кредиту на 55310,25 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 55310,25 грн., та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2011 року на 53195 грн.

Підставами для таких висновків стало не визнання ДПІ у м.Херсоні правомірності формування податкового кредиту по господарських відносинах позивача з постачальниками висівок та постачальниками, які надавали послуги по перевалці висівок та відвантаження на корабель, послуги по перевалці, гранулюванню та складському зберіганню висівок пшеничних внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних.

При перевірці достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2011 року відповідачем-1 у акті № 549 зазначено наступне: згідно з поданою ПП "Єврокомершл Україна" податковою декларацією з ПДВ за вересень 2011 року та розрахунком сум бюджетного відшкодування, сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 471338 грн.

Податковим органом встановлено у червні 2011 року завищення суми податкового кредиту на 10224,97 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 10224,97 грн., у серпні 2011 року завищено суму податкового кредиту на 469096,65 грн., що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 469096,65 грн., та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2011 року на 471338 грн.

Підставами для таких висновків стало не визнання ДПІ у м.Херсоні правомірності формування податкового кредиту по господарських відносинах позивача з контрагентами ПП "Берс Агро", ПП "Юг Зерно-Трейд", ПП "Фірма "Агро-Люкс", ТОВ "Биоз-Аксон", ПАТ "Херсонський КХП", дрібними постачальниками, внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних, визнання нікчемними правочинів, здійснених деякими постачальниками позивача з постачальниками у 2 ланцюгу (ПП "Берс Агро", Юг Зерно-Трейд", ПП "Фірма "Агро-Люкс", ТОВ "Биоз-Аксон").

Як правильно зазначено судом першої інстанції відповідно до Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР для формування податкового кредиту платники ПДВ мають підтвердити нарахування ПДВ постачальникам товарів (робіт, послуг), призначених для використання в оподатковуваній господарській діяльності, належним чином складними податковими накладними, а для декларування бюджетного відшкодування - ще сплатити цей податок постачальникам у складі вартості товарів (робіт, послуг).

З акту перевірки № 549 вбачається, що підставою для зменшення бюджетного відшкодування та від'ємного значення з ПДВ за спірними податковими повідомленнями-рішеннями було те, що позивач не підтвердив належними документами фактичне отримання товарів від постачальників, а тому не міг використати ці товари у власній оподатковуваній господарській діяльності, причин неврахування сплати ПДВ "дрібним постачальникам" у акті перевірки не наведено.

Під час перевірки відповідач-1 не заперечує фактичне здійснення розрахунків з постачальниками та підтвердження податкового кредиту податковими накладними, та не заперечує проти подальшого фактичного здійснення продажу цього товару.

Відповідно до Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" для визначення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами мають прийматись лише документально підтверджені відомості платника податків про розмір та склад його об'єктів оподаткування. Положення Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" обов'язки про таке документальне забезпечення покладають на платника податків у разі добровільного декларування ними своїх податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що обов'язок про належне документальне підтвердження розрахунку об'єкту оподаткування та сум податків і зборів покладається на податкові органи у разі визначення ними грошових зобов'язань платників податків за наслідками проведених контрольно-перевірочних заходів цих податкових органів. Без належного документування та обґрунтування висновків про заниження зобов'язань зі сторони платника податків збільшення грошових зобов'язань цього платника податків податковим органом є незаконним.

Так за актом перевірки відповідач-1 зменшує бюджетне відшкодування та від'ємне значення з ПДВ у зв'язку з тим, що під час перевірки неможливо встановити факт фактичної поставки товару від постачальників, ПДВ від яких враховано у визначені бюджетного відшкодування та від'ємного значення з ПДВ. При цьому підтвердження отримання товару ставиться у залежність від наявності товарно-транспортної накладної та дотримання порядку її складання.

Однак з таким висновком погодитися не можна, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 р. первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача-1 про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Як вірно зазначено судом, для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також реальність здійснення господарських операцій, суми, за якими віднесені до податкового кредиту, наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності, віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, декларацій з ПДВ, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з контрагентами, які були предметом перевірки. Судом досліджено також рух товару на складі позивача. Відповідач-1 у судовому засіданні не заперечував факт наявності правосуб'єктності у контрагентів позивача та їх право виписувати податкові накладні.

Крім цього, суд першої інстанції відмітив, що у акті перевірки № 549 у деяких періодах під час опису господарських відносин із контрагентами проведено розмежування постачальників: основні та дрібні. По операціям із основними постачальниками вказана назва кожного підприємства та сума, сплачена за угодою, включаючи ПДВ. По операціям із дрібними постачальниками у акті перевірки відсутні їх назви, суми, сплачені за угодами, причини виключення із податкового кредиту.

Не можуть бути підставою для перегляду зобов'язань позивача з ПДВ висновки відповідача-1 про неправомірність включення до складу податкового кредиту, бюджетного відшкодування, від ємного значення з ПДВ, сплаченого "дрібним постачальникам", оскільки підстава для такого виключення у акті перевірки №549 не наведена.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що ні Податковий кодекс України, ні Закон України "Про податок на додану вартість" не надавали право податковому органу зменшувати показники декларацій платників податків у разі включення до їх складу відносин з дрібними постачальниками та не визначають окремий порядок оподаткування та відображення у податковій звітності операцій з цією категорією платників податків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вважав протиправним зазначення у акті перевірки № 549 та за спірними податковими повідомленнями-рішеннями виключення із складу податкового кредиту бюджетного відшкодування та від'ємного значення з ПДВ, сплаченого позивачем податку "дрібним постачальникам".

Також судом вірно зауважено, що акт перевірки №549 взагалі не містить опису порушення зайво задекларованого податкового кредиту позивача по операціям із ВАТ "Херсонський КХП", ДП "Херсонський морський торговий порт", ТОВ "Еквітас", ТОВ "Укрзернопром Агро", ТОВ "Биоз-Аксон", а при перевірці правомірності формування бюджетного відшкодування за серпень 2011 року взагалі не вказано жодного контрагента позивача, сум ПДВ, сформованих за наслідками господарських відносин з якими саме контрагентами.

Як вже зазначалося, за положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Держаної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За приписами Податкового кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту платника податків може бути віднесений сплачений (нарахований) ПДВ, що підтверджений бухгалтерськими документами та податковими накладними.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при самостійному визначенні зобов'язань з податків і зборів платник податків має керуватись виключно документально підтвердженими показниками податкової звітності, а податковий орган свій висновок про завищення (заниження) зобов'язань платника податків має право робити виключно на підставі документально підтверджених обставин здійснення господарської діяльності цього платника податків.

Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що податковий орган не забезпечив належного оформлення актом перевірки виявлених, на його думку, порушень, а також, всупереч ст.71 КАС, не довів їх існування у судовому засіданні, є вірним.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що у акті перевірки № 549 не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаних контрагентів, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що чинним законодавством України не встановлено норм щодо кількості працівників, вартості основних фондів підприємства, наявності власних або орендованих складських приміщень та інших матеріальних ресурсів, при недотриманні яких підприємство вважається таким, що не може здійснювати господарську діяльність, а також не визначено ознак, які вказують на здійснення господарської діяльності підприємством за юридичною чи податковою адресою.

Недекларування постачальниками товарів та послуг трудового та матеріального потенціалу або орендних відносин може свідчити про заниження ними об'єктів оподаткування, що не спростоване та не з'ясоване відповідачем-1 під час складання акту перевірки.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Також суд першої інстанції правильно вважає, що не може бути підставою для визначення додаткових зобов'язань позивачу порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання, враховуючи наступне.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На думку суду першої інстанції, при здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальників дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином колегія суддів погоджується з тим, що оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальникам у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ у м.Херсоні податкові декларації, тобто, позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, то, відповідно, він має право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ у м.Херсоні, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Херсоні про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні, є правильним.

Крім того слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

ДПІ у м.Херсоні не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ПП "Єврокомершл Україна" щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2012 р. №№0000410700, 0000420700 є обґрунтованими.

Отже, за наслідками розгляду справи позивачу відновлено заявлену ним суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 2089683 грн.

Згідно з вимогами ст.200 Податкового кодексу України належне бюджетне відшкодування на рахунок платника податку в установі банку здійснюється органами державного Казначейства України на підставі висновку податкового органу після проведення камеральної перевірки декларації з ПДВ, у якій заявлене це бюджетне відшкодування.

Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову Приватного підприємства "Єврокомершл Україна".

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятого відповідачем рішення.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов