Постанова

від 07.06.2013 по справі 812/3856/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2013 року Справа № 812/3856/13-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді: Захарової О.В.,

за участю

секретаря судового засідання: Білоконя Д.І.,

та

представників сторін:

від позивача - засновник Косецький В.І.,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луганську справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ССОРЖ» до управління Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4, -

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «ССОРЖ» до управління Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4.

В обґрунтування адміністративного позову, позивач зазначив, що 07 квітня 2013 року він отримав вимогу про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4 на суму 9156,29 грн., яка винесена на підставі ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Позивач зазначає, що данні, які вказані в оскаржуваній вимозі про суму недоїмки у розмірі 9156,29 грн. не відповідають дійсності.

Станом на 04.04.2013 за підприємством існує недоїмка по страховим внескам на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки з 01.04.2008 підприємство не здійснює господарську діяльність. Відповідно до рішення Свердловського виконкому №448 від 20.11.2007 ПП «ССОРЖ» виключено як виконавець житлово-комунальних послуг по обслуговуванню жилого фонду і прибудинкової території і не здійснює господарську діяльність, розрахунковий рахунок підприємства заарештований, рух по ньому не ведеться.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Таким чином, сплата єдиного внеску та його стягнення після 01.01.2011 здійснюється відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості. Отже, внесення суми заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, що утворилась до 01.01.2011, до вимоги про сплату єдиного внеску є неправомірним.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд визнати недійсною та скасувати вимогу про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4 на суму 9156,29 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Раніше було надано письмове заперечення проти позову, в якому серед іншого зазначено, що управлінням Пенсійного фонду в м.Свердловську Луганської області були винесені Рішення на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за №140, 1317, 632, 698, які були отримані представником підприємства. Оскільки відповідно до п.4 ч.7 Розділу VII Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Управлінням Пенсійного фонду в м.Свердловську Луганської області 04.04.2013 позивачу була направлена вимога про сплату боргу на загальну суму 9156,29 грн., котра була отримана позивачем 10.04.2013. Вимога про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4 не була оскаржена до органів Пенсійного фонду України.

На підставі викладеного, представник відповідача просив адміністративний позов Приватного підприємства «ССОРЖ» до управління Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4 залишити без задоволення.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство «ССОРЖ» зареєстровано як платник єдиного внеску в управлінні Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області з 15 травня 2007 року (а.с. 17).

Управлінням Пенсійного фонду у м.Свердловську Луганської області винесено вимогу про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4 на суму 9156,29 грн. за приписами статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на суми заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які утворились під час дії Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечувалось сторонами та підтверджується карткою особового рахунку та інформацією по страховим внескам ПП «ССОРЖ» (а.с. 38-40, 41-49).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з абзацом 5 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом 1 статті 11 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (тут і надалі посилання на норми Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» наводяться в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №1058 страхувальник зобов'язаний: вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 1 липня 2000 року протягом 75 років, а за період після цієї дати - протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п'яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України (пункт 2); нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6).

Страхові внески до солідарної системи у відповідності із частиною 1 статті 19 Закону №1058 нараховуються: для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Страхові внески до Накопичувального фонду у відповідності із частиною 2 статті 19 Закону №1058 нараховуються на всі суми сукупного оподатковуваного доходу (прибутку) застрахованих осіб, а для осіб, які беруть добровільну участь, - на суми, визначені договором про добровільну участь.

Нарахування страхових внесків відповідно до частин першої та другої цієї статті, здійснюється на суми, які не зменшені відповідно до законодавства про податок на доходи фізичних осіб. Страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, які не зменшені на суму податків, інших обов'язкових платежів і внесків, що відповідно до законодавства сплачуються із зазначених сум, та суми утримань, що здійснюються відповідно до законодавства або за договорами позики, придбання товарів та виплат тощо або на інші цілі за дорученням отримувача. Страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати (частини 3, 5 і 6 статті 19 Закону №1058).

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону №1058 страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2 статті 20 Закону №1058).

Згідно з частиною 3 статті 20 Закону №1058 обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами. Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до статті 106 Закону №1058:

- суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (частина 2);

- територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 3);

- строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується (частина 15).

Таким чином, управлінням Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області винесені вимоги, щодо заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які утворились під час дії Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за приписами статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Винесення управлінням Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4 на суму 9156,29 грн. не за приписами статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не в порядку, передбаченому пунктом 8 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за №64/8663 є підставою для її скасування.

Про необхідність формування управліннями Пенсійного фонду України після 1 січня 2011 року вимог щодо сплати недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яка виникла до 01 січня 2011 року саме таким чином, свідчить правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 03 липня 2012 року у справі №21-157а12 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 25300159) за наслідками розгляду справи за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Приватного підприємства «ССОРЖ» до управління Пенсійного фонду у м.Свердловську Луганської області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року № Ю-570-4 на суму 9156,29 грн.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності винесення вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року № Ю-570-4 на суму 9156,29 грн., що є підставою для задоволення адміністративного позову та скасування оскаржуваної вимоги.

Згідно з частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 07 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 12 червня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «ССОРЖ» до управління Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області про визнання недійсною та скасування вимоги про сплату боргу від 04 квітня 2013 року №Ю-570-4, задовольнити повністю.

Скасувати вимогу управління Пенсійного фонду у м.Свердловську Луганської області від 04 квітня 2013 року № Ю-570-4 про сплату Приватним підприємством «ССОРЖ» (код ЄДРПОУ 35015911) суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9156,29 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ССОРЖ» (місцезнаходження: 94800, Луганська область, м.Свердловськ, вул. Чапаєва, 8, код ЄДРПОУ 35015911) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 114,70 грн. (сто чотирнадцять грн. 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 12 червня 2013 року.

Суддя О.В. Захарова