Рішення

від 11.06.2013 по справі 910/5683/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5683/13 11.06.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК КЛАС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрегатор Мобільного Контенту"

про стягнення 84 734, 92 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрегатор Мобільного Контенту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК КЛАС"

про визнання договору недійсним

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін (за первісним позовом):

від позивача: Верховська А.Р. за довіреністю б/н від 14.05.2013 р.;

Габова Ю.Ю. за довіреністю б/н від 14.05.2013 р.;

від відповідача: Кравець І.В. за довіреністю б/н від 11.04.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРК КЛАС" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрегатор Мобільного Контенту" про стягнення 84 734, 92 грн., в тому числі: 82 765, 12 грн. основного боргу, 395, 37 грн. пені, 1 574, 43 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу послуги, спрямовані на популяризацію, маркетингове просування і реалізацію контент-послуг, за які останній повністю не розрахувався, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/5683/13 та призначено її до розгляду на 09.04.2013 р.

09.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити свого повноважного представника для участі у судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін, було відкладено на 15.05.2013 р.

14.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він додатково обґрунтовує те, що зібраними у матеріалах справи первинними документами підтверджується надання спірних послуг позивачем відповідачу.

15.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та зустрічний позов про визнання недійсним Договору № РП-2/01-06-2010 від 01.06.2010 р. Позовні вимоги за зустрічним позовом з посиланням на приписи ст. 207 ГК України та ст. 227 ЦК України мотивовані тим, що ТОВ "ТРК Класс" при укладенні оспорюваного Договору не надало доказів того, що воно має право на здійснення господарської діяльності, зазначеної в Договорі, а саме: ліцензії на здійснення правочинів по наданню послуг з розміщення інформації (реклами) в засобах масової інформації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2013 р. зустрічний позов ТОВ "Агрегатор мобільного контенту" прийнято до розгляду з первісним позовом.

У судовому засіданні 15.05.2013 р. судом винесено ухвалу, якою за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.06.2013 р.

16.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

27.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

06.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він зазначає про те, що підписання відповідачем актів прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) є доказом того, що спірний договір спрямований на реальне настання правових наслідків. Також, позивач вказує на те, що відповідно до інформації, яка наведена в додаткових угодах до спірного договору, інформація про відповідача розповсюджувалась у вигляді текстового повідомлення у програмах, вікторинах, конкурсах, що не суперечить ані пунктам спірного договору, ані діяльності позивача. До відзиву позивачем додано копії Ліцензії серії НР № 0835-м, виданої 05.12.2003 р. Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (вид мовлення: супутникове), Ліцензії серії НР № 0997-м, виданої 21.11.2003 р. Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (вид мовлення: ефірне (телебачення)), Ліцензії серії НР № 0981-м, виданої 23.10.2002 р. Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (вид мовлення: ефірне (радіомовлення)), Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії ДЦ № 1553 від 05.04.2000 р.

07.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він додатково вказує на те, що до предмету спірного договору входить зобов'язання відповідача надати послуги, направлені на популяризацію, маркетингове просунення та реалізацію контент-послуг відповідача в рамках комерційного проекту, на що отримання відповідної ліцензії законодавством не вимагається.

У судовому засіданні 11.06.2013 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про те, що позивач уклав з відповідачем спірний договір з порушенням господарської компетенції, так як не надав відповідачу доказів наявності права на здійснення відповідної господарської діяльності. Після того, як відповідач дізнався про укладення договору з порушенням та побачив, що збільшення прибутку не відбувається, ним було зупинено виплату винагороди, яка передбачена умовами Договору.

Також, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до 25.06.2013 р., мотивоване тим, що відповідач, враховуючи його матеріальне становище, має намір узгодити з позивачем умови мирової угоди щодо надання розстрочки виплати боргу.

У судовому засіданні 11.06.2013 р. судом розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та вирішено в його задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, суд звертає увагу на те, що він неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді, подання доказів в обґрунтування своїх вимог і заперечень та, в тому числі, для можливості мирно врегулювати спір між сторонами.

Однак, відповідач, всупереч приписам ст. 22 ГПК України, яка зобов'язує сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, - не скористався протягом усього строку розгляду справи своїм правом щодо ініціювання перед позивачем питання про укладення мирової угоди, не розробив її проекту і не подав його на розгляд позивача та суду, і лише в третьому судовому засіданні ставить питання про намір укладення мирової угоди.

Вказані обставини можуть свідчити про зловживання процесуальними правами та намагання затягнути розгляд справи по суті, що чинним законодавством не допускається.

Так, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Таким чином, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи, та при цьому, вважає за необхідне роз'яснити відповідачу його право ініціювати питання щодо укладення мирової угоди у справі на стадії виконання рішення суду у відповідності до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

У судовому засіданні 11.06.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2010 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № РП-2/01-06-2010, відповідно до п. 2.1. якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги, передбачені в п. 3.1.1. даного Договору, спрямовані на популяризацію, маркетингове просування та реалізацію контент-послуг замовника в рамках комерційного проекту, а замовник зобов'язався оплатити надані послуги виконавцем на умовах та в порядку, передбачених даним договором.

Так, відповідно до п. 3.1.1 Договору виконавець зобов'язався сприяти популяризації серед абонентів Контент-послуг замовника шляхом розміщення інформації (реклами) про них в засобах масової інформації, а також на інших рекламних носіях.

При цьому, згідно з п. 3.1.4. Договору виконавець зобов'язався протягом 5 робочих днів підписати направлений замовником протокол кількості транзакцій, що відбулись та оплачені, або направити замовнику обґрунтовану відмову від підписання протоколу. У випадку відмови виконавця від підписання протоколу, сторони зобов'язались в двадцятиденний строк врегулювати протиріччя, що виникли.

На основі підписаного обома сторонами проколу кількості транзакцій, що відбулись та оплачені, внаслідок надання виконавцем послуг по даному договору, виконавець зобов'язався протягом 3 робочих днів з моменту отримання протоколу кількості та транзакцій, що відбулись, підготувати та представити рахунок для оплати замовником та акт виконаних робіт (наданих послуг) за звітний період (в двох екземплярах), датований останнім днем звітного періоду (п. 3.1.5.).

Відповідно до п. 4.1. Договору замовник виплачує виконавцю винагороду за його послуги, яка обчислюється за кожну оплачену абонентом транзакцію, що відбулась внаслідок наданих виконавцем по даному договору послуг, розмір якого зазначений в Додатку № 1 до даного Договору в залежності від виду Контенту.

Виплата винагороди виконавцю здійснюється протягом 42 днів, що слідують за звітним періодом, після підписання сторонами протоколу кількості транзакцій, що відбулись та оплачені, та акта виконаних робіт (наданих послуг) за звітний період, в яких відображається факт належного надання послуг по договору та їх вартість, і на основі отриманого від виконавця рахунку (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 8.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2010 р., а в частині виконання зобов'язань - до повного та належного їх виконання. Договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявить автоматично про свій намір розірвати договір не менш ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного Договору.

Сторони також підписали Додаток № 1 до Договору, яким визначили вартість винагороди виконавця від кожного виду транзакцій (смс-інтерактив у формі короткого текстового повідомлення з привітанням, поздоровленням, вікторинами, конкурсами) за операторами мобільного зв'язку (Beeline та МТС).

Додатковими угодами № 1 від 30.07.2010 р., № 2 від 31.12.2010 р., № 3 від 01.08.2011 р., № 4 від 30.12.2011 р. сторони вносили зміни до Додатку № 1 до Договору.

Також, сторонами за час дії Договору були підписані протоколи узгодження кількості таких, що відбулись та оплачені, транзакцій за період з 01.01.2012 р. по 31.01.2012 р. на суму 9 229, 90 грн., з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р. на суму 8 911, 95 грн., з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р. на суму 9 314, 50 грн., з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р. на суму 8854, 30 грн., з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р. на суму 11 302, 65 грн., з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. на суму 12 762, 00 грн., з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р. на суму 16 173, 20 грн., з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р. на суму 10 785, 25 грн., з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р. на суму 1 476, 35 грн., з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р. на суму 1 201, 30 грн., з 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р. на суму 1 070, 35 грн., з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р. на суму 913, 25 грн.

За наслідками наданих позивачем відповідачу послуг сторонами було підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000104 від 29.02.2012 р. на суму 8 911, 96 грн., № ОУ-000160 від 31.03.2012 р. на сум 9 314, 50 грн., №ОУ-00288/2 від 30.04.2012 р. на суму 8 854, 30 грн., № ОУ-0000274 від 31.05.2012 р. на суму 11 302, 66 грн., № ОУ-0000343 від 30.06.2012 р. на суму 12 762, 00 грн., № ОУ-0000385 від 31.07.2012 р. на суму 16 173, 20 грн., № ОУ-449/12 від 31.08.2012 р. на суму 10 785, 25 грн., № ОУ-530 від 28.09.2012 р. на суму 1 476, 35 грн., № ОУ-680 від 31.10.2012 р. на суму 1 201, 30 грн., № ОУ-731 від 30.11.2012 р. на суму 1 070, 35 грн., № ОУ-795 від 31.12.2012 р. на суму 913, 25 грн.

На оплату зазначених послуг позивач виставив відповідачу наступні рахунки-фактури: № СФ-0000104 від 29.02.2012 р. на суму 8 911, 96 грн., № СФ-000160 від 31.03.2012 р. на суму 9 314, 50 грн., № СФ-00288/2 від 30.04.2012 р. на суму 8 854, 30 грн., № СФ-0000274 від 31.05.2012 р. на суму 11 302, 66 грн., № СФ-0000343 від 30.06.2012 р. на суму 12 762, 00 грн., № СФ-0000385 від 31.07.2012 р. на суму 16 173, 20 грн., № СФ-449/12 від 31.08.2012 р. на суму 10 785, 25 грн., № СФ-530 від 28.09.2012 р. на суму 1 476, 35 грн., № СФ-680 від 31.10.2012 р. на суму 1 201, 30 грн., № СФ-731 від 30.11.2012 р. на суму 1 070, 35 грн., № СФ-795 від 31.12.2012 р. на суму 913, 25 грн.

Відповідач за надані позивачем послуги розрахувався частково, сплативши позивачу 29.02.2012 р. 9 229, 90 грн., що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 р. по 31.08.2012 р.

Гарантійним листом від 15.10.2012 р. за № 77/11 відповідач гарантував позивачу погасити борг в сумі 80 781, 45 грн. до 31.12.2012 р.

Оскільки остаточного розрахунку з позивачем відповідач так і не провів, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Так, внаслідок неповного розрахунку у відповідача станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість в сумі 82 765, 12 грн.

У свою чергу, звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання укладеного між сторонами Договору недійсним та заперечуючи проти первісного, відповідач вказує на те, що позивачем було укладено спірний Договір без ліцензії на право здійснення відповідної діяльності з розміщення реклами в засобах ЗМІ, у зв'язку з чим оплату за такі послуги ним було притримано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, проте як у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, виплата винагороди виконавцю здійснюється протягом 42 днів, що слідують за звітним періодом, після підписання сторонами протоколу кількості транзакцій, що відбулись та оплачені, та акта виконаних робіт (наданих послуг) за звітний період, в яких відображається факт належного надання послуг по договору та їх вартість, і на основі отриманого від виконавця рахунку (п. 4.2. Договору).

Таким чином, вартість наданих послуг, з урахуванням приписів п. 4.2. Договору та положень ч. 5 ст. 254 ЦК України мала бути оплачена за Протоколами:

- за період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р. на суму 8 911, 95 грн. до 12.04.2012 р.;

- за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р. на суму 9 314, 50 грн. до 15.05.2012 р.;

- за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р. на суму 8 854, 30 грн. до 12.06.2012 р.;

- за період з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р. на суму 11 302, 65 грн. до 13.07.2012 р.;

- за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. на суму 12 762, 00 грн. до 14.08.2012 р.;

- за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р. на суму 16 173, 20 грн. до 12.09.2012 р.;

- за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р. на суму 10 785, 25 грн. до 13.10.2012 р.;

- за період з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р. на суму 1 476, 35 грн. до 12.11.2012 р.;

- за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р. на суму 1 201, 30 грн. до 13.12.2012 р.;

- за період з 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р. на суму 1 070, 35 грн. до 12.01.2013 р.;

- за період з 01.12.2012 р. по 31.12.2012 р. на суму 913, 25 грн. до 12.02.2013 р.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 82 765, 12 грн. є законними та обґрунтованими.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 1 574, 43 грн., розрахунок яких є невірним, оскільки ним не було враховано того, що по окремим платежам останній день строку зобов'язання з оплати припав на вихідний день, з огляду на що у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем в таких випадках необхідно було вважати перший робочий день, який слідує за вихідними.

Також, позивач нарахував відповідачу 395, 37 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких однак є методологічно невірним, оскільки в ньому не враховано індекси інфляції, що є меншими від 100, тобто за періоди дефляції в країні.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Суд відмічає, що інфляційні втрати по платежам за протоколами за період з 01.07.2012 р. по 31.07.2012 р., за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2012 р., за період з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р., за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р., за період з 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р. склала 77, 63 грн., проте як сукупні індекси інфляції за відповідні період розрахунку по іншим протоколам становлять менше одиниці, тобто відносно них мала місце дефляція на дату розрахунку позивача - 18.03.2013 р.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд задовольняє на суму 77, 63 грн.

У свою чергу, згідно з перерахунком суду розмір 3 % річних, який підлягає до стягнення становить 1 570, 78 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Що стосується вимог за зустрічним позовом, то суд їх відхиляє, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущеннями та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зокрема, слід зазначити, що чинне на момент укладення оспорюваного договору законодавство не відносило господарську діяльність з розміщення реклами в засобах масової інформації до такої, що потребує отримання ліцензії, в той час як відповідні ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на здійснення ефірного мовлення у позивача наявні та їх копії додані до матеріалів справи.

У свою чергу, суд звертає увагу на те, що, як на тому наголошено в п. 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним. Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також у випадках, визначених Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо.

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час коли правочин був виконаний або мав бути виконаний вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

При цьому, необхідно мати на увазі, що, як випливає зі змісту частини сьомої статті 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (в редакції Законів № 1571-VI від 25.06.2009 р., № 3610-VI від 07.07.2011 р., чинній на час подання позову), право на звернення до суду в разі недотримання вимог законодавства щодо отримання ліцензії для здійснення певного виду господарської діяльності належить не стороні оспорюваного договору, а органу виконавчої влади, державному колегіальному органу, на який згідно із законом покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

За таких обставин право на звернення до суду у разі недотримання вимог законодавства щодо обов'язковості отримання ліцензії для здійснення певного виду господарської діяльності належить саме зазначеним органам, а не позивачеві за зустрічним позовом.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 17.11.2009 р. у справі № 2/179пд (п. 3. Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/12 від 15.01.2010 р. "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України).

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем за зустрічним позовом не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору, в тому числі, враховуючи його виконання з боку відповідача за зустрічним позовом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості наданих йому послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище, проте як у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за зустрічним позовом - на відповідача ("ТОВ "Агрегатор Мобільного Контенту").

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрегатор Мобільного Контенту" (01103, м. Київ, Печерський район, вулиця професора Підвисоцького, будинок 5, код ЄДРПОУ 33998057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК КЛАС" (01010, м. Київ, Печерський район, вулиця Івана Мазепи, будинок 10, код ЄДРПОУ 24821055) 82 765 (вісімдесят дві тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 12 коп. основного боргу, 77 (сімдесят сім) грн. 63 коп. інфляційних втрат, 1 570 (одну тисячу п'ятсот сімдесят) грн. 78 коп. 3% річних, та 1 703 (одну тисячу сімсот три) грн. 29 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.06.2013 р.

Суддя В.С. Ломака