Рішення

від 12.06.2013 по справі 6-45372св12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним шлюбного договору, за касаційними скаргами ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2012 року та додаткове рішення апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним шлюбного договору, вказуючи на те, що 22 липня 2006 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено шлюбний договір між ним та його дружиною ОСОБА_4 Вважав, що цим договором було порушено вимоги законодавства та його особисті інтереси у зв'язку з чим просив цей договір визнати недійсним.

Зокрема, при укладанні спірного договору було порушено вимоги п. 4 ст. 93 СК України, згідно з яким шлюбний договір не може зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити одне з подружжя в невигідне матеріальне становище; в оскаржуваному договорі майнові права на нерухоме майно переходять до дружини, що позбавляє права власності на те майно, в яке він уклав свою працю та засоби існування; також шлюбним договором було порушено вимоги п. 5 ст. 93 СК України згідно з яким за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації; майно, яке перебувало в оренді, визнано особистою власністю сторін, також п. 12 шлюбного договору порушено вимоги законодавства, так як ст. 99 СК України не передбачає право дітей на утримання за шлюбним договором, а окремо право на утримання дружини, відтак з тексту п. 12 договору відокремити розмір матеріального утримання на дітей та дружину неможливо; вважав, що п. 8 даного договору не є необхідний так як обов'язок батьків утримувати дітей встановлений законодавством України і не потребує додаткового підтвердження договором; даний договір було вчинено під впливом обману, оскільки він довіряв відповідачу і підписував багато різних документів для здійснення підприємницької діяльності, зміст тексту даних документів до нього доносила дружина, тому що він української мови не розумів.

Таким чином, під час укладення даного договору щодо нього навмисно ввела другу сторону в оману, щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Крім того, було порушено п. 23 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі вЂ' Інструкції) затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року, оскільки при посвідченні правочинів за участю іноземних громадян зазначається також їх громадянство, адреса постійного місця проживання за межами України, чого вчинено не було.

Пунктом 31 Інструкції передбачено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій, якщо є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальних дій, не усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства.

Згідно з ст. 36 Інструкції нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, що здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її виявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Даних дій вчинено не було, так як не було залучено перекладача, для перекладу умов договору, чим було порушено вимогу п. 9 вище згаданої інструкції, згідно з якою мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до ст. 15 Закону України «Про нотаріат». Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлення документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі.

Отже, при укладенні даного шлюбного договору було грубо порушено норми Законодавства України, у зв'язку з чим даний договір підлягає визнанню недійсним. Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір визнається недійсним на підставі рішення суду. У випадку визнання недійсним шлюбного договору наступають наслідки, характерні для визнання недійсним цивільно-правових договорів, тобто наступає двостороння реституція. Отже, все майно стає спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 07 березня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним шлюбний договір, укладений 22 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2012 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 07 березня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Шлюбний договір, укладений 22 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5: в частині домовленості сторін правочину за п. 1 шлюбного договору про виключне право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, а також приміщень магазину: НОМЕР_1 в ТЦ «Європа» площею 8,36 кв. м; № 328 в ТЦ «Центральний» площею 19,2 кв. м; НОМЕР_2 в ТЦ «Центральний 1» площею 16,1 кв. м, що по вул. Щирецькій, 36 у м. Львові; в частині п. 2 шлюбного договору про домовленість приналежності на праві власності ОСОБА_3 магазину в ТЦ «Галичина» площею 4,41 кв. м, магазину НОМЕР_3 в ТЦ «Україна» площею 5,2 кв. м, магазину НОМЕР_4 «Галерея» загальною площею 4,3 кв. м, торгового місця НОМЕР_5 площею 12 кв.м, що по вул. Щирецькій, 36 у м. Львові, торгового місця в ТЦ «Добробут» на центральній алеї площею 2 кв. м за адресою: м. Львів, ТЦ «Добробут»; в частині п. 9 шлюбного контракту про домовленість приналежності виключно ОСОБА_3 спорудженого в майбутньому житлового будинку на земельній ділянці в АДРЕСА_2 - визнано недійсним.

У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2012 року визнано нечинним п. 2 шлюбного договору, укладеного 22 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 щодо особистої власності лише ОСОБА_3 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 площею 0,1710 га, кадастровий номер 4623686400:01:004:0403, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 липня 2006 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2013 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 просить скасувати додаткове рішення апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2012 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Установлено, що 19 жовтня 2000 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 11 квітня 2011 було розірвано. 01 грудня 2000 року та 31 травня 2004 року у сторін народилися діти.

22 липня 2006 року між сторонами укладено шлюбний договір, який посвідчений нотаріально.

Згідно зі ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно зі ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як роз'яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 6 листопада 2009 року № 9, обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Установлено, що позивач з 1994 року постійно проживає в Україні, навчався у вищому учбовому закладі, займається підприємницькою діяльністю.

ОСОБА_3 з 1996 по 1999 роки був студентом Львівського медінституту, закінчив у Львові курси водіїв.

Сторони шлюб зареєстрували в 2000 році в с. Перемишляни Львівської області.

У 2000 році позивач особисто заповнював українською мовою реєстраційні карти СПД та отримав відповідне свідоцтво, з 10 жовтня 2000 року йому присвоєно ідентифікаційний код (а. с. 159 - 161).

У 2002 році ОСОБА_3 отримав українською мовою патент як СПД з правом найму працівників. У подальшому його продовжував протягом кількох років.

Матеріали справи містять численні договори, стороною в яких є позивач , в тому числі як суб'єкт підприємницької діяльності. З їх змісту вбачається, що до укладення оскаржуваного правочину позивач без послуг перекладача на українській мові укладав численні угоди, в тому числі договір оренди від 20 січня 2006 року, 30 червня 2004 року вЂ' договір зберігання приміщення, 30 червня 2004 року вЂ' договір оренди нежилого приміщення, аналогічного змісту договори продовж 2003 року та договори іншого змісту (а. с. 24, 26, 27, 32, 63, 65, 109, 110, 172, 177, 179, 180).

У 2006 році на українській мові давав згоду на вивіз дитини, заява посвідчена нотаріусом (а. с. 60).

З 2003 року як СПД позивач заповнював українською мовою відомості про нараховані та виплачені фізичним особам суми доходів і утриманих з них суми податків. Звітувався у формі декларацій про доходи за 2006 рік (а. с. 173 - 174, 182, 262). Видаткові накладні за 2002 рік заповнені позивачем на українській мові (а. с. 273вЂ' 276).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач повністю розумів зміст, правові наслідки укладення шлюбного договору.

Також обґрунтовано апеляційний суд дійшов висновку щодо безпідставності визнання шлюбного договору недійсним з підстав відсутності в договорі даних про місце проживання відповідача за межами України та громадянства іноземця як сторони договору, що відповідає вимогам п. 23 тієї Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року (чинної на час посвідчення правочину) оскільки таке порушення не є істотною умовою правочину. Сторони домовились про поділ майна - товару у магазинах приблизно в рівній кількості, поділили транспортні засоби та врегулювали інші майнові питання.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Проте не можна погодитися з висновком апеляційного суду щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 з підстав, передбачених ч. 5 ст. 93 СК України.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 21 листопада 2002 року ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності на цю квартиру у Львівському обласному державному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 25 листопада 2002 року, що вбачається з реєстраційного посвідчення від 25 листопада 2002 року.

Земельна ділянка площею 0.1710 га, що розташована в АДРЕСА_2, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку та на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 березня 2006 року

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

У силу частини другої статті 97 СК України та частини п'ятої статті 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його особистою приватною власністю кожного з них, однак, на підставі шлюбного договору неможливий перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Таким чином, на час укладення шлюбного договору квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4, а земельна ділянка ОСОБА_3 право власності на які було зареєстровано за особами в установленому законом порядку, а тому п. 1 та п. 2 шлюбного договору сторони домовились лише про непоширення на це майно, яке було набуто під час шлюбу режиму спільної сумісної власності, що відповідає вимогам ч.2 ст. 97 СК України і не порушує вимог с. 93 СК України.

Що стосується поділу між подружжям магазинів та торговельних місць то право власності на них не підлягає державній реєстрації оскільки вони знаходяться у сторін в оренді й спірним договором вирішено питання про те, хто й чим володіє.

З урахуванням викладеного, у суду апеляційної інстанції не було підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно та правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2012 року та додаткове рішення апеляційного суду Львівської області від 05 грудня 2012 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним шлюбного договору в частині домовленості сторін правочину за п. 1 шлюбного договору про виключне право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, а також приміщень магазину: НОМЕР_1 в ТЦ «Європа» площею 8,36 кв. м; № 328 в ТЦ «Центральний» площею 19,2 кв. м; НОМЕР_2 в ТЦ «Центральний 1» площею 16,1 кв. м, що по вул. Щирецькій, 36 у м. Львові; в частині п. 2 шлюбного договору про домовленість приналежності на праві власності ОСОБА_3 магазину в ТЦ «Галичина» площею 4,41 кв. м, магазину НОМЕР_3 в ТЦ «Україна» площею 5,2 кв. м, магазину НОМЕР_4 «Галерея» загальною площею 4,3 кв. м, торгового місця НОМЕР_5 площею 12 кв.м, що по вул. Щирецькій, 36 у м. Львові, торгового місця в ТЦ «Добробут» на центральній алеї площею 2 кв. м за адресою: м. Львів, ТЦ «Добробут»; в частині п. 9 шлюбного контракту про домовленість приналежності виключно ОСОБА_3 спорудженого в майбутньому житлового будинку на земельній ділянці в АДРЕСА_2 щодо особистої власності лише ОСОБА_3 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 площею 0,1710 га, кадастровий номер 4623686400:01:004:0403, яка належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 липня 2006 року відмовити.

У решті рішення апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов

О.П. Касьян

О.В. Кафідова

О.В. Попович