Рішення
від 13.06.2013 по справі 910/7465/13
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7465/13 13.06.13

За позовом Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі

Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Банкомсервіс»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Київський технікум електронних приладів

Про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Половенко Л.В. посвідчення № 002638 від 05.09.12.

Від позивача: Бондар М.В. представник за довіреністю № 56 від 09.10.12.

Від відповідача: Амерханян Г.Г. представник за довіреністю № 05/3-13 від 13.05.13.

Сендеркін С.І. представник за довіреністю № 05/5-13 від 14.05.13.

Від третьої особи: Одинець Л.П. представник за довіреністю № б/н від 21.05.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Банкомсервіс» (далі - відповідач) про:

- визнання недійсним Договору оренди державного нерухомого майна № 1289 від 07.12.04., укладеного між позивачем та відповідачем;

- зобов'язання відповідача повернути позивачу нерухоме майно загальною площею 119 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 17.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди № 1289 від 07.12.04., укладено з порушенням приписів ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.13. порушено провадження у справі № 910/7465/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київський технікум електронних приладів (далі - третя особа); розгляд справи призначено на 14.05.13.

29.04.13. представник третьої особи через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення у справі.

13.05.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Товариства з обмеженою відповідальністю «Банкомсервіс» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

13.05.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи, невиконання учасниками судового процесу вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі в повному обсязі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 23.05.13.

В судовому засіданні 23.05.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 13.06.13.

В судовому засіданні 13.06.13. представником відповідача підтримано подане ним 13.06.13. через відділ діловодства суду клопотання про переведення відповідача в третю особу.

Розглянувши в судовому засіданні 13.06.13. зазначене клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане клопотання обґрунтовано тим, що до компетенції відповідача не входить право визнавати категорії приміщень технікуму, натомість, на думку відповідача, таке право надано позивачу, третій особі та Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України.

Господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона. Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК (п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Разом з тим, нормами чинного ГПК України суд не наділено правом змінювати процесуальний статус відповідача (зокрема, на третю особу).

В судовому засіданні 13.06.13. представником прокуратури підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 13.06.13. проти позову заперечили.

Представник третьої особи в судовому засіданні 13.06.13. надав пояснення по справі.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/7465/13.

В судовому засіданні 13.06.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, заступник прокурора Печерського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії.

07.12.04. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 1289 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 119,00 кв.м в т.ч.: приміщення на 2 поверсі площею 18,00 кв.м, приміщення на 4 поверсі площею 65 кв.м та частина підвалу площею 36,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 17, що знаходиться на балансі Київського технікуму електронних приладів (далі - Балансоутримувач), з метою розміщення: офісного приміщення, виробничого приміщення та складського, вартість якого становить за експертною оцінкою 217 635,30 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - жовтень 2004 року 1 853,53 грн. Додатковими угодами до Договору розмір орендної плати змінювався.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.3 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з 07.12.04. до 07.11.05. включно.

У відповідності з п. 10.5 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження Договору.

Після закінчення строку дії Договору, у відповідності до ст. 764 ЦК України та п. 2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна України" в період з 2005 р. по 2012 р. було пролонговано, останній раз до 07.03.13.

Спір у справі стосується дійсності Договору оренди.

Прокурор вказує, що особа, яка визначена орендарем за Договором оренди використовує спірні приміщення навчального закладу для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, зокрема для розміщення офісних, складських та виробничих приміщень для ремонту обладнання.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.01 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, які передані в оренду є частиною будівлі Київського технікуму електронних приладів, то можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Зі змісту Договору вбачається, що орендовані за спірним Договором приміщення використовуються для надання послуг по ремонту обладнання (здійснення підприємницької діяльності).

Докази на підтвердження здійснення відповідачем навчально-виховного процесу в матеріалах справи відсутні.

Отже, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства України, яке регулює орендні відносини державного майна, встановлено заборону на передання в оренду приміщень закладів освіти, суд дійшов висновку, що Договір оренди № 1289 від 07.12.04. не відповідає нормам законодавства (ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"), що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.12. у справі № 8/5025/2227/11.

Стосовно посилань позивача на Закон України "Про управління об'єктами державної власності" та отримання від Міністерства освіти України погодження на передачу в оренду приміщень навчального закладу суд відзначає, що в загальному порядку орган управління має надавати дозвіл на передачу в оренду державного майна, проте положення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" є спеціальними, а відтак незалежно від згоди і наявності погодження органу управління оренда приміщень навчального закладу не допускається.

Посилання відповідача на те, що до 2004 року (до укладення Договору) спірні приміщення не були задіяні в учбовому та учбово-виробничому процесі не беруться судом до уваги з огляду на те, що вказане не стосується предмету розгляду даної справи про визнання Договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокуратурою, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банкомсервіс» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, б. 17; ідентифікаційний номер 23500981) Договір № 1289 від 07.12.04. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, загальною площею 119,00 кв.м в т.ч.: приміщення на 2 поверсі площею 18,00 кв.м, приміщення на 4 поверсі площею 65 кв.м та частина підвалу площею 36,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 17, що знаходиться на балансі Київського технікуму електронних приладів, вартість якого становить за експертною оцінкою 217 635,30 грн.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Банкомсервіс» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, б. 17; ідентифікаційний номер 23500981) повернути Регіональному відділенню фонду державного майна України по м. Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) нерухоме майно загальною площею 119,00 кв.м в т.ч.: приміщення на 2 поверсі площею 18,00 кв.м, приміщення на 4 поверсі площею 65 кв.м та частина підвалу площею 36,00 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 17, що знаходиться на балансі Київського технікуму електронних приладів, вартість якого становить за експертною оцінкою 217 635,30 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Банкомсервіс» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, б. 17; ідентифікаційний номер 23500981) в доход Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.06.13.

Суддя Т.М. Ващенко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення13.06.2013
Оприлюднено19.06.2013
Номер документу31903646
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/7465/13

Рішення від 13.06.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 18.04.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні