Постанова

від 16.02.2009 по справі 2а-3717/08/6

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ

РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул.

Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем

України

16.02.09

Справа №2а-3717/08/6

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки

Крим у складі: головуючого судді Латиніна Ю.А.,

          при секретарі Лєбєдєвій О.М.,

за участю позивачаОСОБА_1.,

представника відповідача ОСОБА_2. 

розглянув у відкритому судовому

засіданні адміністративну справу за

, 

за позовом ОСОБА_1       

до  

Красноперекопського МРВ ГУ МВС України в Криму,  Головного управління Міністерства внутрішніх

справ України в АРК             

про стягнення та стягнення

моральної шкоди

Суть спору: Позивач звернувся до

Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою до відповідачів, з

вимогами про стягнення 7806,12 грн. вихідної одноразової допомоги при звільнені

та 5000 грн. моральної шкоди.  Вимоги

позивач мотивує тим, що наказом Головного управління МВС України в АР Крим від

13.05.08 НОМЕР_1 о\с був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ

України за власним бажанням. При звільненні йому було нарахована одноразова

грошова допомога у розмірі 7806,12 грн. Однак до теперішнього часу грошова

допомога не сплачена, що  і стало

підставою для звернення до суду. Також відповідачі своєчасною невиплатою

допомоги заподіяли моральну шкоду позивачу на вказану суму, так як він був

вимушений додатково шукати грошові кошти для відновлення свого здоров'я, яке

погіршилося під час проходження служби, просить 5000 грн. стягнути на свою

користь у солідарному порядку з відповідачів.    

У судовому засіданні 16.02.08

позивач уточнив позовні вимоги в порядку ст. 51 КАС України, зменшив суму

позову до 7226,12 грн., у зв'язку з її частковою сплатою Красноперекопського

МВ. Позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити з зазначених у позові

підстав.   

Красноперекопський МВ ГУ МВС

України в АР Крим до суду не прибув, надіслав письмові заперечення на позов, у

яких позов не визнав та клопотав про розгляд справи у відсутність представника.

Заперечення мотивовані  тим, що вказана

позивачем сума одноразової допомоги буде сплачена позивачу лише після її

перерахування з боку ГУ МВС України АР Крим. Красноперекопський МВ є бюджетною

установою,  розпорядником бюджетних

коштів 3 черги і фінансується з коштів які виділяються ГУ МВС України в АР

Крим, тому не мають можливості самостійно виконати зобов'язання перед

позивачем. Також додали, що ОСОБА_1.  був

звільнений з органів МВС України за власним бажанням, після звільнення

влаштувався на роботу. Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди вважають не

обґрунтованими, а тому підстав для їх задоволення не вбачають, у зв'язку з чим

у позові просять відмовити.

Суд вважає за можливе розглянути

справу у відсутність представника 

Красноперекопського МВ з урахуванням надісланого клопотання та письмових

заперечень.  

Представник ГУ МВС України в АР

Крим позов не визнав, суду пояснив, що ОСОБА_1. .  проходив службу в Красноперекопський МВ ГУ

МВС України в АР Крим, заробітну плату отримував саме від міського відділу,

грошова допомога при звільненні була розрахована та її сума визначена

безпосередньо першим відповідачем. ГУ МВС України в АР Крим ніяким чином прав

позивача не порушило, тому законних підстав для задоволення позовних вимог не

вбачає.      

Розглянув матеріали справи,

заслухав у порядку, визначеному ст. 139 КАС України, пояснення представників

сторін, дослідив відповідно до ст. 138 КАС України зібрані у справі докази, суд

-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.8 КАС України

суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до

якого, зокрема, людина, її права, та свободи визнаються найвищими цінностями та

визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Забороняється відмова в розгляді та

вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності,

суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

З матеріалів справи вбачається, що

позивач проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України на

посаді старшого дільничного інспектора Красноперекопського МВ ГУ МВС України в

АР Крим до 13.05.2008 р. та наказом ГУ ВМС України в АР Крим від 13.05.2008 р.

НОМЕР_1 о/с був звільнений у запас за власним бажанням (а.с.5).

При звільненні ОСОБА_1.

Красноперекопським МВ був проведений розрахунок та нарахована грошова допомога

у сумі 7806,12 грн., однак виплачена не була, що і стало підставою для

звернення до суду (а.с.6,7).

Позивач у суді зменшив позовні

вимоги, вказав залишок несплаченої суми вихідної допомоги 7226,12 грн.   

Відповідно до п. а) ст. 12 Закону

України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб

начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших

осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 р. пенсія за вислугу років

призначається  особам офіцерського

складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової

служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" -

"д" статті 12 цього Закону, незалежно від віку в разі, якщо вони

мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше, за винятком осіб,

зазначених у частині третій статті 5 цього Закону.

Частиною 1 ст. 9 Закону України

"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і

рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" № 2262-XII

від 09.04.1992 р. встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського

та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим

Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із

скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку

контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням,

виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного

грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 11 Постанови Кабінету

Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та

виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам,

мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за

контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та

членам їхніх сімей" встановлено, що особам, звільненим із служби за віком,

станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням

організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після

звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу

за військовим (спеціальним) званням.

Посилання Красноперекопського МВ на

неможливість сплати заборгованості у зв'язку з відсутністю коштів і ненаданням

їх вищестоящою установою - ГУ МВС України в АР Крим, суд вважає нікчемним,

оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів,

що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань.                                                                                                               

Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини

констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки

органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань.

Крім того, суд також вважає, що

державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати

борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність

коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1

статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод

людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також

зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа “Жовнер проти

України” від 29.06.2004 року.

Суд підкреслює, що рішення, дії

суб'єкта владних повноважень  не можуть

бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому

числі фінансовий, корпоративний інтерес. 

Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних

повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти

себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного

інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта,

визначених законом.

Також суд вважає необхідним

зазначити, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно,

тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення

поставлених цілей і справедливих результатів.          

За таких обставин справи, суд

приходить до висновку, що позовні вимогиОСОБА_1. у частині стягнення з

Красноперекопського МВ ГУ МВС України в АР Крим 7226,12 грн.  несплаченої вихідної допомоги при звільненні

з органів МВС України підлягають задоволенню.

Відносно вимог позивача до ГУ МВС

України в АР Крим щодо стягнення несплаченої допомоги, суд вважає ці вимоги

необґрунтованими.

Так, ОСОБА_1.  проходив службу у органах МВС України саме на

відповідній посаді у Красноперекопському МВ, заробітну плату отримував від

нього, нарахування вихідної допомоги при звільненні та виплата її частки у

вересні 2008 року проведені Красноперекопським МВ.                     Приймаючи до уваги зазначене,

суд приходить до висновку, що ГУ МВС України в АР Крим ніяким чином не порушило

права та інтереси позивача, своїми діями не перешкоджало реалізації прав при

його звільненні, тому вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 56, 62

Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи

органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої

незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними

своїх повноважень.

Відшкодування шкоди провадиться з

державного бюджету лише у випадках, що прямо передбачені у законі, а саме:

статтями 1167, 1174 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування

шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового

слідства, прокуратури і суду» N 266/94-ВР та Положенням про застосування цього

закону (затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної

прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. N

6/5/3/41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 р. за N

106/1131).

Згідно з пунктом 3 постанови

пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про

відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 

31.03.1995 року N 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати

немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших

негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або

бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної

(немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими

неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань

він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п.4

постанови Пленуму).

          Позивач просить стягнути з

відповідачів заподіяну йому моральну шкоду в солідарному порядку в розмірі 5000

грн., однак доказів у підтвердження даних позовних вимог суду не надав, не

обґрунтував розмір суми шкоди, що є також підставою для відмови у задоволенні

позову у цій частині.  

          Приймаючи до уваги вищевикладене, суд

не знаходить доводи позивача у цій частині обґрунтованими, а тому не вбачає

підстав для їх задоволення.       

Судові витрати, понесені позивачем,

підлягають стягненню на його користь з Державного бюджету України відповідно

п.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у частині задоволених

позовних вимог на суму 3,40 грн.

Відповідно до ст. 167 КАСУ

постанову складено  20.02.2009р.

Керуючись ст. ст.94,160-163,167

Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Красноперекопського

міськоговідділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в

Автономній Республіці Крим (96000, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Чапаєва,

буд.26, ЄДРПОУ 08673767, банківські реквізити невідомі) на користь ОСОБА_1

АДРЕСА_1.6) 7226,12 грн.  одноразової

грошової допомоги при звільненні.

Стягнути з Державного бюджету

України (п\р 31115095700002, МФО 824026 ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 у

банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим м. Сімферополь одержувач: Держбюджет м.

Сімферополя) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1.6) 3,40 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог

відмовити.

 Постанова набирає законної сили після

закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної

скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.

Постанова може бути оскаржена в

апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду

шляхом подачі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим в

10-ти денний строк  з дня проголошення  (складення в повному обсязі) постанови заяви

про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної

скарги.

Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                Латинін Ю.А.