Постанова

від 17.06.2013 по справі 5009/1133/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2013 року Справа № 5009/1133/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Капацин Н.В. - доповідача у справі суддів :Бернацької Ж.О. Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.03.2013 у справі№ 5009/1133/12 господарського судуЗапорізької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Металобудсервіс" пророзірвання договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000

за участю представників від: позивача не з"явився відповідача Башилов П.В. - директор

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2013р. у справі № 5009/1133/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2013р., відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин" (Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Металобудсервіс" (Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2013р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2013р. у справі № 5009/1133/12 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Відкритим акціонерним товариством "Завод будівельно-опоряджувальних машин", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Завод будівельно-опоряджувальних машин" (Продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Металобудсервіс" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000р., за умовами якого Продавець передає у власність Покупця конструкції будівлі бувшої заводської їдальні, раніше списаної з балансу заводу на підставі дозволу Мінмашпрому України № 10/5-1692 від 28.09.1994р., що підлягають демонтажу, у вигляді матеріалів згідно специфікації, а саме: - залізобетон б/у - 1495 куб. м., з них гідних 598 (40 %) по 35 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 20 930 грн., - металоконструкції б/у - 13,3 тони, з них гідних 12,0 (90 %) по 1 100 грн. за одиницю (без ПДВ) на суму 13 200 грн., всього на суму 40 956 грн., в тому числі ПДВ 6 826 грн.

Пункти 2.1, 2.2 договору передбачають, що Покупець здійснює з Продавцем розрахунки на підставі рахунку у строк не пізніше 20 днів з моменту його отримання шляхом проведення безготівкових розрахунків.

Відповідно до пункту 3.1 договору поставка здійснюється шляхом передачі матеріалів, зазначених в пункті 1.1 договору, на підставі акта прийому-передачі протягом 40 днів з моменту підписання договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору сума договору становить 40 956 грн., в тому числі ПДВ 6 826,00 грн.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що матеріали, зазначені в пункті 1.1 договору, є власністю Покупця з моменту їх передачі Продавцем покупцю. З цього моменту Покупець несе витрати, що припадають на них, та всі ризики, яким вони можуть піддатися.

Відповідно до акта приймання-передачі від 15.08.2000р. Позивач передав, а Відповідач прийняв конструкції будівлі бувшої заводської їдальні, а саме залізобетон уживаний, металоконструкції уживані на загальну суму 40 956 грн., що відповідно до пункту 4.1 договору складає договірну суму.

Публічне акціонерне товариство "Завод будівельно-опоряджувальних машин" (Позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Металобудсервіс" (Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000р.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не сплатив грошові кошти за договором купівлі-продажу та не демонтував об"єкт будівлі бувшої заводської їдальні згідно договору купівлі-продажу.

Відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою, в якій просить зобов'язати Позивача усунути і не чинити перешкод при здійсненні демонтажу, вивезенні конструкцій будівлі колишньої заводської їдальні, забезпечити доступ представників Відповідача на територію Заводу будівельно-опоряджувальних машин.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.05.2012р. у справі № 5009/1133/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2012р., відмовлено у задоволенні первісного і зустрічного позовів.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2012р. у справі № 5009/1133/12 частково задоволено касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин", скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2012, рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2012р. у справі № 5009/1133/12 в частині відмови в задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин". В цій частині справу № 5009/1133/12 передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області. В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2012, рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2012р. у справі № 5009/1133/12 залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання щодо проведення розрахунків між Позивачем і Відповідачем у спосіб, визначений розділом 2 договору № 132 від 02.08.2000р. Місцевий господарський суд в рішенні від 28.05.2012р. посилається на підписаний сторонами акт звірки розрахунків від 15.05.2000р., але питання про внесення змін до договору про порядок проведення розрахунків за договором купівлі-продажу судами не досліджено.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2013р. у справі № 5009/1133/12, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2013р., відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин".

Судові рішення мотивовані тим, що згідно з актом звіряння розрахунків від 15.08.2000р. сторони дійшли згоди про взаємозалік зустрічних вимог на суму 54 449,95 грн. Даний акт скріплено підписами керівника, головного бухгалтера та печатками підприємств.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому, правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Згідно з приписами частини 1 статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що зазначений акт звіряння розрахунків є угодою про припинення зобов'язань в розумінні статей 598, 601 Цивільного кодексу України

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує на те, що така угода про зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить положенням чинного законодавства та умовам договору з огляду на те, що право на проведення взаємозаліку не є обов'язковою умовою договору, оскільки це право визначено законом, а саме статтею 598 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Позивач в установленому порядку не оспорював правочин щодо припинення зобов'язання зарахуванням, не звертався за стягненням суми боргу, яка існує на його думку.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про здійснення Відповідачем оплати за спірним договором.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору 15.08.2000р. сторонами був підписаний акт прийому-передачі, згідно якого на підставі договору купівлі-продажу № 132 від 02.08.2000р. Відповідач передав, а Позивач прийняв конструкції будівлі колишньої заводської їдальні, раніше списаної з балансу заводу.

Акт прийому-передачі від 15.08.2000р. підписаний без заперечень та зауважень з боку сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договором № 132 сторони не узгодили строк демонтажу конструкцій їдальні. Не встановлено цей строк і відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України.

Суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Покупцем не сплачено грошові кошти за договором купівлі-продажу № 132 та не демонтовано об'єкт будівлі бувшої заводської їдальні згідно договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

Стаття 14 Цивільного кодексу України зазначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Крім того, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим. Договір купівлі-продажу не має чіткого визначення зобов'язань Покупця, не містить строків виконання Покупцем покладених на нього обов'язків.

Позивачем не надано доказів пред'явлення вимоги Покупцю щодо виконання договору та встановлення строків такого виконання.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод будівельно-опоряджувальних машин" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.03.2013 у справі № 5009/1133/12 залишити без змін.

Головуючий - суддя Н.В. Капацин

Судді Ж.О. Бернацька

Д.С. Кривда