Постанова

від 12.06.2013 по справі 804/7160/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 р. Справа № 804/7160/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОлійника В. М. при секретаріПрихно К.С. за участю: представника позивача представника відповідача Селищевої О.В. Дубова Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом науково-виробничого приватного підприємства "Латіс 2002" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2013 року науково-виробниче приватне підприємство «Латіс 2002» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, в якій просить, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 01.06.2013 р., визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000722250 від 17 травня 2013 року прийняте Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, яким науково-виробничому приватному підприємству «Латіс 2002» (код ЄДРПОУ 31714042) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на 45 283,75 гривень; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000712250 від 17 травня 2013 року прийняте Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, яким науково-виробничому приватному підприємству «Латіс 2002» (код ЄДРПОУ 31714042) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств вартість із вироблених в Україні товарів на 102 360,00 гривень; стягнути з Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на користь науково-виробничого приватного підприємства «Латіс 2002» (код ЄДРПОУ 31714042) судовий збір у розмірі 1 476,44 гривня.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в період з 02 квітня 2013 року по 18 квітня 2013 року Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська було проведено позапланову невиїзну перевірку TOB «Латіс 2002» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «Атава» (код ЄДРПОУ 37997856) за березень, травень, червень 2012 р. За результатами перевірки було складено акт № 1071/225-08/31714042 від 18.04.2013 року, де були встановлені порушення вимог Податкового кодексу України, а саме: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 36 226,76 грн. Також було встановлено порушення ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України - що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 81 888,00 грн.

Позивачем, у строк передбачений Податковим кодексом України, були надані відповідачеві заперечення на акт перевірки, проте до уваги податковим органом прийняті не були.

17 травня 2013 року відповідачем на підставі вищезазначеного Акту було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000722250, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 36 227, 00 грн. - основного платежу та 9 056,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, всього - 45 283,75 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000712250 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 81 888,00 грн. - основного платежу та 20 472,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, всього - 102 360 грн.

Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з грубим порушенням норм діючого законодавства України, є неправомірними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, надавши письмові заперечення проти позову та додатково пояснив, що посилання представника позивача на те, що його заперечення проти Акту перевірки були залишені податковою інспекцією без уваги не відповідають дійсності, так як на п'ятий день з дня надходження заперечень на Акт позапланової невиїзної перевірки від 18.04.2013 р. директору підприємства була надіслана відповідь.

Також представник відповідача зазначив, що в ході перевірки підприємства були використані первинні документи по взаємовідносинам ТОВ «Латіс 2002» із ТОВ «Атава» за відповідні періоди та Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Атава» від 10.08.2012 року №787/22-417/37997856 за результатами якого встановлено відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій ТОВ «Атава».

Представник відповідача посилається на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. якою встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що в період з 02 квітня 2013 року по 18 квітня 2013 року Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська було проведено позапланову невиїзну перевірку TOB «Латіс 2002» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з TOB «Атава» (код ЄДРПОУ 37997856) за березень, травень, червень 2012р. За результатами перевірки було складено акт № 1071/225-08/31714042 від 18.04.2013 року, де були встановлені порушення вимог Податкового кодексу України, а саме: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 36 226,76 грн. Також було встановлено порушення ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 81 888,00 грн.

17 травня 2013 року відповідачем на підставі вищезазначеного Акту було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000722250, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 36 227, 00 грн. основного платежу та 9 056,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього - 45 283,75 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000712250 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 81 888,00 грн. основного платежу та 20 472,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, всього - 102 360 грн.

12 березня 2012 року між TOB «Атава» та позивачем було укладено договір купівлі-продажу № 12. Відповідно до п. 1.1 Договору, TOB «Атава» постачає, а позивач приймає та оплачує товар на умовах товарного кредиту, згідно наданих покупцем письмових або усних замовлень.

Відповідно до Акту перевірки, для проведення перевірки відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з TOB «Атава» було надано первинні документи: договори, податкові накладні, банківські виписки, накладні по взаємовідносинам з TOB «Атава».

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У перевіряємому періоді на виконання умов домовленості між позивачем та TOB «Атава», останнім були виписані податкові накладні, які долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата послуг відповідно до умов договору або дата отримання платником податку послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм ПК України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарській діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм та зі змісту наявних первинних документів, що долучені позивачем до матеріалів справи, можна зробити висновок, що всі первинні документи, надані ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами за умовами договору.

Укладені між сторонами договори не визнавались недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів, у зв'язку з вищенаведеним, суд не може прийняти до уваги.

Отже договори укладені відповідно до вимог чинного законодавства та такі, що спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму, яка підтверджена податковими накладними.

Таким чином, зазначені умови домовленості між позивачем та контрагентами TOB «Атава» були виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996 - XIV.

Акт перевірки, відповідно до якого були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить повного опрацювання та зазначення на підставі яких саме первинних документів виявлено факт порушення податкового законодавства.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Акт перевірки від 18 квітня 2013р. не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В обґрунтування своїх висновків відповідач в акті перевірки посилається на акт Західної МДПІ м. Харкова від 10.08.2012 р. №787/22-217/37997856 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Атава» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 28.02.2012 р. по 30.06.2012 р.

Оскільки висновки викладені в Акті зроблені лише з акту перевірки TOB «Атава», без урахування первинної документації, суд вважає, що відповідач порушив вимоги п.6 Порядку № 984, в частині неврахування останнім інформації, викладеної в первинних документах.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність носить індивідуальний характер, тобто особа не може відповідати за правочини своїх контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Суд виходить з того, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

На час укладення правочинів позивача з TOB «Атава» і під час виконання правочинів, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними. Дані про реєстрацію містяться у акті перевірки. Окрім того, документальних доказів неможливості існування господарських правовідносин між зазначеними підприємствами відповідачем не надано.

Приймаючи рішення по справі, суд також враховує, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року було визнано протиправними дії Західної міжрайонної ДПІ м. Харкова щодо проведення зустрічної звірки TOB «Атава», за результатами якої складено акт «Про неможливість проведення зустрічної перевірки TOB «Атава» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 28.02.2012 р. по 30.06.2012 р." № 787/22-417/37997856.

21 березня 2013 року Харківським апеляційним адміністративним судом було винесено ухвалу відповідно до якої апеляційну скаргу Західної міжрайонної ДПІ м. Харкова Харківської області залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 р. залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ.

В свою чергу, окрім акту перевірки контрагента, відповідачем не надано до суду будь-яких інших доказів, які б підтверджували встановлені ним обставини щодо підприємства-контрагента позивача, тоді як сам по собі акт перевірки не є доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

В акті перевірки відповідач зробив висновок про відсутність у контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок податкового органу щодо відсутності таких умов у контрагента позивача має оціночний характер, що базується на припущенні. При цьому з Акта перевірки не вбачається, що податковим органом вчинялись будь-які дії щодо встановлення факту наявності чи відсутності у контрагентів основних фондів, транспортних засобів, виробничих приміщень, технічного персоналу, тоді як такий висновок зроблений виключно на підставі податкової звітності контрагента позивача. Крім того, до суду не надано звітності, на підставі якої відповідачем було зроблено відповідний висновок.

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно п.п. а п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України, передбачено що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Висновки податкової не узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини. Так у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Факт порушення позивачем вимог про надання податкової вигоди відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, може бути встановлений якщо податковий орган доведе, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Проте відповідач не довів такі обставини, а тому можна дійти висновку про необґрунтованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, та як наслідок, про неправомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

На час здійснення господарської операції, за якою податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник (TOB «Атава») був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Стаття 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлює, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Так на момент здійснення спірних господарських операцій TOB «Атава» (код ЄДРПОУ 37997856) зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 22.04.2013р.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Узагальнюючи все вищенаведене, суд має констатувати, що суб'єкт владних повноважень, а саме ДПІ в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з цим суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

На підставі ст. 94 КАС України суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 1 476,44 грн.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 17 травня 2013 року №0000722250 та №0000712250.

Присудити з Державного бюджету України на користь науково-виробничого приватного підприємства "Латіс 2002" судові витрати у розмірі 1 476,44 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 17 червня 2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Суддя Постанова не набрала законної сили 17 червня 2013 року. СуддяВ.М. Олійник В.М. Олійник В.М. Олійник