Постанова

від 10.06.2013 по справі 804/3598/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 р. Справа № 804/3598/13-а м. Дніпропетровськ Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВласенка Д.О. при секретарі судового засіданняПасічнику Т.В. за участю: представника позивача представника відповідача Яковлєвої А.В. Духневич Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» 11 березня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, у якому з урахуванням уточнень просило:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744), за результатами якої складено Акт № 582/226/3664744 від 12.02.2013 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лікон Лоджистік» (код ЄДРПОУ 36641744) з питань взаємовідносин із ТОВ «АМГ Плюс» (код ЄДРПОУ 35270028) та ТОВ «КТБ Центр» (код ЄДРПОУ 32130640) за квітень, травень 2011 року»;

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) за період квітень 2011 року, травень 2011 року, яке відбулося на підставі Акту № 582/226/3664744 від 12.02.2013 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лікон Лоджистік» (код ЄДРПОУ 36641744) з питань взаємовідносин із ТОВ «АМГ Плюс» (код ЄДРПОУ 35270028) та ТОВ «КТБ Центр» (код ЄДРПОУ 32130640) за квітень, травень 2011 року», в тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) у податкових деклараціях за періоди квітень 2011 року та травень 2011 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники податкової звітності ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) за період квітень 2011 року, травень 2011 року, в тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за період квітень 2011 року, травень 2011 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744), оформлену актом № 582/226/3664744 від 12.02.2013.

В обґрунтування заявлених уточнених позовних вимог позивач зазначив, що зі змісту акту перевірки від 12 лютого 2013 року вбачається, що позивач копію наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення, не отримував, оскільки вони були направлені на адресу позивача в день складання акту перевірки - 12 лютого 2013 року, що свідчить про недотримання податковим органом порядку, встановленого п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України. Відповідачем були зроблені висновки про не підтвердження реальності здійснення операцій з контрагентами, а саме, не встановлено факту поставок товарів по ланцюгам ТОВ «АМГ ПЛЮС» - ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» - контрагенти/покупці за квітень 2011 року; ТОВ «КТБ Центр» - ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» - контрагенти/покупці за травень 2011 року, які, на думку позивача, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. При цьому, як зазначає позивач, за результатами зазначеної перевірки відповідачем не прийнято жодного рішення (письмового повідомлення) про обов'язок платника податків ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» сплатити суми грошового зобов'язання, визначені у висновках Акту перевірки, строк прийняття якого, передбачений Податковим кодексом України, сплинув.

В судовому засіданні представник позивача заявлені уточнені позовні вимоги підтримала, на їх задоволенні наполягала, посилаючи на обставини, які викладені у позовній заяві та уточненнях до адміністративного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, в обґрунтування своїх заперечень зазначила наступне.

На думку представника відповідача, правочини нібито укладені між ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» та підприємствами покупцями не спричинили реального настання юридичних наслідків. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників у квітні, травні 2011 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» та підприємствами-постачальниками не мали мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Жодних первинних документів щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» за квітень, травень 2011 року до перевірки не надано. Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Крім того до перевірки не надано товарно-транспортних накладних. Таким чином, на думку відповідача, в ході перевірки не підтверджено реальності здійснення операцій з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок послуг придбаних у ТОВ «АМГ Плюс» у квітні 2011 року, ТОВ «КТБ Центр» у травні 2011 року та реалізованих наступним покупцям.

Додатково у судовому засіданні представник відповідача зазначив, що зі сторони Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби не відбувалось коригування показників податкової звітності ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) за період квітень 2011 року, травень 2011 року, з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за період квітень 2011 року, травень 2011 року - не виключались, а також до АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформація про результати перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744), оформлену актом № 582/226/3664744 від 12.02.2013 - не вносилась.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією Свідоцтва № 100250328 про реєстрацію платника податку на додану вартість /а.с. 68/.

З наданих представником відповідача доказів судом встановлено, що відповідно п. 79.1 ст. 79 та обставин визначених пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, та пп. 75.1.2 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України щодо проведення документальних позапланових перевірок та з метою забезпечення ефективного та якісного проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код за ЄДРПОУ 36641744) 08 лютого 2013 року виконуючим обов'язки начальника Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби Андрющенко П.П. винесено наказ № 242 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Лікон Лоджистік» (код за ЄДРПОУ 36641744)» /а.с. 119-120 том 1/.

Судом встановлено, що відповідно до пп. 20.1.1 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було направлено на адресу ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» повідомлення № 6167 /а.с. 121 том 1/.

З матеріалів справи вбачається, що копія даного наказу та повідомлення направлені на адресу позивача 12 лютого 2013 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та квитанції /а.с. 122 том 1/.

Проте, вже 12 лютого 2013 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» з питань взаємовідносин з ТОВ «АМГ Плюс» (код ЄДРПОУ 35270028) та ТОВ «КГБ «Центр» (код ЄДРПОУ - 32130640) за квітень, травень 2011 року, за результатами якої складено Акт № 582/226/36641744 від 12 лютого 2013 року.

В ході даної перевірки встановлено, що ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» порушило ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) за квітень, травень 2011 року. Перевіркою також встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період: квітень, травень 2011 року, в розумінні ст. 138-143 Податкового кодексу України та ст.185 Податкового кодексу України.

Відповідно до наданої представником позивача копії акту № 1323/221/36641744 від 01 червня 2012 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК», код за ЄДРПОУ 36641744 з питання достовірності формування показників податкової декларації з податку на додану вартість за період березень - травень 2011 року» судом встановлено, що ще одна перевірка позивача за вказаний період проводилась відповідно наказу начальника ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 17.05.2012 № 290. В ході цієї перевірки було встановлено, що ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» порушило п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме завищило суму податкового кредиту в травні 2011 року на 11059,27 грн. по контрагенту ТОВ «Компанія «Паливні ресурси» (ПК>ПЗ за травень 2011 року, податкова накладна на дану суму ПДВ відсутня) /а.с. 13-32 том 1/.

З огляду на викладене, судом встановлено, що фактично за період квітень-травень 2011 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби 12 лютого 2013 року було проведено повторну перевірку.

Нормами Податкового кодексу України не визначено права податкової інспекції на проведення повторних перевірок платника податків, проте, таке право встановлене у положеннях Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98.

Так, відповідно до п. 4 даного Указу визначено, що вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

У зв'язку з тим, що повторна перевірка ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» з питання достовірності формування показників податкової звітності з податку на додану вартість за період квітень-травень 2011 року проводилась з порушенням вищевказаної норми, суд вважає такі дії відповідача протиправними.

Також стосовно дотримання процедури проведення 12 лютого 2013 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби документальної невиїзної перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» суд зауважує наступне.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01 січня 2011 року врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

У статті 78 Податкового кодексу України визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок

Так, згідно п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, з огляду на те, що копія наказу № 242 про призначення перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» та повідомлення № 6167 були направлені Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби 12 лютого 2013 року на адресу ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК», а акт, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків, складено також 12 лютого 2013 року, суд вважає, що у податкової інспекції взагалі не було права на проведення документальної позапланової перевірки платника податків, визначеного у п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України.

Судом було проаналізовано надану ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» первинну документацію по правовідносинам з ТОВ «АМГ Плюс» та ТОВ «КГБ «Центр», а саме: договори транспортного експедирування і акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також податкові накладні /а.с. 149-250 том 1, а.с. 1-51 том 2/.

Між ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (Замовник) та ТОВ «АМГ ПЛЮС» (Експедитор) 01 квітня 2011 року укладено договір № 243 транспортного експедирування /а.с. 149-151 том 1/, згідно якого експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні. Експедитор в інтересах Замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація забезпечення відправлення та одержання вантажу, інші операції, пов'язані з перевезенням. Розмір тарифів, що включають в себе провізну плату й винагороду, що належить експедитору, а також розмір зборів за виконання Експедитором пов'язаних із організацією та здійсненням перевезення операцій і послуг визначаються за взаємною згодою.

ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» отримало у квітні 2011 року від ТОВ «АМГ ПЛЮС» послуги на загальну суму 1126681,85 грн., у тому числі ПДВ 187780,31 грн. Дана сума податку на додану вартість відображена позивачем у складі податкового кредиту квітня 2011 року.

Між ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (Замовник) та ТОВ «КТБ ЦЕНТР» (Експедитор) було укладено договір № 05-1 від 05 травня 2011 року на транспортно-експедиційне обслуговування /а.с. 212-214 том 1/. Згідно Договору Експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів Замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні. Експедитор в інтересах Замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація забезпечення відправлення та одержання вантажу, інші операції, пов'язані з перевезенням. Розмір тарифів, що включають в себе провізну плату й винагороду, що належить експедитору, а також розмір зборів за виконання Експедитором пов'язаних із організацією та здійсненням перевезення операцій і послуг визначаються за взаємною згодою.

За цим Договором ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» отримав від ТОВ «КТБ ЦЕНТР» послуги на загальну суму 1482094,84 грн., у тому числі ПДВ 247015,81 грн. Дана сума податку на додану вартість відображена позивачем у складі податкового кредиту травня 2011 року.

Податковим органом в акті зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами. Проте, на думку суду, даний висновок є необґрунтованим оскільки він не базується на первинних документах, які були наявні у позивача та досліджені судом.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Згідно із ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нереальність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем недійсними.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися, при дослідженні факту здійснення господарської операції, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Так, згідно із підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках тощо.

Відповідно до пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення тощо.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 Податкового органу України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На думку суду, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Згідно положень абзаців 1-3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, за таких умов, у разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Проте, відповідач при проведенні перевірки позивача та складанні Акту № 582/226/3664744 від 12 лютого 2013 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лікон Лоджистік» (код ЄДРПОУ 36641744) з питань взаємовідносин із ТОВ «АМГ Плюс» (код ЄДРПОУ 35270028) та ТОВ «КТБ Центр» (код ЄДРПОУ 32130640) за квітень, травень 2011 року» взагалі не досліджував первинну документацію ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» для встановлення змісту та реальності господарських операцій, оскільки не повідомив належним чином суб'єкта господарювання про факт проведення перевірки, чим позбавив його можливості надати первісну документацію на підтвердження обґрунтованості сум, віднесених до податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «АМГ Плюс» та ТОВ «КТБ Центр».

Суд не бере до уваги твердження представника, що відповідно до висновку ВПМ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 31 січня 2013 року /а.с. 117-118 том 1/ ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» за податковою адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, б. 131, кв.39, відсутнє. Від надання письмових пояснень та фінансово-господарських документів за зазначений в запиті період посадові особи підприємства надавати відмовились. З аналізу податкової звітності встановлено, що ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» останній раз подавало декларації з ПДВ в грудні 2012 року. ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» не має залишків товарно-матеріальних цінностей та основних фондів. Офіційна інформація щодо фактичного місця знаходження в ДПІ відсутня.

А також твердження, що оскільки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» не знаходиться за юридичною адресою та не надало документи факт реального здійснення господарських операцій не підтверджується.

З огляду на те, що судом направлялись повістки про виклик до суд на адресу позивача: м.Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, б. 131, кв.39, які були отримані уповноваженою особою підприємства, що, в свою чергу, вже спростовує висновки ВПМ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 31 січня 2013 року, а також те, що відповідачем проведено перевірку позивача у день направлення на його адресу копії наказу про призначення перевірки та повідомлення про її проведення, не надавши часу суб'єкту господарювання надати податковій інспекції первинну документацію, суд вважає, що посилання відповідача як на непідтвердженість господарських операцій позивача у зв'язку з відсутністю за юридичною адресою та не надання документів є безпідставним.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового Кодексу України визначено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Отже, суд вважає, що з приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01 січня 2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, з 01 січня 2011 року повноваження на встановлення законності правочину належить до виключного прерогативи судових органів.

Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договори позивача з іншими платниками податків недійсними.

З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що укладені між позивачем та контрагентами у спірних періодах договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними не має.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» при придбанні та продажу товарів (послуг) - зроблений податковою інспекцією на підставі невірного тлумачення податковим органом змісту норм матеріального права.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем при вчиненні дій по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» не дотримано встановленого Податковим кодексом України порядку.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій з проведення перевірки належним чином не довів.

Оскільки, вчиняючи оскаржувані дії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, суд вважає протиправними дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744), за результатами якої складено Акт № 582/226/3664744 від 12 лютого 2013 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лікон Лоджистік» (код ЄДРПОУ 36641744) з питань взаємовідносин із ТОВ «АМГ Плюс» (код ЄДРПОУ 35270028) та ТОВ «КТБ Центр» (код ЄДРПОУ 32130640) за квітень, травень 2011 року».

З метою виконання ч.2 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом взято до уваги висновки постанови Верховного Суду України від 24.12.2006, у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, згідно з якою право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Суд відхиляє доводи заперечення відповідача, відповідно до яких оскаржувані позивачем дії податкового органу не є такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язку позивача у сфері публічно-правових відносин, та зазначає, що право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», а саме зазначено цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Порушення законного інтересу ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» полягає у необхідності встановлення конкретних фактів відсутності у його діяльності порушень податкового або будь-якого іншого законодавства через формування своєї бухгалтерської та податкової звітності з урахуванням правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а також спростуванням висновків вищевказаного акту перевірки, який є службовим документом і є носієм доказової інформації щодо зафіксованих порушень та може бути використаний для аналогічних коригувань податкової звітності його постійних контрагентів, що потягне негативні наслідки для позивача у вигляді відмови з боку цих контрагентів від подальшої співпраці.

Проте, з огляду на те, що представником відповідача в ході розгляду справи було доведено факт того, що зі сторони Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби не відбувалось коригування показників податкової звітності ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) за період квітень 2011 року, травень 2011 року, не виключались з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) включило до податкових декларацій з податку на додану вартість за період квітень 2011 року, травень 2011 року, а також до АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформація про результати перевірки ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744), оформлену актом № 582/226/3664744 від 12.02.2013 - не вносилась, суд вважає, що в частині позовних вимог ТОВ «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» необхідно відмовити, оскільки відсутній факт вчинення даних дій зі сторони відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 35, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744), за результатами якої складено Акт № 582/226/3664744 від 12 лютого 2013 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лікон Лоджистік» (код ЄДРПОУ 36641744) з питань взаємовідносин із ТОВ «АМГ Плюс» (код ЄДРПОУ 35270028) та ТОВ «КТБ Центр» (код ЄДРПОУ 32130640) за квітень, травень 2011 року».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКОН ЛОДЖИСТІК» (код ЄДРПОУ 36641744) судовий збір у розмірі 8,60 грн. (вісім гривень 60 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 14 червня 2013 року.

Суддя Д.О. Власенко