Постанова

від 15.05.2013 по справі 804/5261/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 р. Справа № 804/5261/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання: Шрамко Я.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Антонюк П.О., Піскова А.В.

Сущенко Н.В.

від відповідача: Товста Н.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екком» LTD до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2013р. №0000582202, №0000562202, -

ВСТАНОВИВ:

12.04.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Екком» LTD звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000582202 від 28.03.2013р. щодо нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 306 855, 75грн.(основний податок - 253 348, 00грн. та фінансові санкції - 53 507,75грн);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000562202 від 28.03.2013р. щодо нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 739 063, 00грн.(основний податок - 739 063, 00грн.).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст.215, 216 ЦК України не відповідає компетенції органів ДПС України, при цьому, позивач зазначає, що здійснення позивачем із його контрагентами господарських відносин підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за даними правовідносинами відбулася зміна майнового стану платника податків, що підтверджується платіжними документами, перевезення продукції виробником якої є позивач, до покупця підтверджується договорами на здійснення транспортних послуг та товарно-транспортними накладними, а тому позивач вважає, що висновки відповідача про відсутність об'єктів оподаткування не відповідають існуючим фактам та діючому податковому законодавству, а прийняті податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, що, на думку позивача, є підставою для визнання їх протиправними та скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує, у судовому засіданні та у письмових запереченнях на позов, просить відмовити в задоволенні позову повністю посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено заповнення видаткових накладних всупереч вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: відсутні ПІБ особи, яка відвантажила товар, ПІБ особи, що отримала товар, відсутня печатка підприємства позивача, а також не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, підтверджуючих транспортування товару від постачальника до місця їх переробки, а також сертифікатів походження матеріалів, сертифікатів походження сировини ТОВ «Екком ЛТД», не встановлено і факту передачі ТМЦ від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі ТМЦ, журнала реєстрації довіреностей, документів, що засвідчують транспортування у зв'язку з чим правочини укладені позивачем та ПП «С-Групп» не спричинили реального настання правових наслідків. Також, представник відповідача зазначає, що сировина продана як «емульгатор Україніт» не є емульгатором, а є іншою продукцією, яка не відповідає технологічним умовам. Окрім того, відповідач посилається і на акти перевірок контрагентів позивача за якими не встановлено реальності здійснення господарських операцій у зв'язку з чим на думку відповідача у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту.(а.с. 15-21 том 2).

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 15.05.2013р.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Екком» LTD зареєстроване 16.04.1993р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особа, перебуває на обліку у ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію та копією довідки.(а.с. 250 том 1, а.с.1 том 2).

У період з 18.02.2013р. по 01.03.2013р. Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Екком» LTD з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт 11.03.2013р. №1512/222/19436711 за висновками якого встановлено наступні порушення ТОВ «Екком» LTD:

-п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст. 138, п.п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підлягає донарахуванню податок на прибуток підприємств в сумі 739063грн., в т.ч. за 2 кв. 2011р. на 99482грн., за 3 кв. 2011р. на 288684грн., за 4кв. 2011р. на 350897грн.;

-п.198.6, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підлягає донарахуванню податок на додану вартість на загальну суму 253348грн., в т.ч. за червень 2011р. на суму 39321грн., за серпень 2011р. на суму 39009грн., за вересень 2011р. на суму 36324грн., за жовтень 2011р. на суму 66997грн., за листопад 2011р. на суму 33000грн., за грудень 2011р. на суму 38697грн.;

-ч. 5 ст.203, ч.1, 2 ст.ст. 215, 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Екком ЛТД» при придбанні сировини у ПП «С-Груп» та продажу товарів, що включають собівартість цієї сировини покупцям ТОВ «Іст-Форт» у 2010р., ТОВ «Укрвибухтехнологія» у 2011-2012р. за період 01.07.2010-31.12.2012р.;

-відсутність об'єктів оподаткування згідно ст.3, 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.135, 185 Податкового кодексу України по правочинах, здійснених ТОВ «Екком ЛТД» при придбанні сировини у ПП «С-Груп» та продажу товарів, що включають собівартості цієї сировини покупцям ТОВ «Іст-Форт» у 2010р., ТОВ «Укрвибухтехнологія» у 2011-2012р. за період 01.07.2010-31.12.2012р.(а.с. 14-70 том 1).

В подальшому, 28.03.2013р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 11.03.2013р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000562202, №0000582202 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на суму 739063 грн.00 коп. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 253348 грн. 00 коп. нараховано штрафні санкції у розмірі 53507,75грн. (а.с.81-82 том 1).

Позивач не погодився з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями та вважає, що оспорювані рішення є протиправними, оскільки прийняті всупереч чинному законодавству, оскільки відповідачеві не надано повноважень та функцій щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинного в редакції станом на 2010р.) та норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного станом на 2010-2012р.р.,а також норми Податкового кодексу України, виходячи з того, що спірні правовідносини виникли за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р.

Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт,послуг)заготівку дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку - п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами підпункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011р.) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту І 4.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на] розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митру територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаногого вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку до податкового кредиту вважається дата

тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних

інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних

операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту

суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається і у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ «Екком» LTD та ПП «С-Груп» були укладені договори поставки № 100104-1Д від 04.01.2010р., №110104 від 04.01.2011р., № 120104-1Д від 04.01.2012р. відповідно до яких постачальник - ПП «С-Груп» зобов'язувався поставити замовнику - ТОВ «Екком» LTD у строки, встановлені договором товар у кількості, асортименті та по цінах і стандартам, а замовнику (позивач) зобов'язувався прийняти і оплатити товар.(а.с. 83-84 том 1, а.с. 40-41, 55-56, 116-117 том 10).

Із наявних в матеріалах справи первинних документів видно, що ТОВ «Екком» LTD придбавав за вказаними договорами у ПП «С-Груп» продукцію, а саме: неонол АФ 9-12, моноетаноламін, олія соняшникова (а.с.85-89 том 1, а.с. 1-226 том 8, а.с. 42-54, 57-250 том 10).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними договорами підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями вищевказаних договорів та додатками до них, копіями видаткових та податкових накладних, копіями товарно-транспортних накладних, копіями журналів проводок за спірний період, де зазначено про оплату позивачем за придбаний товар, в т.ч. позивачем було сплачено і податок на додану вартість.

Окрім того, із наданих суду матеріалів видно, що позивач мав взаємовідносини із ПП «Украгро-Трейд», що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.09.2011р., укладеного між позивачем та вказаним контрагентом. За умовами п.1.1 продавець - ПП «Украгро-Трейд» передає у власність покупцю - ТОВ «Екком» товар (олію соняшникову), а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах договору.(а.с. 90 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору, копіями видаткових та податкових накладних, копіями товарно-транспортних накладних, копією здачі-прийняття робіт(надання послуг), реєстром документів за 2012р., в т.ч. позивачем було сплачено і податок на додану вартість.

Окрім того, в акті перевірки також містяться посилання на те, що згідно первинних документів (банківських виписок, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерських рахунках 703 «Доход від реалізації робіт (послуг)», 71 «інші доходи від операційної діяльності», 73 «відсотки банка», 79 «Фінансові результати» не встановлено заниження або завищення показника.(а.с. 21 том 1).

01.09.2011р. між позивачем та ТОВ «Укрвибухтехнологія» було укладено договір №01-09-11 за умовами якого позивач як постачальник зобов'язувався виготовити та поставити ТОВ «Укрвибухтехнологія» емульгатор «Україніт» ТУ 19436711-002-96 Изм.№1 автотранспортом на умовах СРТ Комплекс по приготуванню окислювача «Інгулецький» для Криворізького філіалу ЗАО «Промвзрыв» м. Кривий Ріг, Інкотермс - 2000.(а.с. 242-249 том 2).

Факт реальності здійснення господарської операції за цим договором підтверджується бухгалтерськими первинними документами, а саме: копією договору та додатковою угодою, копіями видаткових накладних, копіями довіреностей на отримання товару, копіями товарно-транспортних накладних.(а.с. 4-47 том 3).

Також факт перевезення товару підтверджується договором № 030111 від 03.01.2011р. укладеного з ПП «Фірма Одисей» щодо надання позивачеві транспортних послуг по перевезенню товару, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, які наявні у справі.

Також, судом встановлено, що між ТОВ «Екком» LTD та ТОВ «Ерфольгія» було укладено договір поставки № 24/06 від 24.06.2011р., відповідно до якого постачальник - ТОВ «Ерфольгія» зобов'язувався поставити і передати у власність покупцю - ТОВ «Екком» LTD товар (олія соняшникова нерафінована 1-й сорт), а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар, в порядку та на умовах, визначених даним договором.(а.с. 97-98 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією вищевказаного договору, копіями видаткових та податкових накладних, копіями товарно-транспортних накладних та іншими первинними бухгалтерськими документами, що наявні в матеріалах справи.

Окрім того, із наданих суду матеріалів видно, що позивач мав взаємовідносини і з ПП «Фірма Одисей», що підтверджується договорами про надання транспортних послуг від 04.01.2010р. № 04-01-10, від 03.01.2011р. № 03-01-11, укладеного між позивачем та вказаним контрагентом. За умовами п.1.1, 1.2 даного договору предметом його є здійснення перевезень вантажів по території України. Замовник (позивач) зобов'язувався сплачувати транспортні послуги, відповідно до п. 2 даного договору.(а.с. 190-191 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями вищевказаних договорів, копіями актів здачі-приймання виконаних робіт, копіями товарно-транспортних накладних, копіями журналів проводок за спірний період про сплату позивачем за надані послуги.(а.с.192-211 том 1).

Також, позивачем в тому числі надані і первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з іншими контрагентами, наведеними в акті перевірки, зокрема, ТОВ «Іст-Форт», ЗАТ «Екоцентр», які оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Всі первинні бухгалтерські документи щодо вищевказаних правовідносин були надані податковій інспекції до перевірки та досліджені, що знайшло відображення в акті перевірки.

Однак, незважаючи на наявність первинних бухгалтерських документів, акт перевірки від 11.03.2013р. містить також висновки про те, що походження, відвантаження, транспортування та отримання товарів з вищенаведеними контрагентами у спірний період Товариством з обмеженою відповідальністю «Екком» LTD у ході проведення перевірки документально не підтверджено, а надані до перевірки первинні документи мають юридичну дефектність у зв'язку з нереальністю здійснення господарських операцій та порушенням позивачем ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Екком» LTD при придбанні сировини у ПП «С-Груп» та продажу товарів, що включають собівартість цією сировини покупцям ТОВ «Іст-Форт, ТОВ «Укрвибухтехнологія» за період 01.07.2010-31.12.2012р.р.

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством,отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою(за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків а актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 11.03.2013р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та ПП «С-Груп», ТОВ «Іст-Форт» та ТОВ «Укрвибухтехнологія» правочини згідно ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст.216, 228 ЦК України є нікчемними.(а.с. 69 том 1).

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини

і громадянина;

2)правочини, спрямовані на зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної

особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки купівлі-продажу, надання послуг та надання транспортно-експедиційних послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 11.03.2013р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Екком ЛТД» на порушення, публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає

вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 11.03.2013р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів поставки,купівлі-продажу, надання транспортних послуг до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочинів недійсним (нікчемним), які були укладені між позивачем та вищевказаними в акті контрагентами позивача відсутні. Не надано суду також і вироку віднесено посадових осіб як контрагентів позивача, так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, на вимогу суду, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Екком ЛТД» доказів відвантаження та розвантаження, документів, що засвідчують транспортування є безпідставними, оскільки відсутність вказаних документів не може бути безумовною підставою для висновків про нереальність господарської операції за умови наявності інших документів, які досліджені вище судом.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових доходів і витрат, а також податкового кредиту у перевіряє мий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежності від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобов'язань його контрагентами.

Також, судом враховується і те, що товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є єдиними первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та відсутність вказаних документів не є підставою для позбавлення права позивача на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум договорами у разі наявності кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, а саме: договорів, видаткових накладних податкових накладних регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати витрати та податковий кредит по правовідносинах з вищенаведеними контрагентами у зв'язку з відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних та подорожніх листів є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентами позивача.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен, зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу №1,яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від

виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільний. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до ч. 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення| (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представник відповідача в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень №0000582202 від 28.03.2013р. та №0000562202 від 28.03.2013р. або спростовували надані докази та твердження позивача.

При цьому, суд критично ставиться до наданих представником відповідача копій актів перевірки його контрагентів ТОВ «Ерфольгія», ПП «Украгро-Трейд» з огляду на те, що у відповідності до ст. 61, 67 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Також є безпідставними посилання відповідача і на окремі недоліки щодо заповнення податкових накладних, оскільки відповідно до чинного податкового законодавства окремі недоліки в заповненні податкових накладних не позбавляють права платника податків на формування податкового кредиту про що неодноразово було наголошено Вищим адміністративним Судом України в своїх рішеннях.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 300 від 11.04.2013р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294грн.(а.с. 4, том 2), а тому зазначені судові витрати підлягають відшкодуванню позивачеві із Державного бюджету України з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Екком» LTD до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2013р. №0000582202, №0000562202 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013р. №0000582202, №0000562202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екком» LTD (49050, м.Дніпропетровськ, вул. Володі Дубініна, 69, р/р26003330160100 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 19436711) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн.(дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 20.05.2013р.

Суддя С.О. Конєва