Рішення

від 20.06.2013 по справі 910/10473/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10473/13 20.06.13

За позовом приватного підприємства "КГМ-РЕЙН"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ІТФ Логістик"

про стягнення 7 227,17 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Жмарьова О.М. (дов. № 02-10 від 02.10.12)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги приватного підприємства "КГМ-РЕЙН" до товариства з обмеженою відповідальністю "ІТФ Логістик" про стягнення 7 227,17 грн. заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.05.2012 № 2/3/12/1.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.06.2013 порушено провадження у справі № 910/10473/13 та призначено її до розгляду на 20.06.2013.

В судове засідання 20.06.2013 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання 20.06.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду від 07.06.2013 отримана відповідачем 12.06.2013, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового повідомлення № 01133 1656535 1 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2012 між приватним підприємством «КГМ-Рейн» (далі - перевізник або позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ІТФ Логістик» (далі - замовник або відповідач) було укладено договір-доручення №2/3/12/1 про транспортно- експедиційне обслуговування (далі - Договір) на строк до 31.12.2012, в якому сторони погодили свої права та обов'язки.

Відповідно до п.1.1. договору цей договір регулює та визначає порядок взаємовідносин перевізника та замовника, які пов'язані із здійсненням транспортно-експедиторського обслуговування(ТЕО) по організації перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом, з наданням інших послуг, узгоджених в замовленнях/доповненнях до цього договору, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.2.2 Договору організація кожного міжнародного перевезення, в рамках цього договору, оформлюється окремим замовленням на конкретне перевезення.

З матеріалів справи вбачається, що згідно заявки на перевезення вантажу від 10 липня 2012 за маршрутом: Італія (Трібано) - м. Київ (дата завантаження - 12-13 липня, дата доставки - 18 - 23 липня 2012) відповідач повинен був сплатити за автопослуги еквівалент 650 євро плюс по курсу НБУ на день розвантаження плюс додаткові витрати після узгодження цих витрат.

Матеріали справи свідчать, що перевезення було виконано згідно вказаної заявки на підставі міжнародної транспортної накладної. Вантажоодержувачем був відповідач. Закінчення митних процедур та розвантаження відбулося 20 липня 2012 , що засвідчено відміткою Київської регіональної митниці в міжнародній вантажній накладній та печаткою відповідача в графі 24 накладної. Курс євро станом на 20 липня становив 9,821 грн. Таким чином сума фрахту складала: 650 х 9,821 = 6383 грн. 65 коп. Додаткові витрати на митниці складали 20 євро, що підтверджено квитанцією італійської митниці від 17 липня. Відповідно митні витрати складають: 20 х 9,821 = 196 грн. 42 коп. Загальна сума до сплати становить 6580 грн. 07 коп.

Перевезення було виконано належним чином, ніяких претензій вантажоодержувач не заявляв, але погоджену суму фрахту своєчасно не сплатив.

02.08.2012 відповідачу разом з документами рекомендованим листом на поштову адресу, зазначену в Договорі, було направлено рахунок на суму 6580 грн. 07 коп. та документи стосовно спірного перевезення у повному обсязі. Вказане відправлення відповідач отримав 07.08.2012, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення. Відповідно до п. 6.1 Договору відповідач повинен був розрахуватися протягом 20 календарних днів після розвантаження . Таким чином граничний строк сплати за перевезення настав не пізніше 09 серпня 2012.

В зв'язку з затримкою оплати 30 січня 2013 відповідачу на юридичну адресу було направлено претензію та пакет документів повторно, але відповідач від отримання документів ухилився і вони були повернуті поштою після закінчення терміну зберігання.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов»язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві0, а відправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов»язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов»язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов»язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов»язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувами відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов»язань, пов»язаних із перевезенням.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6 580,07 грн.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 493,51 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В пункті 7.2.10 Договору сторони погодили, що за кожен день прострочення оплати замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 493,51 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 153,59 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства "КГМ-РЕЙН" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІТФ Логістик" (01133, м. Київ, вул. Л.Українки, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 32664773) на користь приватного підприємства "КГМ-РЕЙН"(88020, м. Ужгород, вул. Тельмана, буд. 98, код ЄДРПОУ 19105262) основний борг в розмірі 6 580(шість тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 07 коп., три відсотки річних в розмірі 153 (сто п'ятдесят три) грн. 59 коп., пеню в сумі 493(чотириста дев'яносто три) грн. 51 коп., судовий збір в розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 21.06.2013