Рішення

від 17.06.2013 по справі 916/952/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2013 р.Справа № 916/952/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання Галюк Т.В.

Представники:

від позивача: Гісем Д.О. згідно доручення за №66 від 23.04.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Плосківський завод мінеральних вод"(с. Плоске);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дімар Плюс"(м. Одеса);

про стягнення 26456,48 грн.

Спір розглядався у більш тривалий строк за клопотанням сторони відповідно до ст.69 ГПК України.

09.04.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Плосківський завод мінеральних вод" (надалі позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дімар Плюс" (надалі відповідач) про стягнення 26456,48 грн. в тому числі 19035,16 грн. основної заборгованості за поставлену продукцію, 2451,90 грн. - індексу інфляції, 4122,35- пені та 847,07 грн. - 3% річних.

Ухвалою суду від 10 квітня 2013р. порушено провадження у справі № 916/952/13 та призначено розгляд справи в засіданні суду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача не з'явився в засідання суду, відзив на позов не надав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином за адресою, зазначеною в реєстраційних документах, що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.

Таким чином, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач обґрунтовує позов видатковою накладною № РН-0002553, довіреністю №936393 від 04.08.2011р. та ст.625,692 Цивільного кодексу України.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надіслав, уповноваженого представника в судове засідання не направив, своїм правом на захист у судовому порядку не скористався.

Дійсно, за усною домовленістю між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плосківський завод мінеральних вод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дімар Плюс" позивач поставив відповідачу товар, мінеральну воду на загальну суму 31835,35 грн., що підтверджується видатковою накладною від 04 серпня 2010р. № РН-0002553 та довіреністю №936393 від 04 серпня 2010.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у томі числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку(ч.1 ст.173 ГК України).

З врахуванням приписів ст.175 Господарського кодексу України, майново -господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При цьому, за приписами ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма. Разом з тим, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Отже, між сторонами виникли правовідносини за договором поставки.

Згідно ст.265 ГК України, яка кореспондується із ст.712 ЦК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупеець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дімар Плюс" виникло грошове зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Плосківський завод мінеральних вод" щодо оплати отриманого товару.

Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару в сумі 12800грн., про що свідчать виписки з банку, проте 19035,16грн. не сплатив ні станом на час звернення з позовом до суду, ні під час розгляду справи.

04.03.2011р. позивач надіслав відповідачу претензію (вимогу) про сплату боргу, яку останній отримав 29.03.11., але залишив її без відповіді та без задоволення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач припустився неналежного виконання прийнятого на себе зобов'язання, бо не розрахувався за отриманий товар в повному розмірі, а саме: не сплатив заборгованість за отриманий товар у сумі 19035,16 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд задовольняє позов в частині стягнення основної заборгованості.

Позивач також просить стягнути пеню з відповідача у сумі 4122,35грн.

Однак, суд відмовляє у позові в частині стягнення пені, враховуючи наступне.

Згідно приписам ст.547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, оскільки між між сторонами не було погоджено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасну оплату вартості товару у формі пені, суд відмовляє у позові, в частині стягнення пені у сумі 4122,35грн.

Крім того, позивач просить стягнути в відповідача 2451,90 грн. - індексу інфляції та 847,07 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, про що суд зазначав вище.

Як свідчать матерали справи, строк зобов'язання сторони не встановили, проте позивачем було направлено претензію (вимогу) відповідачу 04.03.2011р., яку останній отримав 29.03.2011р., але в семидневний строк вимогу не задовольнив.

Отже, позивач вправі нараховувати 3% річних та індекс інфляції, починаючи з 06.04.2011р., але позивач неправильно визначив період нарахування 3% річних та індексу інфляції, бо не врахував вимоги ст.530 ЦК України.

Тому, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення 3% річних та індексу інфляції, які становитимуть: 3% річних - 470,93грн., а інфляційні нарахуванння в розмірі 540,34 грн., виходячи з такого розрахунку:

Індекс інфляції 3 % річних

Період з 06.04.2011р. по 30.04.2011р. становить 239,47грн. 39,11 грн.

Період з 01.05.2011р. по 31.05.2011р. становить 152,28грн. 48,50 грн.

Період з 01.06.2011р. по 30.06.2011р. становить 73,68 грн. 46,94 грн.

Період з 01.07.2011р. по 31.07.2011р. становить 0 грн. 48,50 грн.

Період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р. становить 0 грн. 48,50 грн.

Період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. становить 18,42 грн. 46,94 грн.

Період з 01.10.2011р. по 31.01.2011р. становить 0 грн. 48,50 грн.

Період з 01.11.2011р. по 30.11.2011р. становить 18,42 грн. 46,94 грн.

Період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р. становить 38,07 грн. 48,50 грн.

Період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р. становить 0 грн. 48,50 грн.

Всього нараховано 540,34грн. 470,93 грн.

Таким чином, оскільки суд задовольняє позов в частині стягнення 3 % річних у сумі 470,93 грн. та 540,36 грн. індексу інфляції, то відмовляє в позові частині стягнення 3 % річних в сумі 376,14грн. (847,07грн.- 470,93грн.) та індексу інфляції в сумі 1911,56грн. (2451,90грн.- 540,34грн.).

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позовні вимоги не спростував, докази сплати заборгованості не надав. До того ж, факт отримання товарів по накладній №РН-0002553 від 04.08.11. підтверджується частковою оплатою вартості товару отриманого відповідачем.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову щодо стягнення основного боргу в сумі 19035,16грн. та часткового стягнення 3% річних в сумі 470,93грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 540,34грн. у відповідності до вимог чинного законодавства та підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи. А відмовляє в позові в частині стягнення пені в сумі 4122,35грн., 3% річних в сумі 376,14грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 1911,56грн., бо нарахування не відповідають чинному законодавству.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам позову .

Керуючись ст. ст. 33,34,43,44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дімар Плюс" (м. Одеса, вул. Гастело №52/1 код ЄДРПОУ 35993357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плосківський завод мінеральних вод" (89311, с.Плоске 267, Свалявський р-н., Закарпатська область, код ЄДРПОУ 01730673)

- 19035,16 грн. - основана заборгованість,

- 470,93 грн. - 3% річних,

- 540,34 грн. - індексу інфляції,

- 1303,65 грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

3. Відмовив в позові в частині стягнення :

- 4122,35 грн. -пені,

- 376,14грн. - 3% річних,

- 1911,56грн. - індексу інфляції.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 21.06.2013р.

Суддя Брагіна Я.В.