Постанова

від 11.06.2013 по справі 810/1945/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року м. Київ 810/1945/13-а

12:18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Васюхно В.О.,

від відповідача - Шпанюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Горбані»

до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Сільськогосподарський виробничий кооператив «Горбані» з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень - рішень від 25.02.2013 № 0000032200 і від 25.02.2013 № 0000022200.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акта перевірки відповідно до якого податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених ТОВ «Плюс - Ойл» у складі ціни за поставлений товар, оскільки, на думку посадових осіб відповідача, ніякі товари контрагентом фактично не поставлялись.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки про неправомірне формування податкового кредиту є безпідставними і не обґрунтованими, оскільки господарські відносини з ТОВ «Плюс - Ойл» мали реальний характер - товар поставлений контрагентом у повному обсязі і оплачений позивачем. Дійсність господарських операцій між позивачем і даним підприємством підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Відповідач позову не визнав. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки позивача від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби надійшов Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Плюс - Ойл» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, згідно з яким податковим органом встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарських відносин.

У зв'язку з цим, на думку податкового органу, господарські операції між позивачем і контрагентом є безтоварними, а правочин - фіктивним.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у січні 2012 року між СВК «Горбані» і ТОВ «Плюс-Ойл» укладено договір поставки від 01.01.2012 № 010110, предметом якого було поставка нафтопродуктів - дизельне паливао.

Результати виконання даного правочину оформлювались податковими і видатковими накладними, факт перерахування коштів підтверджується платіжними дорученнями.

Суми сплаченого позивачем податку на додану вартість у складі ціни придбаного у ТОВ «Плюс - Ойл» товару включено до податкового кредиту відповідних періодів.

Посадовою особою Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку СВК «Горбані» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування податку на додану вартість за жовтень 2012 року при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Плюс - Ойл», за результатами якої складено Акт від 07.02.2013 № 53/23-1/03753444 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України - неправомірно віднесено до податкового кредиту скороченої декларації суму податку на додану вартість по взаємодії з ТОВ «Плюс - Ойл», що призвело до заниження суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за жовтень 2012 року, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 25453,67 грн.

Вказаних висновків податковий орган дійшов у зв'язку з наступним.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС надійшов Акт від 26.12.2012 № 5725/22-9/37507079 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Плюс - Ойл» код за ЄДРПОУ 37507079 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень 2012 року, березень 2012 року, травень 2012 року, жовтень 2012 року і листопад 2012 року.

Згідно з даним Актом, працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС здійснено вихід на адресу ТОВ «Плюс - Ойл» (фактична і юридична адреса) - м.Київ, вул. М.Грушевського, 28/2 для проведення зустрічної звірки з питання дотримання вимог податкового, валютного і іншого законодавства, за наслідками якого встановлено, що за даною, адресою підприємство не знаходиться, у зв'язку з чим складено Акт №1743/22-9/37507079 від 24.12.2012.

До ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС направлено запит від 24.12.2012 №1337/9/22-9 на встановлення місцезнаходження (місця проживання) даного контрагента.

Також, відповідно до Акта складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва, в ході організації проведення зустрічної звірки використано Акт про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Броксид», код за ЄДРПОУ 37700428, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 10.06.2011 по 30.04.2012 Акт від 27.07.2012 № 2827/22-3/37700428.

Згідно висновку викладеного в Акті перевірки ТОВ «Броксид», у ході перевірки даного підприємства ГВПМ ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС встановлено, що засновником, директором і головним бухгалтером підприємства згідно статутних документів значиться гр.ОСОБА_3.

Надаючи пояснення, останній зазначив, що зареєстрував на своє ім'я підприємство за грошову винагороду і до фінансово господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має.

Також, подальшою перевіркою ТОВ «Плюс - Ойл» встановлено, що підприємство не звітує про наявність основних фондів, чисельність працюючих 1 особа.

На підставі викладеного ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС дійшло висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Плюс - Ойл» здійснюється з порушення вимог чинного законодавства, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної дієздатності, взаємовідносини між ТОВ «Плюс - Ойл» і контрагентами є фіктивними правочинами і такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Розглянувши матеріали перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС відповідач дійшов висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій між СВК «Горбані» і ТОВ «Плюс - Ойл» і нікчемності правочину.

На підставі Акта перевірки, Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення - рішення від 25.02.2013 № 0000032200, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - «Суми податку на додану вартість, що залишаються у розпорядженні підприємства згідно зі статтею 209 Податкового кодексу України» у сумі 25453,67 грн. і від 25.02.2013 № 0000022200, згідно з яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції у сумі 6363,42 грн.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів і безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Плюс - Ойл» судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Як було зазначено судом, у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з даним підприємством предметом яких були поставки нафтопродуктів.

Під час судового розгляду представник позивача зазначив, що нафтопродукти придбавались підприємством з метою виконання власної господарської діяльності - сільськогосподарського виробництва.

На підтвердження здійснення господарських операцій між СВК «Горбані» і ТОВ «Плюс - Ойл» позивачем надано суду належним чином засвідчені копії: податкової накладної від 16.10.2012 № 29 - на поставку дизпалива на суму 76361,00 грн.; податкової накладної від 15.10.2012 № 27 - на поставку дизпалива на суму 76361,00 грн.; видаткової накладної від 15.10.2012 № РН - 0000395; видаткової накладної від 16.10.2012 № РН - 0000397, рахунку - фактури від 16.10.2012 № СФ - 0000353 на суму 152722,00 грн.; платіжних доручень.

Також, представником позивача надано суду копії оборотних відомостей за жовтень і листопад 2012 року, в яких відображено використання дизпалива підприємством.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання нафтопродуктів у даного контрагента. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган під час перевірки досліджував дані документи (сторінка 9 Акта перевірки), проте, ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Пов'язуючи господарську діяльність позивача з фінансово-господарськими відносинами з ТОВ «Плюс - Ойл» слід зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії Виписки з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України серії ААВ № 673537, основним видом діяльності СВК «Горбані» є розведення великої худоби молочних порід.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «Плюс - Ойл» нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб СВК «Горбані» і ТОВ «Плюс - Ойл».

Крім того, відповідно до даних в матеріалах справи Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців Серія АБ № 958789 міститься запис від 01.02.2013 про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Таким чином, контрагент позивача є діючою юридичною особою.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, податковим органом таких вироків суду не надано.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про відсутність реальності господарських відносин між позивачем і ТОВ «Плюс - Ойл» на підставі розгляду матеріалів перевірки, які здійснені іншим податковим органом, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТОВ «Плюс - Ойл» з іншими підприємствами, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем і його контрагентом. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Крім того, слід зазначити, що згідно з висновками частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Висновки акта є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12.

Враховуючи викладене, висновок Переяслав - Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про відсутність реального здійснення господарських відносин і нікчемності правочину між позивачем і ТОВ «Плюс - Ойл» є безпідставним і необґрунтованим.

Відносно твердження податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно з пунктом 209.2 статті 209.2 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення тощо.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні на кожну повну або часткову поставку нафтопродуктів, а висновки податкового органу викладені в Акті перевірки не підтверджені фактично і є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 25.02.2013 № 0000022200 і від 25.02.2013 № 0000022200 є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач вимог про відшкодування судових витрат не заявляв, судові витрати на користь позивача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25.02.2013 № 0000022200 і від 25.02.2013 № 0000032200.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 червня 2013 р.