Рішення

від 07.05.2013 по справі 0417/17464/2012

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 0417/17464/2012

№ 2/202/1182/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2013 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Большакові О.А.,

за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю комплексно-торгівельне підприємство «Торгсервіс-Дніпро» про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, не виплачені при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 пред’явила через суд зазначений позов до відповідача на предмет захисту свого права на компенсацію за невикористані відпустки, посилаючись на те, що працювала на підприємстві відповідача з 01 червня 2000 року по 04 лютого 2003 року за сумісництвом інспектором відділу кадрів, а з 04 лютого 2003 року по 29 червня 2012 року - на посаді начальника відділу кадрів, і за час роботи на підприємстві відповідача, вона не мала можливості використати належні їй щорічні відпустки через інтенсивність роботи, у зв’язку з чим була усна домовленість із керівником підприємства про оплату компенсації при звільненні, проте при звільненні підприємство відповідача розрахунок належним чином не провело, компенсацію за невикористані 240 днів відпустки згідно наказу про звільнення від 29 червня 2012 року №24-К не оплатило, посилаючись спочатку на відсутність коштів до кінця жовтня 2012 року, а в подальшому повідомило її листом від 25 листопада 2012 року про невизнання її вимог і намір виплатити їй компенсацію лише за 24 календарних дні, які так і не були до часу звернення до суду оплачені, тому позивач, згідно уточнених позовних вимог, остаточно просила суд стягнути на її користь компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 6424,75 грн. з урахуванням податків, а також середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 30 червня 2012 року по день ухвалення рішення суду, по 07 травня 2013 року, 9921,29 грн.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягаючи на їх задоволенні з наведених у позові підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнала в частині оплати позивачу 24 календарних днів відпустки за останній рік роботи, кошти за які були депоновані 28 грудня 2012 року після звернення на підприємство ОСОБА_1 з такими вимогами. Решту ж позовних вимог відповідач не визнає, оскільки позивач, знаючи про свої права, з власної вини не використала відпустки, з відповідними заявами і скаргами про ненадання їй відпусток не зверталася, та крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку стягненню не підлягає, оскільки відповідно до ст.117 КЗпП України така виплата має місце лише у разі відсутності спору по сумам, а у відповідача з позивачем існує спір по сумам виплат, тому до такої відповідальності підприємство не може бути притягнуто.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнала в частині компенсації за 24 календарних дні із заявлених, зазначаючи про те, що позивач, працюючи на посаді начальника відділу кадрів була обізнана про свої відпустки, однак маючи неповний робочий день їх не використовувала. Усього за час роботи з 01 червня 2000 року по 29 червня 2012 року позивачу належало 290 календарних днів відпустки, з яких позивач використала 41 календарний день і за 24 календарних дні, що визнані відповідачем за період з 01 червня 2011 року по 01 червня 2012 року, кошти були депоновані 28 грудня 2012 року, про що повідомлено позивача телеграмою. Внаслідок першочергової сплати податків і відсутності грошових коштів на підприємстві, заробітна плата при звільненні в сумі 789,70 грн. була позивачу виплачена 26 липня 2012 року, а кошти за 24 календарних дні відпустки були нараховані 26 грудня 2012 року та депоновані 28 грудня 2012 року, однак позивач відмовилась їх отримати.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 червня 2000 року працювала за сумісництвом інспектором відділу кадрів ТОВ «Торгсервіс Дніпро» КТП, що підтверджується заявою (а.с.62) та наказом ТОВ «Торгсервіс Дніпро» КТП №1-к від 01 червня 2000 року (а.с.54) долучених до матеріалів справи в копіях (а.с. 62, 54)

На підставі поданої 04 лютого 2003 року ОСОБА_1 заяви наказом відповідача №2-к від 04 лютого 2003 року позивача переведено з посади інспектора відділу кадрів за сумісництвом на посаду інспектора відділу кадрів з неповним робочим днем (а.с.59, 61).

Усі наведені накази внесені до трудової книжки позивача, що долучена до матеріалів справи в копії (а.с.27).

Наказом ТОВ КТП «Торгсервіс-Дніпро» №24-к від 29 червня 2012 року, оригінал якого досліджений у судовому засіданні та копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.58), ОСОБА_1 звільнена за ст. 38 КЗпП України з 29 червня 2012 року з виплатою компенсації за 240 календарних днів відпустки.

Даний наказ підписано керівником підприємства та під розпис ознайомлено з ним працівника - позивача у справі, цей наказ на час розгляду справи ніким не оспорений і є чинним, а відтак, відповідачем при звільненні був визнаний обов’язок з оплати компенсації за 240 календарних днів невикористаної відпустки. Разом з тим, в подальшому відповідач такі зобов’язання перед позивачем заперечив.

При звільненні в порушення вимог ст. 110 КЗпП України, ст. 30 Закону України «Про оплату праці» позивачу розрахунковий лист із зазначенням даних про нараховані та належні до виплати суми із зазначенням виду, розміру, суми, утримань та їх виду, тощо, не видали та таку інформацію в інший спосіб не повідомили.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Роз’яснивши ці норми закону у постанові «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року Пленум Верховного Суду України у п.23 зауважив, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 01.01.1997). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем щороку складалися графіки відпусток працівників (а.с.87-95), разом з тим, жоден графік не містить підписів позивача, що свідчили б про ознайомлення з такими графіками.

При цьому, в судовому засіданні представниками відповідача пояснено, що підприємством в додержання вимог трудового законодавства відпустка працівникам надавалась лише за наказом керівника підприємства і з нарахуванням оплати за дні щорічної відпустки, що відображалось у відповідних податкових звітах та відомостях про нараховану зарплату.

Разом з тим, відповідачем не видавались накази про надання відпусток позивачу з 01 червня 2000 року по січень 2008 року взагалі, що визнано представниками відповідача у судовому засіданні. На підставі заяв позивача їй у січні 2008 року надано 3 календарних дні, березні 2008 року - 12 календарних днів, квітні 2008 року - 12 календарних днів, що підтверджується даними особової картки позивача (а.с. 63), а також за наказом №4 від 02 січня 2009 року надано 10 календарних днів відпустки з 02.01.2009 по 11.01.2009 (а.с. 57), наказом №6 від 09 березня 2012 року - 1 календарний день - 09.03.2012 (а.с. 56), наказом №11-к від 28 квітня 2012 року - 3 календарних дні з 28.04.2012 по 30.04.2012 (а.с. 55). Вказані обставини визнані сторонами у судовому засіданні і узгоджуються із відомостями податкової звітності, відомостями про нараховану та виплачену заробітну плату (а.с. 156-156-зворот) відповідно до яких лише за вказані дні позивачу нараховувалась оплата відпустки. За решту періодів роботи позивачем заяви про надання відпусток не подавались.

Доводи представників відповідача про те, що позивач була обізнана про наявне у неї право на щорічні відпустки і їх тривалість, не спростовують обставин ненадання таких відпусток в установленому трудовим законодавством порядку, оскільки навіть за відсутності заяви позивача про надання відпустки і виявлення бажання використати відпустку, відповідачу згідно з затвердженими графіками, з яким позивача необхідно було завчасно ознайомити, належало видати відповідний наказ, який позивач мала виконувати, з огляду на вимоги додержання правил внутрішнього трудового розпорядку та трудового законодавства, натомість, як визнано представниками відповідача, такі накази не видавались, а представлені суду графіки відпусток підписів позивача про ознайомлення з періодом та тривалістю відпусток не містять.

Так само суд не може прийняти до уваги доводи представників відповідача про те, що вимоги позивача про компенсацію за невикористані відпустки є надуманими і задоволенню не підлягають у зв’язку з тим, що остання була прийнята на посаду начальника відділу кадрів із неповним робочим днем і працювала лише декілька годин на день, оскільки відповідно до виписки з табелів обліку робочого часу за період з 01 червня 2000 року по 29 червня 2012 року, яку долучено до матеріалів справи (а.с.157-158), позивач працювала повний робочий день, який на підприємстві встановлений у 7 годин, заробітна плата їй нараховувалась за повний робочий день та, крім того, тривалість відпустки у 24 календарних дні передбачена Законом України «Про відпустки».

Таким чином, в судовому засіданні не знайшли підтвердження обставини наявності вини позивача у невикористанні відпусток з 2000 по 2012 роки, натомість, встановлено, що ці обставини були зумовлені порушенням вимог трудового законодавства з надання відпусток відповідачем.

Відповідно до абз. 1 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

При цьому, абз.1, 2 п.10 Порядку передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Як вбачається з відомості про нараховану та виплачену заробітну плату та затверджених штатних розкладів з окладами за посадами від 01 січня 2011 року та від 01 січня 2012 року, оклад начальника відділу кадрів становив встановлену законом мінімальну заробітну плату:

у липні 2011 року - 960,00 грн.; серпні 2011 року - 960,00 грн.; вересні 2011 року - 960,00 грн.; жовтні 2011 року - 985,00 грн.; листопаді 2011 року -985,00 грн.; грудні 2011 року - 1004,00 грн.; січні 2012 року - 1073,00 грн.; лютому 2012 року - 1073,00 грн.; березні 2012 року -1073,00 грн.; квітні 2012 року - 1094,00 грн.; травні 2012 року - 1094,00 грн.; червні 2012 року - 1094,00 грн.

Таким чином, підвищення посадових окладів на підприємстві відповідача в розрахунковому періоді (з липня 2011 року по червень 2012 року включно) відбувалося 4 рази, та відповідно коефіцієнти підвищення на які належить коригувати заробітну плату становили: 1) 1,026 (985,00 : 960,00); 2) 1,019 (1004,00 : 985,00); 3) 1,069 (1073,00 : 1004,00); 4) 1,02 (1094,00 : 1073,00).

Нарахована заробітна плата позивача за цей же період - з липня 2011 року по червень 2012 року включно становила:

у липні 2011 року - 960,00 грн., серпні 2011 року - 960,00 грн., вересні 2011 року - 960,00 грн., жовтні 2011 року - 985,00 грн., листопаді 2011 року - 876,27 грн., грудні 2011 року - 958,36 грн., у січні 2012 року - 981,03 грн., лютому 2012 року - 956,21 грн., березні 2012 року - 1110,07 грн. (з яких заробітна плата 978,11 грн., за відпустку - 31,96 грн., премія - 100,00 грн.); у квітні 2012 року 1018,90 грн. ( з яких 922,09 грн. заробітна плата, за відпустку - 96,81 грн.); у травні 2012 року - 953,34 грн.; у червні 2012 року - 963,76 грн.

Звідси середня заробітна плата позивача за кожен день за останні 12 місяців роботи на підприємстві відповідача становить:

((960,00 + 960,00 + 960,00) х 1,026 + (985,00 +876,27) х 1,019 + 958,36 х 1,069 + (981,03 + 956,21 + 978,11) х 1,02 + 31,96 + 100,00 + 922,09 + 96,81 + 953,34 + 963,76) : 356 к. дн. = 12437,80 : 356 к. дн. = 34,94 грн.

З огляду на викладений розрахунок, суд не приймає до уваги розрахунок середньої заробітної плати, наданий суду відповідачем (ас.136), оскільки такий розрахунок проведений із порушенням наведених вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Враховуючи, що відповідно до вимог Закону України «Про відпустки» термін відпустки складає 24 календарних дні на рік, позивачу належало за період роботи з 01 червня 2000 року по 29 червня 012 року - 290 календарних дні відпустки.

Відповідно до табелів обліку робочого часу, даних особової справи позивача, її заяв та наказів про надання відпусток, відомостей про нарахування заробітної плати позивача за період з 01.06.2000 по 29.06.2012, а також за результатами розрахунків відповідача (а.с.147-151) позивач використала:

у січні 2008 року - 3 календарних дні; у березні 2008 року - 12 календарних дні; у квітні 2008 року - 12 календарних днів; у січні 2009 року - 10 календарних днів; у березні 2012 року - 1 календарний день; у квітні 2012 року - 3 календарних дні.

Таким чином, невикористана відпустка позивача за час роботи на підприємстві відповідача становить - 249 календарних дні, з яких відповідачем визнано 24 календарних дні відпустки та за які нараховано 855,84 грн. компенсації, що підтверджується відомістю про виплату грошей за листопада 2012 року №11 від 26 грудня 2012 року, і які були депоновані 28 грудня 2012 року, про що свідчить банківська виписка ПАТ КБ «ПриватБанк» за 28 грудня 2012 року, квитанція до прибуткового касового ордеру від 28 грудня 2012 року, видатковий касовий ордер від 28 грудня 2012 року, квитанція № 12082.639.2 (а.с.142-146).

Відтак, позивач при звільненні не отримала компенсацію за 249 днів, з яких позивачем визнано та оплачено 28 грудня 2012 року 24 календарних дні в сумі 855,84 грн., звідси, компенсація залишилась неоплаченою за 225 календарних дні, тобто 225 к.дн. х 34,94 грн. =7861,50 грн.

Разом з тим, за ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, лише в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, відтак, суду належить захистити порушені трудові права позивача в межах заявлених нею вимог, стягнувши з відповідача лише заявлену позивачем суму за неоплачені дні відпустки в розмірі 6424,75 грн. з урахуванням обов’язкових відрахувань, що не виходить за межі дійсної суми компенсації за 225 календарних днів, оскільки стосовно решти компенсації позивачем вимоги не заявлялись.

Крім того, згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Розв’язуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд слідує роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, за якими установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

В судовому засіданні представник відповідача - головний бухгалтер підприємства ОСОБА_3 пояснила, що затримка виплати заробітної плати, а так само і компенсації за 24 календарних дні відпустки відбулася через нестачу коштів на підприємстві і першочергову сплату податків. Між тим, суд відзначає, що сама по собі відсутність у відповідача коштів для оплати праці та належних при звільненні сум не звільняє його від такого обов’язку.

При цьому, суд приймає до уваги те, що відповідачем у наказі про звільнення позивача від 29 червня 2012 року №24-к визнаний свій обов’язок сплатити компенсацію за невикористані відпустки у кількості 240 календарних днів. Одночасно, в судовому засіданні встановлено, що відповідач, видавши наказ про звільнення 29 червня 2012 року із зазначенням у ньому про компенсацію за 240 календарних днів невикористаної відпустки, про що позивач була ознайомлена під розпис, розрахунок із виплати заробітної плати провів з затримкою на 27 календарних днів, а компенсація лише за 24 календарних дні відпустки була нарахована із затримкою на 182 календарних дні.

Доводи представника відповідача про те, що позивач пропустила тримісячний строк за ст.233 КЗпП України, оскільки після звільнення не зверталася за компенсацією аж до 19 листопада 2012 року, коли вперше письмово направила лист-вимогу, суд до уваги прийняти не може, оскільки такі твердження спростовуються безпосередньо дослідженими в оригіналах доказами, зокрема, відомостями на виплату грошей за червень, листопад 2012 року, листом-відповіддю підприємства від 25 листопада 2012 року за вих. №159, в якому відповідач зазначає про неодноразові звернення позивача з приводу оплати компенсації за невикористані відпустки, як визначено в наказі про звільнення за 240 календарних днів, та про згоду відповідача виплатити компенсацію лише за 24 календарних дні у будь-який час, між тим, кошти для оплати були депоновані лише 28 грудня 2012 року, що узгоджується із поясненнями представника відповідача ОСОБА_3 про відсутність коштів на підприємстві для оплати сум при звільненні позивачу та підтверджує доводи позивача про те, що вона дізналась про відмову в оплаті їй компенсації за 240 днів відпустки і порушення її прав з листа відповідача від 25 листопада 2012 року, після чого 17 грудня 2012 року звернулась із позовом до суду.

Станом на день розгляду справи, виданий відповідачем наказ про звільнення із вказівкою про компенсацію за 240 календарних днів невикористаної відпустки - не виконаний в частині вказаних виплат, а відтак, затримка з остаточного розрахунку при звільненні становить 312 календарних днів.

Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, у всіх інших випадках (окрім зазначених в абз. 1, 2 п.2 Порядку) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Таким чином, середньомісячна заробітна плата за останні два місяця роботи перед звільненням становить (953,34 + 963,76) : 60 = 31,95 грн.

Звідси, середній заробіток за час затримки розрахунку з оплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, починаючи з 30 червня 2012 року по день ухвалення цього рішення, тобто по 07 травня 2012 року, становить 312 к.дн. х 31,95 грн. = 9968,40 грн.

Разом з тим, виходячи з визначеного ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності, суд розглядає справу лише в межах заявлених вимог, якими позивач розпоряджається на власний розсуд, тому, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню лише в межах заявленої позивачем суми в розмірі 9921,29 грн.

Наведені представниками відповідача доводи не спростовують вимог позивача та подані нею докази, а представлені суду письмові докази лише підтверджують обґрунтованість вимог позивача та допущення відповідачем грубих порушень трудового законодавства.

За правилами ст. 88 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат у справі, від сплати яких позивач звільнена, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги майнового характеру в сумі 229,40 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-64, 209, 214, 215, 218, 222, 88 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з товариства з обмеженою відповідальністю комплексно-торгівельне підприємство «Торгсервіс-Дніпро» (код ЄДРПОУ 30417953, МФО 305299, р/р 26008050600228) компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 6424,75 грн. (шість тисяч чотириста двадцять чотири гривні 75 коп.) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9921,29 грн. (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять одну гривню 29 коп.).

Стягнути на користь держави з товариства з обмеженою відповідальністю комплексно-торгівельне підприємство «Торгсервіс-Дніпро» (код ЄДРПОУ 30417953, МФО 305299, р/р 26008050600228) судові витрати в розмірі 229,40 грн. (двісті двадцять дев’ять гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення .

Головуючий О.В. Колесніченко