Рішення

від 17.06.2013 по справі 922/1395/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р.Справа № 922/1395/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "Елластік" АТЗТ "Елласт", м. Чугуїв, Харківської області до Комунального підприємства охорони здоров*я "Центральна районна аптека № 127", м. Зміїв, Харківської області про стягнення 11144,52грн. за участю сторін:

Представник позивача - Чуб С.В. (дов. б/н від 10.01.2013р.).

Представник відповідача - Размадзе О.Т. (керівник - виписка з ЄДРПОУ серія ААБ № 846259).

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Елластік" АТЗТ "Елласт" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Комунального підприємства охорони здоров*я "Центральна районна аптека № 127", в якій просить суд стягнути з відповідача 10 804,41 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 340,11 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "УБФ" в якості постачальника та Комунальним підприємством охорони здоров*я "Центральна районна аптека № 127" укладено договір поставки №1826-Х від 22.02.2010 року, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "УБФ" поставив відповідачеві товар на загальну суму 24130,89 грн., проте відповідач розрахувався частково за поставлений товар в сумі 13326,48 грн., решту заборгованості на суму 10 804,41 грн. щодо оплати поставленого товару не здійснив.

Також, позивач наголошує на тому, що 07.03.2012 року між Дочірнім підприємством "Елластік" в якості Цесіонарія (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УБФ" в якості цедента укладено договір цессії №24, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги від відповідача грошової суми у розмірі 10 804,41 грн. Про заміну кредитора відповідач був повідомлений належним чином, на підтвердження цього уповноваженою особою відповідача було поставлено підпис і відтиск печатки підприємства відповідача, однак, як вказує позивач, не зважаючи на те, що товар відповідачем отримано, проте останній не здійснив оплату поставленого товару новому кредитору, вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 03.04.2013 року порушено провадження у справі №922/1395/13, розгляд справи призначено на 16.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 03.06.2013 року, у зв'язку із неявкою в судове засідання представника позивача, розгляд справи відкладено до 03.06.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 03.06.2013 року задоволено заяву представника позивача та представника відповідача про продовження строку розгляду спору по справі №922/1395/13-г на 15 днів, розгляд справи відкладено на "17" червня 2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2013 року підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.06.2013 року надав відзив на позовну заяву (вх.№14428 від 16.04.2013 року), в якому просить суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог, в зв'язку з погашенням відповідачем суми боргу первісному кредиторові ТОВ "УБФ" в повному обсязі ще до звернення новим кредитором ДП "Елластік" АТЗТ "Елласт" до суду з даною позовною заявою, в підтвердження чого надав відповідні платіжні доручення. Крім того, представник відповідача за вх.№22262 від 17.06.2013 року надав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначає про недотримання позивачем досудового врегулювання спору. Також, відповідач звертав увагу на п. 4 договору цесії, відповідно до умов якого за відступлення права вимоги цесіонарій зобов*язується сплатити цеденту в строк до 01.01.2015 року суму 10804,41 грн. та в зв*язку з чим, вважає, що на час отримання грошових коштів від відповідача первісним кредитором, між ТОВ "УБФ " та позивачем не було передано право вимоги щодо відповідача за договором поставки №1826-Х від 22.02.2010 року.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "УБФ" (Постачальником) та Комунальним підприємством охорони здоров*я "Центральна районна аптека №127" (Покупця) укладено договір поставки №1826-Х від 22.02.2010 року, відповідно до умов якого, як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УБФ" поставив відповідачеві товар на загальну суму 24 130,89 грн.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3, 4.2 вказаного договору асортимент, кількість, вартість товару зазначається в накладних постачальника, які являються невід*ємною частиною договору. Право власності на товар переходить до покупця з моменту його передачі постачальником, відповідно до накладних. Оплата товару здійснюється покупцем на протязі 14 календарних днів з моменту передачі товару відповідно до накладних.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим заборгованість відповідача за відповідним договором поставки відповідно до видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи складає 10 804,41 грн.

Матеріалами справи також встановлено, що 07.03.2012 року між Дочірнім підприємством "Елластік" в якості Цесіонарія (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УБФ" в якості цедента укладено договір цессії №24, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги від відповідача грошової суми у розмірі 10 804,41 грн., який виник за договором поставки №1826-Х від 22.02.2010 року.

Відповідно до п.3 договору в день укладення даного договору цедент передає цесіонарію всі документи, які підтверджують існуюче зобов'язання боржника, в тому числі, договір поставки №1826-Х від 22.02.2009 року з додатками, видаткові накладні, податкові накладні, виписки.

Згідно п.п. 4, 5 договору сторонами передбачено, що за уступку права вимоги цесіонарій зобов'язується оплатити цеденту в строк до 01.01.2015 року суму 10 804,41 грн. До цесіонарія переходять всі права, які забезпечують зобов*язання боржника.

В пункті 10 договору сторони передбачили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по даному договору. В подальшому, між цедентом та цесіонарієм було складено та підписано актом прийому - передачі права вимоги та відповідних документів від 07.03.2012 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

При цьому, додатковою гарантією забезпечення прав та інтересів боржника у зобов*язанні є необхідність своєчасного повідомлення боржника кредитором про здійснену заміну кредитора. Метою цієї норми є збереження певного балансу інтересів сторін у зобов*язанні, з огляду на те, що заміна кредитора, як правило, здійснюється без згоди боржника, останній повинен бути повідомлений про такі зміни в суб*єктному складі зобов*язання.

Судом в процесі розгляду справи встановлено, що позивачем ДП "Еластік" АТЗТ "Еласт" своєчасно повідомлено боржника про здійснену заміну кредитора у зобов*язанні, про що свідчить підпис директора відповідача та відтиск печатки підприємства відповідача на відповідному договорі цесії № 24 від 07.03.2012 року.

Таким чином, за вказаним договором цесії всі права первісного кредитора ТОВ "УБФ" щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 10 804,41 грн. за договором поставки № 1826-Х від 22.02.2010 року перейшли до нового кредитора ДП "Еластік" АТЗТ "Еласт".

В свою чергу, відповідач будучи обізнаним про наявність нового кредитора ДП "Еластік" АТЗТ "Еласт" сплатив борг за отриманий товар за договором поставки первісному кредиторові - ТОВ "УБФ", про що надав відповідні платіжні доручення в підтвердження вищевказаного, а саме №254 від 28.03.2013 року на суму 847,33 грн., №238 від 26.03.2012 року на суму 3698,91грн., №311 від 20.04.2012 року на суму 3077,72 грн., №22 від 15.03.2012 року на суму 3180,45 грн.

Тобто, господарський суд констатує, що відповідачем було сплачено борг за договором поставки за отриману продукцію юридичній особі, яка вже не була кредитором по відношенню до боржника та в свою чергу не мала права отримувати від боржника виконання його обов*язку.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи до уваги той факт, що відповідач був належним чином повідомлений про заміну кредитора в зобов*язанні, проте не надав доказів щодо оплати боргу на суму 10804,41 грн. новому кредиторові після повідомлення його про заміну кредитора, відповідна заборгованість та її розмір не спростовується відповідачем та підтверджується матеріалами справи, відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено припинення зобов'язання будь-яким іншим передбаченим законом способом, в зв*язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10804,41 грн. за договором цесії підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, необхідно зазначити, що оскільки боржник виконав свій обов*язок щодо сплати боргу в розмірі 10804,41 грн. первісному кредиторові - ТОВ "УБФ", в зв*язку з чим, останній не позбавлений права вимагати від первісного кредитора повернення усього отриманого, як набутого без достатньої правової підставі з врахуванням вимог статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Крім того, господарський суд критично сприймає посилання відповідача про недотримання позивачем досудового врегулювання спору.

Згідно ч.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини цього Рішення, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що досудове врегулювання спору не є обов`язковою умовою при зверненні до суду за вирішенням спору, з урахуванням чого посилання відповідача на такі обставини безпідставні.

Також, господарський суд вважає безпідставним посилання відповідача на п. 4 договору цесії та те, що відповідний договір цесії не являється достатнім доказом фактичної передачі первісним кредитором права вимоги за договором поставки № 1826-Х від 22.02.2010 року новому кредитору, оскільки, як вбачається з самого договору цесії (відступлення права вимоги), останній вступив в силу з моменту його підписання (п. 10 доовору), а відповідні умови п. 4 даного договору стосуються виключно розрахунків цедента та цесіонарія.

Крім того, необхідно наголосити, що відповідач, зокрема, був обізнаний і про умови п. 3 договору цесії, а тому його твердження щодо відсутності доказів переходу до нового кредитора прав у зобов*язанні на момент сплати відповідачем боргу первісному кредиторові, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не наведено жодного спростування стосовно того, що станом на дату укладання відповідного договору цесії, в останнього були відсутні докази, які засвідчували б права нового кредитора у зобов*язанні.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3%річних в сумі 340,11 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості новому кредиторові за договором цесії або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3%річних в сумі 340,11 грн. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, згідно ст. 49 ГПК України судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509-519, 525, 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека № 127" (63404, Харківська область, Зміївський район, місто Зміїв, вулиця 6-ї Стрілецької дивізії, буд. 1-А, код 01974460) на користь Дочірнього підприємства "Елластік" Акціонерного товариства закритого типу "Елласт" (63505, Харківська область, м. Чугуїв, вул.. Горішного, код ЄДРПОУ 25467704) суму основного боргу в розмірі 10 804,41 грн., 3% річних в сумі 340,11 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720,50грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.06.2013 р.

Суддя Попович І.М.