Постанова

від 10.06.2013 по справі 826/5080/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 червня 2013 року 15 год. 56 хв. № 826/5080/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Лідер" до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а також скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 10 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 09 квітня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Лідер" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а також скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 23 листопада 2012 року № 0005492220 та № 0005502220 (також далі - оскаржувані рішення) , прийнятих на підставі акту від 06 листопада 2012 року № 511/22-205/32773397 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Виробнича компанія "Лідер" (код за ЄДРПОУ 32773397) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Респект-2000" (код за ЄДРПОУ 34779041) за період із 01.07.11 по 30.09.11" (також далі - акт перевірки) .

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення відповідачем складено безпідставно, у зв'язку з чим вони є незаконними та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 25 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 20 травня 2013 року.

Пояснила, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки їх складено відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 24 по 30 жовтня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 06 листопада 2012 року складено акт перевірки, відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2011 року у розмірі 42167,00 грн., чим порушено підпункт 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (також далі - ПК України) ;

- занижено податок на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 36666,00 грн., у тому числі за: серпень 2011 року - 16666,00 грн., вересень 2011 року - 20000,00 грн., чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України.

На підставі акту перевірки, 23 листопада 2012 року, відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0005492220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 36666,00 грн. за основним платежем та у розмірі 9166,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0005502220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 42167,00 грн. за основним платежем.

За результатами розгляду первинної скарги в адміністративному (досудовому) порядку, оскаржувані рішення залишено без змін.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а також скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що між позивачем та ТОВ "Респект-2000" укладено договори на виконання робіт, а саме від 01 серпня 2011 року № 901, № 902, № 903 та від 01 вересня 2011 року № 1, № 2 (також далі - договори) , за умовами яких ТОВ "Респект-2000", за дорученням позивача, зобов'язалось на власний ризик виконати роботу, а позивач - прийняти таку роботу та оплатити її.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2, 7.1 розділу 7 договорів, ТОВ "Респект-2000" виконує наступні види робіт: ремонтні роботи (облицювання цоколя); виконання комплексних робіт (перетяжка салону); комплекс ремонтних робіт квартири; виготовлення та монтаж моделі; облаштування покриття входу і облицювання цоколя (будівлі).

Здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом. Якщо акт не підписаний у триденний термін, а письмових нарікань або відмов на ім'я ТОВ "Респект-2000" не надійшло, роботи вважаються виконаними у повному обсязі та належної якості.

На підтвердження виконання умов договорів представниками позивача до суду, як і позивачем відповідачу, надано копії:

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 серпня 2011 року № ОУ-43, № ОУ-44, № ОУ-45 та від 30 вересня 2011 року № ОУ-51, № ОУ-52;

- платіжних доручень від 21 вересня 2011 року № 532, № 533, № 534, від 18 жовтня 2011 року № 575 та від 02 листопада 2011 року № 606;

- податкових накладних від 31 серпня 2011 року № 43, № 44, № 45 та від 30 вересня 2011 року № 51, № 52 (згідно з положеннями ПК України, не підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних).

При цьому, представниками позивача до суду не надано проектно-кошторисної документації про виконання підрядних робіт, яка є підтвердженням фактичного виконання ремонтно-будівельних робіт, зокрема довідки про вартість виконаних робіт та витрати, а також виписок по рахунку позивача, які є підтвердженням руху коштів на рахунку (надходження та відрахування).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З викладених положень вбачається, що будь-які документи мають силу первинних документів тільки за умови фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

З викладених положень вбачається, що обов'язковою умовою віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є фактичне придбання таких товарів (послуг) з метою їх подальшого використання у господарській діяльності.

Водночас, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України (Секретар судової палати Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло: "Кількість податкових спорів у адміністративних судах стрімко зростає", 19 квітня 2012 року, http://www.vasu.gov.ua/ua/imp_sub.html?_m=publications&_t=rec&id=2256&fp=31) , право на податковий кредит з ПДВ виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто здійснюватись не тільки на папері, а насправді, повинна мати місце об'єктива зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту, а не виключно за рахунок економії на сплаті податків.

Саме в цьому контексті при розгляді судових спорів повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит з ПДВ. Перш за все, такі документи повинні бути достовірними, тобто відображати реальні події. У зв'язку із цим, навіть бездоганно оформлений документ (наприклад, податкова накладна) не може підтверджувати право на податковий кредит у тому випадку, якщо в процесі судового розгляду буде встановлено невідповідність фактичного й задокументованого платником податків руху активів.

У постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10 зазначено, що наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

З викладених положень вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ повинні підтверджуватись належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Однак, як уже зазначено вище, представниками позивача не надано до суду доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Респект-2000", хоча про необхідність їх надання судом зазначалось у кожному судовому засіданні.

У ході проведення перевірки відповідачем враховано лист Служби Безпеки України (також далі - СБУ) від 28 березня 2012 року № 52/7-831 "Щодо проведення перевірок", зі змісту якого вбачається, що спеціальним підрозділом по боротьбі з організованою злочинністю СБУ - відділом по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління СБУ в Київській області здійснюються заходи по боротьбі з організованою злочинністю у сфері економіки.

Під час здійснення зазначених заходів вказаним відділом СБУ отримано інформацію, що ТОВ "Респект-2000" є комерційною структурою з ознаками "фіктивності", реквізити якої використовуються у протиправній схемі "мінімізації" податкових зобов'язань та незаконного формування податкового кредиту реально існуючим суб'єктам господарювання.

ТОВ "Респект-2000" зареєстровано невстановленими особами на підставну особу за грошову винагороду за адресою приміщення, де фактично не знаходиться та ніколи не знаходилось.

Висновок про здійснення ТОВ "Респект-2000" діяльності, направленої на надання податкової вигоди третім особам також міститься в актах перевірок вказаного товариства від 13 лютого 2012 року № 70/23-3/34779041 та від 31 серпня 2012 року № 305/22-2/34779041.

У постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09 зазначено, що необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки фіктивності та порушення кримінальної справи відносно засновників (директорів) таких підприємств.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариства, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

З урахуванням викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що оскаржувані рішення відповідачем складено правомірно, у зв'язку з чим вони не підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача надала достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Лідер" до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а також скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Лідер" до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а також скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 23 листопада 2012 року № 0005492220 та № 0005502220.

2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 17 червня 2013 року