Постанова

від 08.06.2011 по справі 2а-4646/11/0170/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 червня 2011 р. (16:31) Справа №2а-4646/11/0170/18

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран-К"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Нанікашвілі Ірина Анатоліївна, довіреність № б/н від 11.04.11; Кудрявцев Олексій Васильович, паспорт серії НОМЕР_1 протокол №1 від 22.08.11;

від відповідача: Калінчук Катерина Володимирівна, довіреність № 5/10 від 21.01.11 ; Ус Любов Михайлівна, довіреність № 42/10-0 від 08.06.11;

Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АРК з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0025072301/0 та № 0025082301/0 від 25.11.10 р.

В обґрунтування позову зазначено, що за результатами проведення планової виїзної перевірки позивача, відповідачем 16.11.10р., було складено акт перевірки за № 17106/23-2//33713805, за наслідками якого винесені оскаржувані рішення. Позивач наполягає на неправомірності рішень відповідача, пов'язаних із визнанням нікчемним правочину, між позивачем і його контрагентом ТОВ "ТК "Сігма груп", адже висновок відповідача про те, що витрати позивача на придбання товарів за договором від 08.12.09 р. не відносяться до господарської діяльності позивача є хибним та таким, що не ґрунтується на нормах діючого законодавства та первинних документах бухгалтерського обліку, а також позивач посилався на відсутність у відповідача доказів стверджувати, що взаємовідносини ТОВ "Гран-К" з ТОВ "ТК Сігма груп" не призвели до реального настання наслідків всупереч п. 5 ст. 203 ЦК України, тобто послуги по зазначеному договору не були надані в порушення ст. 662 ст. 655 та ст. 656 ЦК України і не могли використовуватись у господарській діяльності.

В судовому засіданні 08.06.11 р. представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 08.06.11 р. представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог з мотивів викладених у запереченні до позову. У своїх пояснення послалися на те, що перевірку проведено відповідно до норм діючого законодавства, а за її результатами виявлено порушення діючого податкового законодавства, що виразилось у фіктивному укладенні договору позивача з контрагентом, оскільки за даними, що містяться у податкових органів ТОВ «ТК Сігма груп» не знаходиться за юридичною адресою, а у відношенні директора ТОВ «ТК Сігма груп» порушено кримінальну справу за ст. 212 КК України, він затриманий та знаходиться в ізоляторі тимчасового утримання, а тому позивач не міг придбати у ТОВ «ТК Сігма груп» товари, через що правочин не мав на меті настання реальних наслідків, суперечить приписам ст. 203, 207, 215 ЦК України та є нікчемним. За таких підстав позивачем необґрунтовано завищено валові витрати за 4 квартал 2009 року у сумі 137150,00 грн. та безпідставно сформовано податковий кредит у розмірі 27430 грн., чим фактично завищено податковий кредит на вказану суму.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, судом з'ясовано, що позивач, виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, оскаржив до суду рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень, яким донараховано до сплати до бюджету суму податкових зобов'язань, несплата яких, у визначені законом строки, або не оскарження правомірності якого, надає відповідачу у подальшому, за перебігом місячного строку, право вимоги про стягнення грошових коштів.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гран-К" - суб'єкт господарювання, юридична особа, ідентифікаційний код 33713805, зареєстрований Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 25.08.05р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копією довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, (а.с.45,47).

Відповідач - Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим - суб'єкт владних повноважень, який здійснює свою діяльність на підставі Положення про державну податкову інспекцію в районі, місті без районного поділу, районні в місті, міжрайонну, об'єднану державну податкову інспекцію, іншу спеціалізовану державну податкову інспекцію, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.06.08 р. № 412, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.07.08 р. № 633/15324, є органом державної податкової служби у системі органів виконавчої влади, підпорядковується Державній податковій адміністрації в Автономній Республіці Крим і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також державної політики в сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. У своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України від 04.12.90 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі наказами, а також розпорядженнями органів державної податкової служби вищого рівня.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу" відповідач наділений повноваженнями здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

З огляду на викладене цей позов розглядається судом відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України, як спір за зверненням юридичної особи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у випадку передбаченому законом, та, зважаючи на положення ст.ст. 18, 50 КАС України, оскільки однією зі сторін справи є орган державної влади, на цей спір поширюється компетенція адміністративних судів та справа підсудна окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим було проведено виїзну планову перевірку дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.09р. по 30.06.10 р., валютного та іншого законодавства ТОВ "Гран-К" за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р.

За результатами перевірки складений акт №17106/23-2//33713805 від 16.01.10 р. (а.с.16-32).

У ході документальної перевірки встановлено:

- порушення п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями станом на дату здійснення перевірки), позивач включив до складу валових витрат витрати на отримання ТМЦ без підтвердження належності цих ТМЦ до власної господарської діяльності підприємства (до перевірки крім договору, видаткової накладної, податкових накладних не були надані інші, належним чином оформлені і завірені печаткою документи, що могли б підтверджувати фактичне придбання ТМЦ та їх використання в господарській діяльності, а саме товарно-транспортні накладні, кім зроблено відвантаження ТМЦ), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 34287, грн.. в тому числі у 4кв. 2009 р. у сумі 34287,00 грн.

- порушення пп.7.4.4 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями станом на дату здійснення перевірки) до перевірки крім договору, податкових накладних не були надані інші, належним чином оформлені і завірені печаткою документи, що могли б підтверджувати фактичне виконання послуг та використання послуг, отриманих від ТОВ «ТК Сігма груп» в його господарській діяльності, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 27430 грн., в тому числі у грудні 2009 р. у сумі 27430 грн.

За результатами проведеної перевірки на підставі акту перевірки №17106/23-2//33713805 від 16.01.10 р. були винесені податкові повідомлення-рішення № 0025072301/0 та № 0025082301/0 від 25.11.10 р. (а.с. 8,9).

Відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0025072301/0 від 25.11.10р. позивачу визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 41145грн., з яких 27430 грн. донараховано чистого податкового зобов'язання з ПДВ, 13715грн. - штраф за порушення ст.7 п. 7.4 пп. 7.4.1, пп.7.4.4 Закону України „Про податок на додану вартість", нарахований відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (а.с.8).

Відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0025082301/0 від 25.11.10 р. позивачу визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 48002 грн., з яких 34287 грн. донараховано податку на прибуток підприємств, 13715 грн. - штраф за порушення п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", нарахований відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (а.с.9).

З матеріалів справи вбачається, що позивач 08.12.09 р. придбав у ТОВ «ТК Сігма груп» наступні товарно-матеріальні цінності: тумбочки прикроватні 450х450х750 ДСП у кількості 97 шт. за ціною без ПДВ 72750 грн. та ліжка з підйомними бортами та важелями для підйому «гусак» 1900х80 у кількості 56 шт. за ціною без ПДВ 64400,00 грн., а всього на суму без ПДВ - 137150 грн., сума ПДВ - 27430 грн., сума з ПДВ - 164580 грн., що підтверджується видатковою накладною №194 від 08.12.09 р. та податковою накладною (а.с.10-11).

Слід також відзначити, що приведені факти підтверджуються актом перевірки, а представником відповідача не заперечуються та не спростовуються обставини дослідження вказаних документів при проведенні перевірки.

08.12.09 р. позивач на підставі договорів №126, 127 від 08.12.09 р. продав Кримській республіканській установі «Сімферопольський геріатричний пансіонат» такі товарно-матеріальні цінності:

- тумбочки прикроватні 450х450х750 ДСП у кількості 97 шт. за ціною з ПДВ 91858,35 грн.

- ліжка з підйомними бортами та важелями для підйому «гусак» 1900х80 у кількості 56 шт. за ціною з ПДВ 80640,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №5681, 5679 від 08.12.09 р.; актом приймання-передачі за договорами поставки №126, 127 від 08.12.09 р., довіреністю на отримання ТМЦ серії НБМ №095, договорами від 08.12.09 р. № 126, 127 (а.с.12-15, 33-36).

Крім того факт продажі позивачем КРУ «Сімферопольський геріатричний пансіонат» вищенаведених МТЦ підтверджується довідкою останнього від 24.02.11 р., в якій КРУ «Сімферопольський геріатричний пансіонат» повідомляє, що ним було отримано за договорами поставки № 126, 127 від 08.12.09 р. товар, зазначений у цих договорах у повному обсязі та отриманий товар відповідає технічним характеристикам та був поставлений на баланс пансіонату за рахунками 106,114,113 (а.с.53).

Розглядаючи матеріали справи, доводи та заперечення сторін, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Закон України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону № 1251 об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

За приписами п. 1.32 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає платників податку на прибуток підприємств, валові доходи, валові витрати, об'єкти, базу та ставки оподаткування, правила ведення податкового обліку, порядок нарахування та строки сплати податку, відповідальність платників податку за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства, встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно п. 5.1. Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п.5.2.1 п. 5.2 Закону № 334 суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, з положень пп. 5.2.1. п. 5.2. включаються до складу валових витрат.

Обмеження щодо неможливості віднесення до валових витрат сум, визначено пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону. Так, зокрема пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, на який посилається відповідач у висновках акту, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З положень пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97 "Про податок на додану вартість", який, визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 7.4.4. п.7.4. ст. 7 Закону № 168 передбачено, що якщо платник податку придбачає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Обмеження щодо нарахування податкового кредиту визначено пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, з положень якого, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Платники податку на додану вартість на вимогу п.п. 7.2.8 п. 7.2 статті 7 Закону зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

За приписами статті 9 Закону України "Про систему оподаткування", норми якої є загальними і визначають основні принципи оподаткування в Україні, загальні права та обов'язки платників податку тощо, до обов'язків платників податків і зборів (обов'язкових платежів), віднесені, у тому числі зобов'язання щодо подачі до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Приймаючи до уваги положення частини 1 статті 9 Закону України від 16.07.99р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, наявність вказаних документів підтверджує відповідні господарські дії - зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання та відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності.

Суд вважає, що факти здійснення господарських операцій з придбання та продажем товарів, пов'язаних з формуванням валових витрат і податкового кредиту, підтверджуються первинним документами бухгалтерського обліку і податкової звітності, а саме: видатковими накладними від 08.12.09р. №194, №5681, №5679 (а.с.10,12-13), податковою накладною від 08.12.09р. (а.с.11), договорами №126,127 від 08.12.09 р., (а.с.33-36), актом прийому-передачі товару за договорами №126,127 від 08.12.09 р. (а.с.14), довіреністю на отримання товару (а.с.15).

Витрати позивача, понесені у періоді, на який розповсюджувалася перевірка, підтверджені документально, що відповідає вимогам пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Податкова накладна, виписана ТОВ "ТК Сігма груп" позивачу - ТОВ "Гран-К", відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Приймаючи до уваги приписи пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.07р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", суми самостійно обчислених податкових зобов'язань, визначення їх розміру у податкових деклараціях, зазначення у реєстрах виданих податкових накладних, підтвердження первинними бухгалтерськими та звітними податковими документами сум податку на додану вартість включених до складу своїх податкових зобов'язань, суд знаходить дії відповідача, внаслідок яких визначено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 27430 грн., у тому числі у грудні 2009р. - 27430 грн.., протиправними, не заснованими на законі та такими, що суперечать його положенням.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та, з положень пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) і є підставою для включення до складу свого податкового кредиту зазначені в цих накладних суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням таких послуг.

Доказів того, що відповідачем здійснено заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на суму 34287 грн., як і заниження розміру податку на додану вартість на суму 27430 грн. за існуванням обґрунтованих законом підстав, відповідачем суду не надано.

Судом встановлено, що перевіряючи в ході проведення перевірки прийшли до висновку щодо відсутності підтвердження фактичного придбання позивачем ТМЦ та їх використання в господарській діяльності, а саме товарно-транспортних накладних, кім зроблено відвантаження ТМЦ. Посадові особи відповідача в акті перевірки посилались на те, що співробітниками податкової міліції припинена діяльність «конвертаційного» центру створених на базі ТОВ «ТК Сігма груп» та порушені кримінальні справи у відношенні директора ТОВ «ТК Сігма груп». В акті перевірки також зазначено, що ТОВ «ТК Сігма груп» характеризується однаковими показниками у частині класифікації таких контрагентів як посередники з незначним об'ємом основних фондів, відсутністю головного бухгалтера, характеру подання податкової звітності, контрагентам присвоєно стан платника 9 «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Перевіряючи також зазначили в акті перевірки, що постачальники - контрагенти позивача за юридичною адресою не знаходиться, що виключає можливість надання ТМЦ. В результаті чого перевіряючи прийшли до висновку, що взаємовідносини ТОВ «Гран-К» з ТОВ «ТК Сігма груп» не призвели до реального настання наслідків всупереч п.5 ст. 203 ЦК України, тобто послуги по зазначених договорах не були надані в порушення ст. 662, 665 та ст. 656 ЦК України і не могли використовуватись у господарській діяльності. ТОВ «ТК Сігма груп» як постачальники ТОВ «Гран-К» слід класифікувати як підприємства-посередники (транзитери), за рахунок якого ТОВ «Гран-К» було штучно сформовано валові витрати та податковий кредит, у зв'язку із чим посадові особи відповідача визнали такий правочин нікчемним.

Посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «ТК Сігма груп» та ТОВ «Гран-К», з придбання останнім товарів (ТМЦ), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, у судових засідання свого підтвердження не знайшли.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач же не назвав конкретну норму закону України, який би визнавав недійсність (нікчемність) правочину, між позивачем та ТОВ «ТК Сігма груп».

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин, вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ТОВ «ТК Сігма груп», був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між ТОВ «ТК Сігма груп» і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з поставкою товару ТОВ «ТК Сігма груп» позивачу підтверджується видатковою накладною №194 від 08.12.09 р. та податковою накладною від 08.12.09 р., ці первинні документи підтверджують фактичне придбання ТМЦ позивачем.

Відповідач, у свою чергу, не надав суду достатніх доказів того, що ТОВ «ТК Сігма груп» фактично не здійснювалась поставка ТМЦ, яка була предметом договірних відносин між позивачем та ТОВ «ТК Сігма груп», а не знаходження ТОВ «ТК Сігма груп» за юридичною адресою не є підставою вважати правочин нечинним.

Стосовно відсутності товарно-транспортних накладних та доказів того, ким саме було здійснено відвантаження ТМЦ, на що посилається відповідач у акті перевірки, суд зазначає, що відсутність таких документів не є підставою вважати правочин нікчемним чи фактично не придбаними ТМЦ.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності правочину, передбачених ст. 215,228 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин між позивачем та ТОВ «ТК Сігма груп» є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що факт товарності угоди та фактичний розрахунок за ТМЦ підтверджується матеріалами справи.

Крім того суд зазначає, що матеріалами справи також підтверджено факт вчинення правочину між позивачем та Кримською республіканською установою «Сімферопольський геріатричний пансіонат», а саме виконання договорів поставки №126, 127 від 08.12.09 р., укладених між цими підприємствами, що підтверджується видатковими накладними №5681, 5679 від 08.12.09 р.; актом приймання-передачі за договорами поставки №126, 127 від 08.12.09 р. (а.с.12-15, 33-36).

З матеріалів справи вбачається що позивач 08.12.09 р. поставив КРУ «Сімферопольський геріатричний пансіонат» такі товарно-матеріальні цінності:

- тумбочки прикроватні 450х450х750 ДСП у кількості 97 шт. за ціною з ПДВ 91858,35 грн.

- ліжка з підйомними бортами та важелями для підйому «гусак» 1900х80 у кількості 56 шт. за ціною з ПДВ 80640,00 грн., а всього на суму 172498,35 грн.

Суд звертає увагу, що 08.12.09 р. такі ж саме ТМЦ та у такій же кількості позивач придбав у ТОВ «ТК Сігма груп» за загальною ціною з ПДВ - 164580 грн.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги основні види діяльності позивача, зазначені в довідці з ЄДРПОУ на позивача та у ст. 2 його Статуті, суд приходить до висновку, що позивачем було поставлено ТМЦ КРУ «Сімферопольський геріатричний пансіонат» за ціною вищою, ніж ці ТМЦ були поставлені позивачу ТОВ «ТК Сігма груп», а отже позивач у даному випадку здійснив один з видів своєї діяльності - торгівлю ТМЦ з метою одержання прибутку.

Факт поставлення позивачем КРУ «Сімферопольський геріатричний пансіонат» вищенаведених ТМЦ підтверджується довідкою останнього від 24.02.11 р., в якій КРУ «Сімферопольський геріатричний пансіонат» повідомляє, що ним було отримано за договорами поставки № 126, 127 від 08.12.09 р. товар, зазначений у цих договорах у повному обсязі та отриманий товар відповідає технічним характеристикам та був поставлений на баланс пансіонату за рахунками 106,114,113 (а.с.53).

Суд зазначає, що зміст спірного правочину не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст правочину не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання правочину, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Висновки відповідача про необґрунтованість заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у 4 кварталі 2009 р. в сумі 34287,00 грн., по податку на додану вартість у грудні 2009 р. в сумі 27430,00 грн., за наявності відповідних первинних бухгалтерських документів, податкової звітності складеної та наданої відповідно до приписів закону, суперечать чинному законодавству та спростовується наявними в матеріалах справи документами, які підтверджують право позивача на включення суми розміром 34287,00 грн. до складу валових витрат та формування податкового кредиту з ПДВ сумою 27430,00 грн.

У зв'язку з тим, що судом встановлено відсутність зі сторони позивача порушення податкового законодавства, відповідачем неправомірно нараховані податкові зобов'язання: з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 34287 грн. та штрафних санкцій у розмірі 13715 грн. та з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 27430,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 13715,00 грн.

Зважаючи на вчинення відповідачем дій, які не засновані на законі, невиконання положень спеціальних законів, що регулюють відповідні спірні правовідносини, вчинення дій без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи, цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), суд знаходить позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ м. Сімферополя АР Крим обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею162 КАС України встановлені повноваження суду при вирішенні справи, до переліку яких входить право суду прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0025072301/0 та № 0025082301/0 від 25.11.10 р.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

За таких підстав судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн., підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України у повному обсязі, у розмірі 3,40 грн.

У зв'язку зі складністю справи судом 08.06.2011 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 14.06.2011 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим № 0025072301/0 від 25.11.10 р. на суму 41145 грн. та № 0025082301/0 від 25.11.10 р. на суму 48002 грн.

3. Стягнути на користь ТОВ «Гран-К» (95004, АРК, м. Сімферополь, вул. Куйбишева, 62, к. 47, код ЄДРПОУ 33713805, р/р не відомі) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 03гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Панов О.І.